3 РОЗДІЛ. Шляхи раціонального формування і використання основних виробничих фондів і оборотних засобів в сільськогосподарських підприємствах
3.1 Розробка і впровадження новітніх ресурсозберігаючих технологій виробництва
Сьогоднішній світ розвивається в умовах жорсткої конкуренції на ринку наукомістких технологій, товарів і послуг, переходу провідних країн від індустріальних до постіндустріальних економік, формування локальних спільнот та глобального суспільства.
Розвиток економіки, заснованої на інтелекті вимагає підготовки нового покоління дослідників і висококваліфікованих фахівців для забезпечення економіки країни конкурентноздатними науковими розробками і новітніми технологіями.
Маємо визнати, що технологічне відставання сільськогосподарського виробництва України у порівнянні з розвинутими країнами залишається значним. Україна програє по головних показниках ефективності виробництва: продуктивності праці, техніко-технологічній забезпеченості, енергоємності, урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби.
Катастрофічно зменшуються технічні ресурси господарств, ще не набули широкого впровадження сучасні новітні технології, відсутня система фінансового забезпечення галузі, орієнтована на вступ до СОТ.
Потребує подальшого удосконалення організаційна структура насінництва.
Нові сорти повільно впроваджуються у виробництво. За даними Держкомстату, в 2006 році сортами сільськогосподарських культур, зареєстрованими до 1990 року, засівалось 42% ячменю озимого, 77% вівса, 55% гречки, 34% кормового буряку, 92% люцерни, 73% конюшини, 95% еспарцету.
Для виправлення ситуації необхідно забезпечити виконання положень програми розвитку селекції та насінництва сільськогосподарських культур до 2010 року.
Щорічно Україна втрачає близько 30% врожаю від шкідників, хвороб та бур'янів. В той же час, технологічно ми на 90% залежні від імпортних хімічних засобів захисту рослин. Тому вихід вбачаємо в створенні спільних підприємств з виробництва на базі вітчизняних хімічних заводів високоефективних пестицидів.
Результатом недосконалості технологій є не тільки низька економічна результативність сільськогосподарського виробництва, але й низький рівень оплати праці на селі. Зрозуміло, що ми не зможемо розраховувати на притік кваліфікованих кадрів в аграрну сферу за умови, коли заробітна плата тут є майже вдвічі нижчою, чим в цілому по економіці.
Та й що казати про новітні технології, якщо елементарних правил не дотримуються: у переважній більшості господарств порушуються елементарні вимоги щодо структури посівів, збереження та підвищення родючості ґрунтів, організації і технології вирощування сільськогосподарських культур.
За останні 10 років внесення мінеральних добрив скоротилося в 10 разів, а органічних добрив – у 7 разів. Фактично припинилось вапнування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів – у 2005 р. порівняно з 1990 р. площі хімічної меліорації зменшились у 60 разів. Скоротились обсяги лісомеліоративних і протиерозійних робіт. У результаті активізувалася деградація земель, зростає інтенсивність ерозійних процесів.
Порушується баланс поживних речовин у ґрунтах. Середньорічний недобір сільськогосподарської продукції в перерахунку на зерно, внаслідок зменшення внесення мінеральних добрив, становить понад 18 млн. тонн.
За даними Інституту агротехнології та біотехнологій, майже третина ґрунтів деградує через брак добрив (вноситься лише 25-30 кг мінеральних добрив на гектар). Розораність полів складає до 70%, тоді як світова норма – від чверті до третини загальної площі.
Тому, на сьогодні нам потрібно працювати, перш за все, над удосконаленням законодавчої бази з цих питань: про консервацію земель, про державну агрохімічну паспортизацію земель та ін.
Одним із шляхів посилення конкурентних переваг є перехід від традиційного до органічного землеробства. Україна за своїм природно-кліматичним та ресурсним потенціалом має можливість зайняти одне з провідних місць серед виробників органічної продукції.
На сьогодні в Україні нараховується лише 70 сільгосппідприємств, які здійснюють свою діяльність за принципами органічного господарювання у відповідності з діючими міжнародними стандартами. Але цього вкрай замало.
З метою подальшого розвитку органічного руху в Україні Мінагрополітики розроблено проект Закону України "Про органічне сільське господарство". Його прийняття дасть змогу збільшити обсяги виробництва екологічно чистої, конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, прискорити насичення внутрішнього ринку високоякісними продуктами харчування.
Новітніми ресурсозберігаючими технологіями в агропромисловому комплексі є:
1. Розробка технологій вирощування зернових культур.
2. Розробка технологій вирощування технічних і кормових культур.
3.Створення високопродуктивних сортів зернобобових, технічних та ягіднихкультур, стійких до біотичних і абіотичних факторів довкілля.
4. Розробка технологічних, селекційних і генетичних методів підвищення продуктивності популяцій сільськогосподарських тварин.
5.Розробка технологій виробництва, збереження та пакування продуктів харчування високої біологічної цінності.
6. Державна науково-технічна програма “Технічні засоби нового покоління для сільськогосподарського виробництва”
7. Створення високоадаптивних комплексів машин для виробництва продукції рослинництва.
8. Підвищення ефективності створення та використання мобільних енергетичних засобів для агропромислового комплексу.
9. Створення комплектів обладнання для механізації та автоматизації процесів у тваринництві стосовно різних умов утримання тварин.
10. Розробка обладнання для виробництва і застосування засобів біологізації землеробства.
11. Державна науково-технічна програма “Нові технології виробництва, збереження та переробки сільськогосподарської продукції”
3.2. Використання техніки на лізинговій основі: формування МТС, оренда техніки
Особливою формою відтворення основних засобів є лізинг, своєрідним видом підприємницької діяльності. Основоположним, сутнісним аспектом лізингу є довгострокова оренда майна, тобто передача його у тимчасове користування на умовах платності, строковості і зворотності або викупу.
Законі України “Про лізинг” (грудень 1979р.) дається таке визначення лізингу: лізинг – підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на вихзначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Отже лізинг розглядається як додавкове, особливе джерело фінансування. Яке розширює можливості підприємств щодо вибору стратегії інвестування. Лізингу притаманні всі форми банківського кредиту.
Розрізняють два види лізингу: фінансовий і оперативний.
Фінансовий лізинг вітчизняним законодавством трактується як лізингова угода, в результаті укладання якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця обєкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання угоди. Із завершенням строку угоди фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.
Оперативний лізинг – це лізингова угода, якою передбачається, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу. Після завершення строку угоди оперативного лізингу об’єкт лізингу повертається лізингодавцю.
Частка державних інвестицій в основний капітал сільського господарства скоротилась від 49% у 1985р. до 11,5%, а у 2000 році в абсолютному виразі вони зменшились у 72 рази.
Сучасне сільськогосподарське підприємство, для того щоб вижити в умовах ринку, повинно використовувати всі можливі варіанти від закупки техніки, що була в експлуатації, до лізингу засобів виробництва, які постійно необхідні на підприємстві весь рік, не забуваючи про ринки послуг, що дозволяє не витрачатися на утримання спеціалізованої техніки. Співвідношення власних і залучених засобів виробництва для кожного підприємства повинно бути індивідуальним, з орієнтацією на особливості його спеціалізації, ринкового середовища, стратегії фірми та перспективи розвитку, але в основному необхідно покласти раціональне, прибуткове їх використання, що дасть підприємству можливість стабілізації розвитку.
В Україні система лізингу може забезпечити створення ефективного механізму технічного обслуговування сільгосппідприємств. Для агрофірми вигідніше брати в лізинговий кредит засоби виробництва сезонного використання – комбайни, збиральну чи посівну техніку, яка використовується в короткий виробничий період, а протягом року не використовується. Основною проблемою довгострокового лізингу є для наших с/г підприємств виплата вартості використання, адже ціни на с/г продукцію таких витрат не окуповують. Тому, більш ефективно для використання універсальної техніки є організація машинно-технологічних станцій (МТС). Завдяки МТС може бути забезпечено індустріальні методи використання польових робіт, а отже приріст продукції із зниженням її собівартості.