Зміст
Вступ
Розділ 1. Стан національної економіки на сучасному етапі
1.1 Основні проблеми та шляхи їх подолання
1.2 Основні напрями формування систем керування економічними процесами
1.3 Досвід інших держав щодо розвитку національної економіки
Розділ 2. Основні шляхи розвитку національної економіки в світі
Розділ 3. Стратегії розвитку національної економіки України на сучасному етапі
Висновки
Бібліографічний список
Останні десятиріччя ХХ століття ознаменувалися істотними досягненнями у теорії управління розвитком суспільства планетарного характеру. Західна економічна думка дедалі більше концентрується навколо досліджень, пов'язаних з процесами і формами управління світовою системою господарювання, пошуком нової парадигми управління, яка ґрунтується на принципах раціональності, справедливості, демократизму, відкритості.
Все це зумовлює глобальні зміни планетарного масштабу. Тому для українських економістів надзвичайно актуальним завданням стає аналіз стратегії розвитку розвиток національної економіки, вироблення стратегії її захисту від негативних наслідків.
Ключовою фігурою сучасних систем управління розвитком суспільних відносин, зокрема економічними процесами, є людина, її інтелектуальний потенціал. Тому постає проблема ефективного керування цим потенціалом у напрямі гармонійного розвитку світової спільноти. Саме такі підходи втілюються у нові економічні теорії - "раціонального вибору", "справедливості", "раціональної поведінки", "суспільного розвитку" тощо. Інтенсивність пошуку нових форм управління розвитком економіки зростає передусім внаслідок загострення проблем соціально-економічного, екологічного, політичного характеру, які загрожують існуванню людства і розв'язання яких виходить за межі можливостей окремих держав.
Більшість сучасних глобальних проблем слід вважати наслідком багатовікового невмілого, марнотратного господарювання людства на Землі. Отже, лише зміна людських відносин у планетарному масштабі здатна їх розв'язати. Нині обмеженість багатьох видів природних ресурсів, нерівномірність насичення ними різних територій загострює боротьбу між державами за володіння цими ресурсами і за ринки збуту, спонукає людство до пошуку нових видів ресурсів, необхідних для цивілізованого суспільного розвитку, зумовлює доцільність постановки питань, пов'язаних з раціональним, ощадливим використанням ресурсного потенціалу планети. Отже, йдеться і про управління світовою економікою. Однак більшість ідей і пропозицій щодо керування економічними процесами на світовому рівні має переважно теоретичний і не досить обґрунтований характер. Поки що відсутні такі моделі управління світовою економікою, які б гарантували стабільність світової системи господарювання, забезпечували гнучку координацію економічної політики національних держав, спрямовували їх розвиток на збереження людських цінностей і процвітання людства.
При цьому слід констатувати, що керування окремими економічними процесами планетарного рівня набуває дедалі більш інтегрованих, замкнених форм. Проте ці процеси протікають нерівномірно. Найбільші досягнення спостерігаються у сфері управління фінансовими ресурсами, телекомунікаційними, інформаційними потоками. Досягнення у галузі комп'ютерних технологій, електронних розрахунків, кредитних карт, використання супутникового та опто-волоконного зв'язку вже тепер дають змогу миттєво переміщати фінансові ресурси, укладати фінансові угоди, переказувати гроші з одного рахунку на інший незалежно від відстані і державних кордонів. Це, безумовно, можна розглядати як реальні кроки на шляху побудови системи керування економічними процесами на світовому рівні.
Однак реальне створення такої системи - надскладна проблема світового масштабу, розв'язання якої потребує часу. Крім того, потрібне суспільне визнання необхідності такої системи. Нині ще немає консенсусу між політиками, економістами, бізнесменами різних країн, які справляють найбільший вплив на розвиток світової економіки. Керування економічними процесами на міжнародному рівні відбувається під значним впливом стихійних факторів та домінуючого тиску групових інтересів найбільш розвинених держав світу. Можна виділити два досить суперечливі напрями у формуванні систем керування економічними процесами у планетарному масштабі. Перший - це розширення світогосподарських економічних зв'язків на базі інтернаціоналізації національних економік та їх інтеграції у світовий економічний простір. Другий - збереження функцій незалежності та самостійності національних економік у світовому економічному просторі.
національна економіка україна стратегія
Перший напрям у найбільш концентрованій формі прийнято розглядати як процеси глобалізації, що характеризують розвиток світової економіки і впливають на економіку національних держав. Питання глобалізації виокремились у новий самостійний розділ економічної теорії наприкінці ХХ ст., і нині у цій галузі економічних досліджень ще багато неясного. Точиться жвава полеміка серед економістів, політиків, філософів, соціологів щодо визначення сутності, ролі, функцій глобалізації та форм і наслідків її впливу на розвиток світової економіки та національних економік окремих держав. При цьому на сторінках вітчизняних і зарубіжних економічних журналів висловлюються досить суперечливі думки - від суцільної ейфорії в оцінці можливих позитивних наслідків глобалізації до повного заперечення її позитивності. Реальними носіями глобалізації є міжнародні структури, альянси, регіональні економічні центри, транснаціональні компанії.
Другий напрям базується на тому, що основу економічних процесів планетарного масштабу становлять національні економіки самостійних держав. При цьому кожна держава, інтегруючись у світовий економічний простір, намагається зберегти внутрішню цілісність і самобутність культури нації, свій економічний потенціал. Одним державам вдається цього досягти, іншим - ні. Все залежить від їхньої адаптованості до процесів, які відбуваються у світовій економіці, здатності передбачити можливі зміни та використати їх у власних інтересах. Найгостріше ця проблема стоїть перед молодими державами, які виникли наприкінці ХХ ст. у процесі розпаду соціалістичної економіки. Всі новостворені держави сформували власну національну економічну політику, яка ґрунтується на принципах ринкової системи господарювання і передбачає їх входження до світового економічного простору як рівноправних партнерів. Однак практична реалізація поставлених завдань виявилася набагато складнішою, ніж передбачали реформатори і політики.
Дослідження довели, що глобальні економічні і політичні перетворення останніх десяти років ХХ ст. позитивно вплинули на економіку розвинених держав світу, посиливши їхню роль у міжнародному розподілі праці, полегшивши їм доступ до ресурсного потенціалу планети та розширивши ринки збуту продукції і послуг. Водночас постсоціалістичні країни з перехідною економікою змушені були долати складну економічну ситуацію, зумовлену інфляційними, гіперінфляційними і кризовими явищами, внаслідок яких знизився рівень добробуту основної частини населення. Ці країни втратили ринки збуту. В результаті сформувалася концепція економістів і політиків, за якою процеси глобалізації негативно впливають на розвиток національних економік, обмежують економічну та політичну самостійність окремих держав. Не вдаючись у подробиці дискусій, спробуємо викласти свою позицію щодо проблеми глобалізації та форм її впливу на розвиток національних економік.
На нинішньому етапі суспільного розвитку глобалізацію слід сприймати як об'єктивний процес. Вона реально існує як наслідок розвитку міжнародних економічних відносин. Активізаторами глобалізації є не тільки прогрес у сфері науки, техніки, технології, а й системи керування ним.
Той факт, що людський капітал, інтелект, знання визнаються основним ресурсом, висуває на перший план людські інтереси, включаючи різні форми їх прояву. І саме вони стають основною рушійною силою у формуванні глобальної мети розвитку економіки планети, механізмів її реалізації.
Наявність різних концепцій економічного розвитку людства загострює боротьбу окремих держав за ринки збуту, за доступ до інвестицій, підштовхує їх до інтеграції та об'єднання у регіональні угруповання міжнародного масштабу, включаючи економічні союзи, транснаціональні корпорації, компанії тощо, з тим, щоб через них посилити свій вплив на розвиток світової економіки.
Процеси глобалізації не мають завершених форм, вони перебувають лише на стадії становлення. Напрями і форми впливу глобалізації на розвиток національних економік окремих держав значною мірою залежать від інтересів впливових особистостей - олігархів, які їх реалізують через діяльність міжнародних структур. Боротьба за розподіл і перерозподіл світового економічного простору і вплив глобалізації на розвиток національних економік здійснюється з позицій трьох-чотирьох економічних центрів, основними з яких прийнято вважати США, Європейський Союз (ЄС), Східно-Азіатські альянси, де провідна роль належить Японії.
Реалізаторами процесів глобалізації на даному етапі суспільного розвитку виступають понад 60 регіональних міжнародних угруповань економічного характеру, близько 60 тисяч транснаціональних компаній і корпорацій. Найвпливовішими організаціями міжнародного і світового рівня, через які реалізуються процеси глобалізації, прийнято вважати насамперед такі політичні та економічні організації, як ООН, Світовий банк, МВФ, ЄБРР, СОТ, ГАТТ, МОП та інші. До речі, між цими впливовими організаціями далеко не завжди спостерігаються узгодженість і прозорість при прийнятті спільних рішень. Крім того, часом не виконуються вже ухвалені постанови. Внаслідок цього між різними міжнародними угрупованнями загострюється боротьба за ринки збуту, володіння ресурсами. Саме глобалізація переносить таку боротьбу на міжнародний рівень. Широко відомі торгові суперечки з приводу постачання м'ясних продуктів з Америки до Європи і навпаки. США обклали стовідсотковим митом цілу низку товарів європейського походження (сир рокфор, консерви, шоколад, соки тощо), і це дуже звузило експортні можливості регіону. Причому американські санкції, не зачіпаючи інтересів Великобританії, водночас безпосередньо стосуються таких країн, як Франція, Німеччина, Італія, Данія. Існує багато суперечностей між різними міжнародними економічними центрами, зокрема між ЄС і США. Немає згоди і у справі використання нових видів продуктів, створених на базі досягнень біотехнологій, за допомогою змін у геномі рослин. Цілий ряд транснаціональних компаній ("Монканто", "Дюпон", "Доу") активно просувають такі товари на світові ринки, тимчасом як їхні опоненти наполягають на необхідності переконливо довести їх корисність і всебічно вивчити вплив на гени людини.