7. Список використаних джерел.
8. Додатки (за потреби).
Титульний лист є першою сторінкою дисертаційної роботи і заповнюється за суворо визначеними правилами. Він робиться в самому кінці роботи над дисертацією.
У верхньому полі вказується повне найменування навчального закладу або наукової організації. Нижче і праворуч приводиться напис "на правах рукопису". Далі вказується П.І.Б. дисертанта без скорочень, трохи нижче – УДК (універсальний десятковий класифікатор).
Далі по центру сторінки дається заголовок дисертаційної роботи (без лапок та без слова "тема"). Заголовок має бути не дуже довгим, точним і відповідати основному змістові роботи. Дуже короткі назви наукових праць свідчать про те, що дослідження проведене з вичерпною повнотою. У дисертаційних роботах, в яких висвітлюються більш вузькі теми, заголовок має бути конкретнішим, а відтак містити більше слів.
Не слід допускати в заголовку дисертаційної роботи невизначені формулювання, наприклад: "Аналіз деяких питань…", а також штампованих формулювань типу: "До питання о…", "До вивчення…", "Матеріали до…".
Якщо здобувач хоче конкретизувати заголовок своєї роботи, можна дати підзаголовок, який має бути коротким і не перетворюватися в новий заголовок.
Після заголовка дисертації міститься номер і назва спеціальності. Нижче вказується науковий ступінь, на здобуття якого претендує дисертант. Далі ближче до правого краю титульного листа вказується прізвище й ініціали наукового керівника, а також його вчене звання та науковий ступінь. У нижньому полі вказується місце виконання дисертаційної роботи і рік її написання (без слова "рік").
Після титульного листа міститься зміст, у якому приводяться заголовки дисертаційної роботи і вказуються сторінки, з яких вони починаються. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки в тексті. Скорочувати або давати їх в іншому формулюванні, послідовності і співпідпорядкованості у порівнянні із заголовками в тексті не можна.
Заголовки однакових ступеней рубрикації необхідно розташовувати один під одним (по вертикалі). Заголовки кожної наступної ступені зміщають на три-п'ять знаків вправо стосовно заголовків попередньої ступені. Усі заголовки починають з великої букви без крапки на кінці.
У вступі до дисертації після невеликої преамбули обґрунтовується актуальність обраної теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і задачі дослідження, об'єкт і предмет дослідження, перераховуються використані методи дослідження, повідомляється, у чому полягає наукова новизна, теоретична і практична значущість отриманих результатів, особистий внесок здобувача. Приводяться відомості про апробацію, публікації, структуру дисертації.
Вступ – це завжди дуже відповідальна частина дисертації, якій учасники атестаційного процесу завжди приділяють підвищеної уваги.
Актуальність – обов'язкова вимога до будь-якої дисертації. Висвітлення актуальності має бути небагатослівним – у межах 1–2 сторінок машинописного тексту.
Якщо дисертантові вдається показати, де проходить межа між знанням і незнанням у розглянутій темі, йому буває неважко чітко й однозначно визначити наукову проблему, а, отже, і сформулювати актуальність.
Правильно сформульована актуальність теми свідчить про наукову зрілість і професіоналізм здобувача. Дисертантові варто показати, що до проведеного ним дисертаційного дослідження в науці існувала прогалина, яку необхідно було заповнити з огляду на вирішення проблем науки і практики. Для обґрунтування актуальності варто також дати короткий аналіз літератури, де показати, що дана тема в даному аспекті до проведення даного дослідження не була достатньо вивчена.
Огляд літератури за темою має показати ґрунтовне знайомство дисертанта зі спеціальною літературою, його уміння систематизувати джерела, критично їх розглядати, виділяти істотне, оцінювати раніше зроблене іншими дослідниками, визначати головне в сучасному стані вивченості теми.
Оскільки кандидатська дисертація звичайно присвячується порівняно вузькій темі, то огляд робіт попередників варто робити тільки з питань обраної теми, а не з усієї проблеми в цілому. Не слід викладати усе, що стало відомо дисертантові з прочитаного, і що має лише непряме відношення до його роботи. Але всі скільки-небудь цінні публікації, що мають пряме і безпосереднє відношення до теми дисертації, повинні бути названі і критично оцінені.