Смекни!
smekni.com

Національна економіка України, її стан та основні проблеми (стр. 2 из 4)

Відомі суперечності між США і Японією щодо експансії автомобільних ринків, електронного обладнання, обчислювальної техніки тощо. Для узгодження міжнародних торговельних угод затверджуються тисячі різних документів, що значно ускладнює просування товарів на ринки збуту, здорожчує продукцію, збільшує трансакційні витрати і врешті-решт знижує ефективність господарювання та прибутковість компаній.

Торговими суперечками має займатися Всесвітнє торгове товариство (ВТТ). Але практично існує багато різних факторів, які гальмують розв'язання проблеми. Навіть у межах окремих міжнародних угруповань відбуваються постійні сутички, схрещуються національні інтереси. Більше того, всередині країн, які об'єднались у міжнародні альянси, далеко не всі поділяють думку щодо корисності таких кроків. Це наочно проявилось у країнах Західної Європи під час наради керівників провідних країн з питань глобалізації. Виступи громадськості проти посилення економічної глобалізації мотивовані тим, що за останні роки збільшився розрив між доходами бідних і багатих країн світу. За останні 15 років доходи на душу населення знизились більш як у ста державах світу, а різниця між доходами багатих і бідних держав за останні 30 років зросла у 159 разів! Розвиток процесів глобалізації деякі дослідники безпосередньо пов'язують з наростанням злиденності, спустошенням довкілля, руйнацією національних культур, етнічних особливостей невеликих націй і водночас збагаченням заможних держав. З цим можна погодитись. Але глобалізація - це і прискорення економічного розвитку цілих регіонів, активний обмін інвестиціями, спілкування між людьми різних континентів, доступ до досягнень світової науки тощо. Таким чином, її слід розглядати як складний багатоаспектний процес, наслідки якого можуть бути різними, а отже, їх необхідно передбачати і керувати ними.

Розділ 2. Основні шляхи розвитку національної економіки в світі

Один з напрямів подолання міжнаціональних перешкод - створення транснаціональних компаній (ТНК). Нині вони контролюють близько 40 % світових засобів виробництва та 75 % світової торгівлі товарами і послугами. Такі структури майже без перешкод проникають на національні ринки, використовуючи для цього інструменти глобалізації. Більшість штаб-квартир найвпливовіших ТНК розташовані у Сполучених Штатах Америки. Це не тільки зумовлює поширення впливу США на світогосподарські зв'язки, а й формує їхню однобічність, дає змогу нав'язувати американську ділову етику іншим регіонам. Уже сьогодні майже всі ділові кола перейшли на спілкування англійською мовою, що з часом може призвести до недооцінки культурних надбань інших націй. Американський спосіб життя через засоби масової інформації свідомо нав'язується народам багатьох країн і континентів. Держави колишнього Союзу теж впроваджують у себе американську систему освіти, начебто спеціально готуючи молодих фахівців "на експорт". А тим часом саме країни Європи та СРСР мали найкращі технології підготовки фахівців вищої і середньої кваліфікації. За підрахунками західних учених, еміграція висококваліфікованого фахівця рівнозначна вкладанню в економіку обраної ним держави мільйона доларів 1. Підраховано, що внаслідок еміграції з Росії висококваліфікованих фахівців ця країна тільки в економіку США інвестувала понад трильйон доларів.

Що ж до України, то вона, за різними оцінками, втратила у 90-ті роки минулого століття до 15-20 % інтелектуального потенціалу. За роки реформування вітчизняної економіки за межі країни виїхало 30 % учених вищої кваліфікації та працездатного віку. Така сама ситуація і в інших європейських постсоціалістичних державах. Розв'язання проблеми потребує кількаразового підвищення рівня оплати праці у країнах з перехідною економікою, чого вони не здатні зробити в найближчі роки. Тому відплив кадрів з цих країн спостерігатиметься і далі, принаймні найближчим часом.

При цьому багаті держави, використовуючи можливості глобалізації, свідомо формують програми задоволення потреб своєї економіки у фахівцях за рахунок постсоціалістичних країн. Водночас останні лише пасивно фіксують міграцію населення і продовжують готувати кадри для розвинених держав.

Можна назвати ще ряд факторів, що характеризують однобічність результатів глобалізації, від яких виграють насамперед багаті держави. До таких факторів належать:

розширення ринків збуту продукції і послуг;

використання дешевої робочої сили;

реструктуризація галузей власної економіки з перенесенням екологічно небезпечних технологій в інші країни;

підвищення прибутковості компаній за рахунок дешевої робочої сили та сировинних ресурсів;

посилення політичного тиску на менш розвинені держави;

використання у власних інтересах наукового, інтелектуального потенціалу інших держав;

зниження соціальної напруженості у суспільстві за рахунок перерозподілу доходів від господарювання на користь передових держав тощо.

Разом з тим розпад Союзу не тільки позитивно вплинув на піднесення економіки розвинених держав світу, а й зумовив необхідність перегляду цілей, функцій і завдань багатьох міжнародних організацій. Так, більшість міжнародних економічних і політичних центрів, створених після Другої світової війни з метою забезпечення стабільності економічного розвитку слаборозвинених держав, а також протистояння комуністичному руху (ООН, Світовий банк, МВФ, ЄБРР тощо), нині потребують реконструкції. Зокрема, у 54 країнах, які отримували допомогу від МВФ протягом 1986-1997 рр., зростання ВВП на душу населення за 12 років становило в середньому лише 4 %. За цей же час держави, які не звертались по допомогу до МВФ, досягли зростання ВВП на душу населення на 24 % 2. Всесвітній банк за останні три десятиліття надав допомогу 68 країнам світу, більшість з яких не змогла ефективно її використати, а у 20 країнах, які отримали по 1,4 млрд доларів, виробництво ВВП на душу населення знизилось на 21,7 %. Ці результати можна пояснити різними причинами. На наш погляд, основні з них такі:

формальний підхід до визначення реальних потреб держав, яким надається фінансова допомога;

нав'язування політики і механізмів реформування національної економіки з позицій інтересів міжнародної організації;

відсутність об'єктивного контролю за цільовим використанням наданої допомоги.

Міжнародні фінансові організації за допомогою сучасних фінансових інструментів намагаються маніпулювати розвитком окремих держав, змінювати ситуацію на фінансових ринках тощо. Не завжди таке втручання відповідає інтересам окремих держав, але його глобальний характер зумовлює необхідність формування відповідної політики.

Форми глобалізації віддзеркалюють реальний стан і суперечливість політичних та економічних перетворень у різних регіонах планети. Відсутність механізмів регулювання впливу процесів глобалізації на розвиток національних економік з позицій інтересів суспільства - найслабше місце у діяльності міжнародних структур і об'єднань. Особливо гостро це відчувається в умовах посилення міжнародного тероризму і боротьби з ним. На початку нового століття протистояння міжнародному тероризмові набуло планетарного характеру. Настав час вводити адекватні форми відповідальності міжнародних центрів за прийняті рішення та за їх наслідки, причому робити це необхідно, виходячи із загальнолюдських цінностей.

Нинішній етап діяльності міжнародних економічних центрів набуває дедалі жорсткішого політичного забарвлення, яке суперечить проголошеним принципам демократії, відкритості національних економік, їх взаємопроникненню з метою спільного розв'язання важливих соціально-економічних та екологічних проблем. Лише за місяць військових дій в Афганістані кількість робочих місць у США (за даними на 6 листопада 2001 р.) скоротилася на 415 тис. За прогнозами фахівців, у 2002 р. кількість зайнятих у світовому масштабі може знизитись на 24 млн осіб, з них майже 9 млн скорочень припадає на туристичний бізнес.

Нова політична та економічна ситуація у світі потребує реструктуризації системи управління розвитком національних економік з урахуванням можливих форм впливу процесів глобалізації та її наслідків. Передусім це стосується країн, що сформувалися на терені колишнього СРСР і вже відчули досить своєрідний вплив процесів глобалізації.

Чи не найскладніша ситуація склалася в Україні, яка протягом століть не мала своєї державності, а була складовою частиною інших країн. Її політичний статус сформувався досить швидко, а от система управління економікою і досі перебуває на стадії реформування. Владні структури, які утворилися на першому етапі становлення державності (1991-1994 рр.) не мали повного уявлення про ті труднощі, шо очікували країну та її населення у процесі реформування вітчизняної економіки. Багато рішень приймалося без належних обґрунтувань та прогнозування їх можливих наслідків, тому їх доводилося постійно змінювати. Оцінюючи сьогодні ті рішення, можна зробити три узагальнюючі висновки.