Основи мікроекономіки (стр. 13 из 26)
Соціально-економічні відносини у виробництві визначаються, перш за все, пануючими відносинами власності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу політичної економії (основ економічної теорії). Тому в мікроекономіці соціально-економічні відносини предметом вивчення не виступають. Вона вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів.
Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається перед усім технологією, що використовується у ньому (зазначимо, що якраз під впливом технології, перш за все, формуються організаційно-виробничі відносини). Технологія – це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів та послуг. Вона матеріалізується у:
- нових зразках обладнання;
- нових методах виробництва;
- новій організації праці;
- підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки працівників.
Рис. 5.1. Виробництво як продуктивна система та система відносин
У реальному житті технологія постійно удосконалюється, що призводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить процес пізнання.
Якщо технологія залишається незмінною, то буде обгрунтованим припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція. Виробнича функція – це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:
Q =f (L, K, M), де (5.1)
Q – обсяг виробництва; L – праця; К- капітал; М – матеріали.
При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:
1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може бути досягнуте зростанням затрат одного ресурсу при інших незмінних умовах: якщо, наприклад, К,М – const, а зростає тільки L, то DQ®0.
2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактору на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.
3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.
Короткотерміновий період – це період виробництва, на протязі якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше капітал). Довготерміновий період – це період, на протязі якого виробник має достатньо часу для зміни усіх факторів виробництва.
Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку – таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу випуску, який може бути здійсненим при кожній комбінації факторів виробництва (табл.5.1).
Таблиця 5.1
Виробнича сітка
| Робочий час (людино-годин) | 100 машино-годин капіталу | 200 машино-годин капіталу | 300 машино-годин капіталу | 400 машино-годин капіталу | ||
| 100 | 20 шт. | 30 шт. | 35 шт | 38 шт. | ||
| 200 | 30 шт. | 85 шт. | 150 шт. | 210 шт. | ||
| 300 | 55 шт. | 150 шт. | 210 шт. | 270 шт. | ||
| 400 | 65 шт. | 180 шт. | 250 шт. | 315 шт. | ||
Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при К=300; L=200 та при К=200; L=300; 210 шт. при К=400; L=200 та при К=300; L=300 тощо. Існує можливість графічно зобразити всі ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива має назву ізокванти(рис. 5.2) .
Години роботимашин (К)
К1 М ·М1 
К2NQ=200 
L1L2Години праці (L)
Рис.5.2. Ізокванта
Ізокванта – це крива, що відображає усі різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. За своїм визначенням ізокванти схожі з кривими байдужості. Так же, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.
Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації М1 обсяг виробництва буде перевищувати заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. У цьому випадку ми отримаємо карту ізоквант (рис.5.3).
К 
LРис. 5.3. Карта ізоквант
Карта ізоквант – це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції при будь-якому наборі факторів виробництва. Подібно до кривих байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, що розміщена далі від початку координат відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд ввігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.
5.2 Закон спадаючої граничної продуктивності
Зміна обсягів виробництва означає перехід від однієї комбінації факторів виробництва до іншої, що знаходяться на різних ізоквантах. В короткотерміновому періоді збільшення обсягів виробництва можливе за рахунок додаткового використання праці при незмінних затратах капіталу. Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії АВ на рис.5.4. Виробник може використовувати більше праці, переходячи від однієї ізокванти до іншої. При цьому змінюється співвідношення затрат капіталу та праці (відношення К/L).
К 
А ВQ3
Q2
Q1L
Рис.5.4. Зміна обсягів виробництва в короткотерміновому періоді
Щоб з’ясувати, як впливають зміни співвідношення К/L на ефективність їх використання, необхідно ввести ряд понять, що характеризують результати виробництва:
- сукупний продукт змінного фактора виробництва, у нашому випадку праці(ТРL) – це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов;
- середній продукт змінного фактора виробництва (АРL)– це 0відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АРL = TPL/L. Цей показник можна вважати продуктивністю змінного фактора;
- граничний продукт змінного фактора (МРL) – це зміни за інших рівних умов сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю: МРL = DTPL/DL.
У табл.5.2 наведені умовні дані, що характеризують динаміку обсягів виробництва шкарпеток в залежності від збільшення затрат праці при незмінних затратах капіталу (К = 50 машино-годин). Вони більш-менш точно відображають спрямованість зміни показників у реальних умовах виробництва.
Таблиця 5.2
Зміни виробництва шкарпеток в залежності від росту затрат праці
| Години праці (L) | Сукупний продукт | Середній продукт | Граничний продукт |
| 10 | 35 | 3,5 | 3,5 |
| 20 | 90 | 4,5 | 5,5 |
| 30 | 180 | 6,0 | 9,0 |
| 40 | 272 | 6,8 | 9,2 |
| 50 | 355 | 7,1 | 8,3 |
| 60 | 420 | 7,0 | 6,5 |
| 70 | 455 | 6,5 | 3,5 |
| 80 | 480 | 6,0 | 2,5 |
| 90 | 495 | 5,5 | 1,5 |
| 100 | 480 | 4,8 | -1,5 |
Сукупний продукт змінного фактору зростає в міру того, як збільшуються затрати праці. Однак це зростання затухаюче. Більше того, наступає момент, коли збільшення використання праці не збільшує, а зменшує загальні результати виробництва. Це означає, що виробничий процес перенасичений працею, яка не може знайти ефективного використання при даному обсязі капіталу. У нашому прикладі це наступає при співвідношення К/L = ½.