Особливу роль у розробці теорії підприємництва займають праці М. Вебера, який у своїх працях відтворив ідеальний тип підприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Найкращий критерій веберівського підприємця – почуття добре виконаного обов’язку.
Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом 18-19 ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, М. Вебер, Й. Шумпетер та інші.
Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати , що підприємець – це активний суб’єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей , розробленні нових продуктів і технологій , здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.
Суть та значення малого бізнесу полягають у тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; становить основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції .
На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників.
До основних макроекономічних факторів, які впливають на розвиток малого підприємництва, слід віднести, насамперед, такі:
– обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв’язку з браком вільних фінансових коштів підприємств та падінням реальних доходів населення;
– вкрай незначна інвестиційна активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів;
– неконкурентоспроможність продукції вітчизняного виробництва за умов зростаючого тиску з боку імпортних товарів тощо.
Разом з тим, мале підприємництво в Україні має певні властивості, які суттєво відрізняють його від даної сфери більшості зарубіжних країн:
– низьких технічних рівень і технологічна озброєність при значному інноваційному потенціалі;
– низький управлінський рівень, брак знань, досвіду та культури ринкових відносин;
– прагнення до максимальної самостійності, коли більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзинга, субпідряду тощо;
– поєднання в межах одного малого підприємства кількох видів діяльності, неможливість у більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку;
– відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва;
– відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон’юктуру ринку;
– низький рівень системи інформаційних, консультаційних та навчальних послуг;
– практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки;
– високий ступінь пристосовуваності до складної економічної ситуації, зо ускладнюється дезорганізацією управління і зростаючою криміналізацією суспільства;
– недовіра західних партнерів та поки що негативне ставлення населення до підприємців.
Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб’єкти малого підприємництва, суттєво відрізняються від розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважний вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та детальність законодавства, фінансова стабільність, доступність факторів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, мінімальна криміналізація.
Зовсім інша (якщо не сказати протилежна) ситуація має місце сьогодні в економіці України. В цілому правове, соціально-економічне середовище для малого підприємництва стає, на жаль, усе більш несприятливим. Крім того, відбувається активний процес концентрації капіталу поряд з встановленням фінансового і управлінського контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній та відповідних монопольних утворень, які існували раніше і проявляються тепер.
1.2 Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки
У цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10% зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки.
Результати проведеного аналізу структури малого підприємства за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств – з колективною формою власності (64,1%). Питома вага підприємств з приватною формою власності – 34,5%, з державною – лише 1,3%. [ 2, с 302].
Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22% усієї виручки від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24% – балансового їх прибутку, а з колективною формою власності – 77 та 75% відповідно. У сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатними за рахунок об'єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності. [13,с 117].
Розвиток малого підприємництва здійснюється в результаті проведення послідовної державної політики в цьому важливому секторі ринкової економіки.
Основними напрямками подальшого розвитку малого підприємництва в Україні в найближчій перспективі є:
– формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу;
– вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;
– забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;
– стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва.
Згідно із Господарського кодексу України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємництва:
– у промисловості й будівництві – з числом працюючих до 200 чоловік;
– у науці й науковому обслуговуванні – до 100 чоловік;
– в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) – до 50 чоловік;
– у галузях нематеріального виробництва – до 25 чоловік;
– у роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.
У нашій країні в залежності від природно-кліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємництва, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством.
Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавно прийнятому Верховною Радою закон: ” Про державну підтримку малого підприємництва ”, воно розглядається як “ провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць ”[7 с. 208].
Перспективи малого бізнесу пов’язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні. Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища.
Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.
Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується сьогоднішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.
Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон’юнктури ринкової економіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.