Курсова робота: 53 сторінки, 9 таблиць, 3 малюнки, додатків, 24 використаних джерела.
Об’єкт дослідження – оцінка ефективності дивідендної політики підприємства в умовах розвитку.
Ціль роботи: дослідити поняття дивідендної політики, її ефективності та резервів поліпшення.
Метод дослідження: описовий, аналітичний, порівняльний.
Дивідендна політика, як і керування, структурою впливає на положення компанії на ринку капіталу, зокрема на динаміку ціни його акцій. Дивіденди являють собою грошовий доход акціонерів і деякою мірою сигналізують їм про те, що комерційна організація, в акції якої вони вклали свої гроші, працює успішно. Можна виділити два основних завдання, розв'язувані в процесі вибору оптимальної дивідендної політики. Вони взаємозалежні й укладаються в забезпеченні: а) максимізації сукупного надбання акціонерів; б) достатнього фінансування діяльності підприємства. Для рішення поставлених завдань, у даній роботі необхідно розглянути: джерела дивідендів, порядок їхніх виплат, види дивідендних виплат і ін. Оптимальність дивідендної політики може розумітися лише в тім, щоб нараховувати дивіденди після того, як проаналізовані всі можливості для ефективного реінвестування прибутку й за рахунок цього джерела профінансовані всі прийнятні інвестиційні проекти.
Дивиденд, акція, товариство, виплати, оптимальність, політика, діяльність, формування, акціонери, фінансування, інвестиції,компанія.
Вступ
Розділ 1. Сутність, поняття і види дивідендної політики
1.1 Дивідендна політика
1.2 Значення дивідендної політики для розвитку підприємства
1.3 Види дивідендної політики
1.4 Стабільність дивідендної політики підприємства
Розділ 2.Дивідендна политика закритого акціонерно товариства «Барошник»
2.1 Характеристика підприємства ЗАТ «Барошник»
2.2 Формування капіталу ЗАТ «Барошник»
2.3 Фінансові показники діяльності підприємства.
2.4 Аналіз керування в ЗАТ «Барошник»
Розділ 3. Удосконалювання дивідендної політики ЗАТ «Барошник»
Висновки
Список використаної літератури
дивідентна політика фінансова
Дивідендна політика, як і керування, структурою впливає на положення компанії на ринку капіталу, зокрема на динаміку ціни його акцій. Дивіденди являють собою грошовий доход акціонерів і деякою мірою сигналізують їм про те, що комерційна організація, в акції якої вони вклали свої гроші, працює успішно.
З теоретичної позиції вибір дивідендної політики припускає рішення двох ключових питань:
- чи впливає величина дивідендів на зміну сукупного багатства акціонерів?
- якщо так, то яка повинна бути оптимальна їхня величина?
У теорії фінансів одержали популярність три підходи до обґрунтування оптимальної дивідендної політики: теорія іррелєвантності дивідендів, теорія істотності дивідендної політики, теорія податкової диференціації.
Теорія іррелєвантності дивідендів розроблена Ф.Моділ’яні й М.Міллером. У своїй статті, опублікованої в 1961 р., вони доводять, що величина дивідендів не впливає на зміну сукупного багатства акціонерів, що визначається здатністю фірми генерувати прибуток, і більшою мірою залежить від правильності інвестиційної політики, ніж від того, у якій пропорції прибуток підрозділяється на виплачену у вигляді дивидендів і реінвестовану. Іншими словами, оптимальної дивідендної політики як фактору підвищення вартості фірми не існує в принципі , 1961
У розвиток своєї теорії Моділ’яні й Міллер запропонували нараховувати дивіденди по залишковому принципі. Обґрунтовуючи цю ідею, вони знову вказують на пріоритетність правильної інвестиційної політики, що, зрештою, і визначає досягнення основної мети, що коштує перед компанією. Саме тому послідовність дій повинна бути такий;
а) складається оптимальний бюджет капіталовкладень і розраховується необхідна сума інвестицій;
б) визначається схема фінансування інвестиційного портфеля за умови максимально можливого фінансування за рахунок реінвестування прибутку й підтримки цільової структури джерел;
в) дивіденди виплачуються в тому випадку, якщо не весь прибуток використаний з метою інвестування.
Інвестори, виходячи із принципу мінімізації ризику, завжди предпочитають поточні дивіденди можливим майбутнім, так само як і можливому приросту акціонерного капіталу. Крім того, що течуть дивідендні виплати зменшують рівень невизначеності інвесторів щодо доцільності й вигідності інвестування в дане підприємство; тим самим їх задовольняє менша норма доходу на інвестований капітал, що приводить до зростання ринкової оцінки акціонерного капіталу. Навпроти, якщо дивіденди не виплачуються, невизначеність зростає, зростає й прийнятна для акціонерів норма доходу, що приводить до зниження ринкової оцінки акціонерного капіталу. Тому кожне підприємство повинне вибирати свою суб'єктивну політику виходячи насамперед із властивих йому особливостей.
Метою даної курсової роботи є аналіз оптимальної дивідендної політики підприємства й напрямки її розробки. Можна виділити два основні інваріантні завдання, розв'язувані в процесі вибору оптимальної дивідендної політики. Вони взаємозалежні й укладаються в забезпеченні: а) максимізації сукупного надбання акціонерів; б) достатнього фінансування діяльності підприємства. Для рішення поставлених завдань, у даній роботі необхідно розглянути: джерела дивідендів, порядок їхніх виплат, види дивідендних виплат і ін.
Таким чином, оптимальність дивідендної політики може розумітися лише в тім, щоб нараховувати дивіденди після того, як проаналізовані всі можливості для ефективного реінвестування прибутку й за рахунок цього джерела профінансовані всі прийнятні інвестиційні проекти. Якщо весь прибуток доцільно використати для реінвестування, дивіденди не виплачуються зовсім, навпроти, якщо в компанії немає прийнятних інвестиційних проектів, прибуток у повному обсязі направляється на виплату дивідендів.
дивідентна політика фінансова
Підвищена увага вітчизняних і закордонних авторів до різних аспектів дивідендної політики визначається рядом обставин. Основні з них, на наш погляд, сформульовані Д.-К. Шимом і Д.-Г. Сігелом. Останні відзначають наступне:
- по-перше, дивідендна політика впливає на відносини з інвесторами. Акціонери негативно ставляться до компаній, які скорочують дивіденди, тому що зв'язують таке скорочення з фінансовими труднощами компанії й можуть продати свої акції, впливаючи на зниження їхньої ринкової ціни;
- по-друге, дивідендна політика впливає на фінансову програму й бюджет капіталовкладень підприємства;
- по-третє, дивідендна політика впливає на рух грошових коштів підприємства ("компанія з поганою ліквідністю може бути змушена обмежити виплати дивідендів");
- по-четверте, дивідендна політика скорочує власний капітал, тому що дивіденди виплачуються з нерозподіленого прибутку. У результаті це приводить до збільшення коефіцієнта співвідношення боргових зобов'язань і акціонерного капіталу.
Теорія дивідендної політики багатогранна. Всі дослідники в тім або іншому ступені аналізують такі питання, як:
- роль дивідендної політики;
- вплив дивідендної політики компанії на рух її коштів і ринкову ціну її акцій;
- переваги й недоліки різних типів дивідендної політики (стабільний розмір дивіденду на акцію, постійний коефіцієнт виплати дивіденду, залишкові дивіденди);
- фінансові й операційні фактори, що впливають на суму виплачуваних дивідендів;
- розходження між дивідендною політикою й членуванням акцій на менші акції, причини, по яких компанія може викуповувати свої акції, і фінансовий результат таких дій і інших.
Але насамперед зміст дивідендної політики й проблеми її розробки вимагають виявлення природи дивідендів. Здобуваючи акцію підприємства й стаючи, таким чином, його співвласником, власник грошового капіталу розраховує одержати не тільки необхідну ставку прибутковості, але й премії, реалізуючи своєрідний підприємницький доход. Його розмір залежить від багатьох факторів: компетентності керуючих, ризикованості обраної для вкладень сфери діяльності, економічної кон'юнктури й т.п. На відміну від відсотка (наприклад, по депозиті в банку або облігаціям з фіксованою ставкою доходу) розмір дивіденду заздалегідь невідомий. Тому, вкладаючи гроші у звичайні акції, акціонер піддається відомому ризику, але при нормальному ході справ на підприємстві винагороджується за це підвищеним доходом. Відзначимо також, що, якщо ставка дивіденду не перевищує рівень інфляції, він виконує ту ж функцію, що й відсоток в ощадному банку.
Вкладаючи свої кошти в акції, їхній власник відкладає своє споживання, що є важливою обставиною для балансування споживчого ринку. Дивіденд у цьому змісті - кошти стимулювання розподілу особистого споживання в часі. Фактор часу необхідно врахувати й у більше загальному виді: незалежно від інфляції ситуація в економіці не залишається незмінної, тому та сама сума грошей із часом стає не рівної собі. Через різні види відсотка це протиріччя дозволяється.
З теоретичних позицій вибір дивідендної політики припускає насамперед рішення ключового питання: чи впливає величина дивідендів на зміну сукупного багатства акціонерів. Звідси в теорії дивідендної політики виділяються два основних підходи. Перший базується на теорії нарахування дивідендів по залишковому принципі. Основоположники цієї теорії (Міллер-Моділ’яні) вважають, що величина дивідендів не впливає на зміну сукупного багатства акціонерів. Тому оптимальна стратегія в дивідендній політиці укладається в тім, щоб дивіденди нараховувалися після того, як проаналізовані всі можливості для ефективного реінвестування прибутку. Тобто дивіденди виплачуються після того, як профінансовані всі прийнятні інвестиційні проекти. Якщо весь прибуток доцільно використати для реінвестування, дивіденди не виплачуються. І навпаки, якщо таких проектів ні, те прибуток у повному обсязі направляється на виплату дивідендів.