Управління інтелектуальним капіталом підприємства (стр. 4 из 5)

Ок = ∑ (1 – σі) * Ві, (3)

де Ві – вагомість і-го показника; σі – відносна оцінка і-го показника (порівняно з еталоном).

При цьому σі = Оі / Оmax , якщо максимальне значення показника є кращим;

σі = Оmin / Оі , якщо мінімальне значення показника є кращим;

Тут Оі – оцінка і-го показника аналізованого підприємства; Оmax, Оmin – максимальне і мінімальне значення значенні і-го показника щодо всіх порівнюваних підприємств. [13;26]

Головна проблема – вибір еталона (бази) для порівняння. Таким може бути найкраще значення показника серед усіх підприємств на ринку. Доцільно використовувати останню формулу виокремлюючи ресурсну і потенційну частини інтелектуального капіталу. Це дасть змогу визначити інтелектуальну оснащеність підприємства і здатність до її реалізації, накреслити конкретні заходи, спрямовані на розвиток інтелектуального капіталу.

Оскільки більшість інтелектуальних ресурсів не входять до складу активів фірми, які є об’єктом фінансового обліку, американський економіст Дж. Тобін запропонував оригінальну формулу інтелектуального капіталу, засновану на ідеї визначення цінності останнього як різниці між ринковою вартістю компанії та її ринковою оцінкою.

ІК = НА = ПА = ЗДМ = РВ – БВ, (4)

де ІК – інтелектуальний капітал, НА – не фінансові активи, ПА – приховані активи, ЗДМ – засоби для досягнення мети, РВ – ринкова вартість, БВ – балансова вартість.

Застосовують також більш спрощені методи для оцінки інтелектуального капіталу.

Метод 25 % від валового прибутку (ліцензіар повинен отримувати роялті у сумі не менше, ніж 25 % від валового прибутку без відрахування податків):

L = 0,25*І/N , (5)

де L - сума роялті, яка припадає на одиницю проданої ліцензіатом продукції; I - операційний прибуток; N - кількість проданих одиниць.

Метод 5 % від продажу для визначення суми роялті, який припадає на одиницю товару, проданого ліцензіатом:

L. = 0,05 * R. / N , (6)

де R - сума продажу.

Метод віддачі на інвестиції у дослідження і розробки. Роялті на одиницю продукції обчислюють так:

L = [СR&D*(1+Ri)] / Nm , (7)

де СR&D - витрати на дослідження і розробки; Ri - потрібна ставка віддачі на інтелектуальну власність і нематеріальні активи; Nm - місткість ринку. [18;240]

Потенціальна вартість людського капіталу, яка визначається вартістю матеріалізованих результатів інтелектуальної праці.

, (8)

де Кл.к. — віддача людського капіталу, грн.; Di — прибуток від і-ї творчої розробки; Rт.p. — кількість творчих робітників, чол.; n — кількість розробок за період, (і=1...n).

Величина віддачі людського капіталу залежить від кадрового потенціалу організації. Рівень кадрового потенціалу обчислюється за формулою:

, (9)

де Кп — рівень кадрового потенціалу; Кн — норматив кількості творчих працівників у загальній кількості; Rт.p. — чисельність творчих робітників; Rзаг — загальна чисельність робітників.

Кадровий потенціал може бути оцінений кількістю отриманих патентів (авторських прав) у розрахунку на одного творчого працівника за певний період.

Для оцінки ефективності використання структурного капіталу рекомендовано обчислювати такі показники: вартість основних засобів на одного творчого показника; рівень патентної чистоти розробки; показник ліцензійних результатів. При оцінці вартості споживчої складової інтелектуального капіталу рекомендовано розрахувати обсяг угод за певний період, а також частку постійних клієнтів у загальній кількості споживачів та частку прибутку, що одержано від підтримки відносин з постійними клієнтами.

Важливою складовою формування та функціонування механізму управління інтелектуальним капіталом є його кадрове забезпечення, причому персонал тут виступає одночасно і як об'єкт, і як суб'єкт управління. Для оцінки професійно-кваліфікаційного рівня кадрів управління інтелектуальним капіталом на основі визначення змісту інтелектуальної праці, з урахуванням ступеня автономності прийняття рішень запропоновано використовувати 5 рівнів кваліфікації: 1-й призначений для виконання репродуктивних управлінських функцій, 2-й – для алгоритмічних, 3, 4, 5-й рівні – для виконання творчих управлінських функцій різного ступеня складності.

Творча інтелектуальна праця – сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту і відтворення інтелектуального капіталу. Тому ефективний мотиваційний механізм творчої інтелектуальної праці є найважливішим елементом організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом, який визначає його інноваційні можливості. На основі узагальнення накопиченого досвіду слід виділити три основні підходи до мотивації інтелектуальної праці: диспозиційний, когнітивний і підкріплюваної мотивації. Провідні мотиви творчої праці можуть бути об'єднані у такі групи: 1) інтелектуальні; 2) матеріальні; 3) моральні. До першої групи мотивів належить інтелектуальний саморозвиток, допитливість, захопленість ідеєю прагнення до розв'язання важких задач і повної реалізації своїх інтелектуальних здібностей. До другої – матеріальна винагорода. До третьої – визнання компанією цінності роботи, внеску співробітника у розвиток компанії; відчуття працівником своєї особливої значущості для компанії, особливого покликання.

Вважають, що близько 75 % ринкової вартості компанії Сoca-Cola визначається сукупною вартістю торговельних марок, які їй належать. Коли "Ай-Бі-Ем" поглинула компанію "Лотус" - постачальника комп'ютерних програм, ринкова ціна останньої перевищила у 15 разів її опубліковану балансову вартість. "Ай-Бі-Ем" заплатила 3,5 млрд дол. за компанію, яка коштувала 230 млн дол., оскільки вона мала великі невітчутні активи - ринок постійних покупців, високий професіоналізм персоналу, новостворені програмні розробки та ін [11;454]. У 2005 р. здійснено продаж 93,5 % акцій банку "Аваль" Raiffeisen International Bank Holding за 1,028 млрд. дол. Більше ніж 20 % сплаченої суми становить вартість бренду [16;44].Оцінюючи українські підприємства, потенціальні інвестори і партнери дедалі частіше звертають увагу саме на вартість нематеріальних активів. За даними компанії Ernst & Young, у структурі власності найбільших світових корпорацій (Disney, Microsoft, Nike) невідчутні активи вже становлять понад половину загальної вартості компанії [12;46.]. Особливо це стосується високотехнологічних підприємств. Корпорація Microsoft, маючи ринкову капіталізацію, в сотні мільярдів доларів, налічує на балансі матеріальних активів всього кілька мільярдів доларів. Частка інтелектуального капіталу найбільших компаній світу подана в таблиці 2.1.[20;29]

Таблиця 2.1. Частка інтелектуального капіталу найбільших компаній

світу

Компанія	Галузь	Частка ІК у % від інвестованого капіталу
Disney	Розваги	66
Heinz	Харчова	87
Johnson& Johnson	Медицина	85
Merek	Фармацевтика	60
Microsoft	Програмне забезпечення	84
Nike	Одяг і взуття	76
Procter&Gamble	Споживчі товари	85

РОЗДІЛ 3 Управління інтелектуальним капіталом підприємства

Оскільки концепція інтелектуального капіталу почала формуватися механізму порівняно недавно – наприкінці 90-х років XX ст., то багато аспектів його використання залишаються недопрацьованими. Одна з ключових проблем – це розробка системи управління інтелектуальним капіталом на рівні підприємства. Окремі моменти даного питання досліджували такі відомі науковці, як О. Кендюхов, Д. Сайкс, К. Кінг та інші.

У працях даних вчених зазначається, що вихідними посилками системи управління є цілі, що мають бути конкретними, вимірними, актуальними, стимулюючими і позначеними у часі. У свою чергу цілі конкретизуються через завдання[14;33]

Кожне підприємство на всіх своїх рівнях, у всіх своїх функціональних блоках має механізми управління. Як зазначає Н. Брюховецька, "від переваги акцентів на ті чи інші методи управління механізм управління буде мати свою назву. Економічний механізм включає економічні методи впливу суб'єкта управління на об'єкт управління. Але, крім економічних методів управління, впливу на об'єкт управління, є й інші методи: організаційні, психологічні й ін. На рівні підприємства навіть економічні методи реалізуються через систему організаційно-розпорядницьких форм управління", у такий спосіб обґрунтовуючи правомірність використання поняття "організаційно-економічний механізм управління".

У нашому випадку об'єктом управління є інтелектуальний капітал підприємства, а цілі його використання є, безумовно, економічними. Інакше кажучи, коли йдеться про організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом, економічна складова цього механізму полягатиме не тільки у методах, але й у цілях його функціонування. Відповідно, організаційна складова наповнюється ширшим змістом як організація досягнення економічних цілей взагалі, а не обмежується організаційними методами управління, тобто вона містить і організаційно-структурні, і соціально-психологічні, і адміністративні аспекти. У процесі взаємодії відбувається взаємопроникнення економічних і організаційних елементів механізму управління. Отже, механізм управління інтелектуальним капіталом має, насамперед, організаційно-економічну природу, що робить гносеологічно і, відповідно, термінологічне вірною назву "організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом".

Таким чином, можна сформулювати визначення: організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства являє собою систему елементів (цілей, функцій, методів, організаційної структури і суб'єктів) та об'єктів (видів інтелектуального капіталу) управління, в якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакцію інтелектуальних ресурсів, яка має вхідні впливи у формі зовнішніх вимог і результуючу реакцію у вигляді економічного ефекту.[14;40]