Отже виходячи з вище зазначеного можна сказати, що поняття «військова праця» є специфічною категорією економіки Збройних Сил України, яка визначає особливий напрямок суспільної праці зі своєю економічною характеристикою, своїми суспільними призначеннями і зі своїми особливостями.
Характерна риса військової праці полягає в самому результаті праці. Праця в сфері матеріального виробництва виражається у визначеній кількостях речового продукту, що має натуральне вираження, а військова праця, як правило, не має такого вираження і характеризується визначеною діяльністю по досягненню намічених ступенів бойової готовності, військової майстерності.
Специфіка військової праці полягає в тому, що в її основі лежать особливі матеріальні чинники людської діяльності. Кожна праця пов'язана з визначеними матеріальними чинниками, тобто засобами виробництва, за допомогою яких людина впливає на речовину природи у своїх цілях або організує свою діяльність у нематеріальній сфері. Для військової праці матеріальним чинником виступає озброєння і військова техніка. Але цей матеріальний чинник є засобом специфічного виробництва, що має основну ціль - створити умови для мирної діяльності робітників матеріальної сфери, а не виробництво продукту.
Військова праця відрізняється особливим характером особистого чинника. Відомо, що в процесі бойової підготовки матеріальний чинник військової праці входить у з'єднання з особистим чинником. Озброєння і військова техніка, незважаючи на досягнуті успіхи в створенні засобів управління складними системами зброї, не можуть діяти самі по собі, необхідна жива праця військових з особливою її організацією та управлінням.
Вирішення питань щодо ефективності військового будівництва насамперед пов'язано з проблемою найбільше раціонального поєднання матеріальних і особистих чинників військової праці.
Головним чинником військової праці є військовослужбовці які у результаті діяльності і напруженого навчання одержують специфічні знання та якості роботи. Ця військова робоча сила одержує підготовку для дії в умовах миру і війни в з'єднанні з грізною бойовою технікою, що потребує високого рівня фахової майстерності, із дуже жорсткими вимогами до морально-психологічних, фізичних і вольових якостей.
Процес поєднання матеріальних і особистих чинників військової праці - це водночас і процес споживання цих двох чинників. Озброєння, військова техніка і військове майно зношуються і заміняються новими; робоча сила військових потребує безупинного її відшкодування; вона повинна знаходиться в постійній готовності до дії в особливих умовах, що і визначає специфіку заходів для виконання витраченої фізичної і розумової енергії військових.
Компенсація затрат робочої сили військових повинна здійснюватися в суворій відповідності з інтенсивністю процесу бойової підготовки: чим напруженіший у фізичному і психологічному відношенні процес бойового навчання, тим більш інтенсивнішим і раціональним повинен бути процес відшкодування затраченої енергії. Це досягається створенням специфічних норм навантаження, норм відпочинку, харчування, сну.
Процес відшкодування витраченої розумової і фізичної енергії військових будується з урахуванням особливостей застосування військової праці і має дві сторони:
Перша - це створення умов для швидкого приведення військових у робочий стан. Вона пов'язана з адміністративно-правовими питаннями: суворе дотримання вимог Тимчасових статутів ЗСУ, наказів МО України про організацію служби військ, тривалості тих або інших нормативів бойового підготовки (навчання), експлуатації озброєння і військової техніки, раціональному використанні праці військових.
Друга сторона цього процесу полягає в відшкодуванні можливості працювати, виконувати військовий обов’язок. Вона виступає у вигляді винагороди за працю. Відомо, що процес відтворення затраченої енергії, як і весь процес відтворення робочої сили взагалі, знаходить свій відбиток у матеріальних потребах. Матеріальні потреби військових виникають в залежності від природних, фізіологічних потреб людини, знаходження військового в загальній системі військової служби, реальних витрат фізичної і розумової енергії.
2.Колектив, як соціальне утворення військової праці
військовий праця армія колектив
Колектив – це не просто група індивідів, поєднаних спільним географічним положенням, а особлива соціальна структура, яка має особливі, властиві тільки їй внутрішні процеси та зовнішні прояви.
З певної точки зору практично всяка групова активність тобто праця може характеризуватись як колективна поведінка та очікувані результати в праці. Колективна активність військовослужбовців означає, що індивіди діють разом певним чином, що між ними існує якийсь розподіл праці, тобто що кожен має обмежене коло обов’язків, які він мусить або виконувати.
Можна виділити декілька ознак військового колективу:
По-перше, колектив має низку спільних цілей, завдань та інтересів, які діють колективно та направлені на досягнення поставленої мети і результатів роботи.
По-друге, наявність певної мети зумовлює спільну, злагоджену, системну діяльність у військовому колективі, що означає наявність певних обов’язків кожного з них, при чому це коло обов’язків є обмеженим для кожного з членів колективу тобто обумовлене конкретною сферою діяльності кожного військовослужбдвця
По-третє, колектив має авторитет, який тісно взаємопов’язаний з авторитетом кожного в колективі і має тісні двосторонні причинно-наслідкові зв’язки.
Отже військовий колектив, не є окремий типом колективу, оскільки так само, як індивіди не схожі один на одного і їх можна поділити на будь-яку кількість типів за будь-яким з наявних або відсутніх критеріїв, так само і колективи, як соціальні одиниці мають безліч критеріїв, за якими їх можна поділити, тому ставити професійний критерій за основу було б недоцільно.
Однак особливості військової служби слід враховувати при характеризації цього типу колективів, і от чому: військовий колектив, особливо під час бойових дій виконує особливо важливе завдання, яке може вплинути на фактори державного та міждержавного значення.
Можна виділити наступні ознаки військового колективу, що відрізняє його з-поміж інших колективів:
Висока значущість мети. Оскільки військові підрозділи виконують завдання, які стосуються захисту Батьківщини, то мета діяльності військового колективу є іноді занадто високою для помилки будь-якого з індивідуумів, що складають такий колектив.
Специфічність виконуваного завдання тісно пов’язана з метою утворення та існування такого колективу і знову ж таки хочеться наголосити на державному значенні завдань підрозділів. Також слід урахувати, що ця діяльність тісно пов’язана з можливим ризиком для життя військовослужбовців.
Особливість засобів досягнення мети військового колективу пов’язана не лише із ризиком для свого життя але і з використанням зброї, тобто завдання поранень та ураження ворогові, а значить і з убивством людини, а також і з втратою сослуживців що означає потребу у вихованні психологічної стійкості не просто до смерті людини, а до смерті товариша.
Колективний характер діяльності полягає у чіткому розподілі обов’язків. Головним правилом в такому виді діяльності є невтручання без особливої, виключної потреби в діяльність іншого хоча б для того, аби не завадити йому виконати свою задачу і не нашкодити таким втручанням собі.
Високий рівень регламентації та дисципліни є загальноприйнятою особливістю військової служби і обумовлений усіма попередніми ознаками, а також принципом єдиноначалля і означає не просто підпорядкованість, а чітке виконання наказу, враховуючи його особливу важливість для держави.
Принцип єдиноначалля полягає у чіткій визначеності особи-лідера (формального), який має не просто переважне. А виключне право віддавати накази колективу. Наказ прямого начальника є apriori і повинен виконуватися беззастережно і без жодних вагань.
Особливості умов комплектування (утворення) колективу полягають у зверненні уваги перш за все на професійні характеристики, при цьому психологічні особливості майбутнього члена колективу або не враховуються зовсім, або відходять на другий план.
Різноманітність членів обумовлена об’єднанням їх лише за одним критерієм – виконанням бойових завдань, при чому інші їх індивідуальні (національні, релігійні, політичні) особливості просто нівелюються.
Інтенсивність діяльності означає постійне, безперервне несення служби протягом всього строку перебування в колективі, неможливість змінити колектив або взагалі вийти з нього, що зумовлює «ефект набридання» індивідуумів один-одному.
Поняття військового колективу зазвичай вживається для характеристики таких спільностей військовослужбовців і таких підрозділів, які в своєму соціальному розвитку досягли високого рівня. В зв'язку з цим колектив має ряд ознак ступінь вираженості яких дає можливість судити про рівень його зрілості:
1. Колективом є сукупність військовослужбовців, яка характеризується єдністю мети, основних інтересів і моральних принципів високо розвинутою свідомістю колективізму і взаємної прихильності.
2. Однією з основних ознак колективу є єдність вирішуваних завдань цілей і процесу діяльності; колектив припускає колективну (сукупну) діяльність, яка реалізується колективною майстерністю, навиками ділового взаємодії і припускає систему керівництва і дисципліни.