Військова галузь як особлива галузь суспільної праці (стр. 3 из 5)

3. Важливою ознакою колективу є система соціально-психологічних явищ, які формуються на основі різних форм спілкування воїнів і служать тим дзвоном, який зв'язує їх в єдиний соціальний організм. Колектив характеризується також здоровим соціально психологічним кліматом, дисципліною і моральним станом.

Саме чітка характеристика військового колективу дає змогу об’єктивно оцінити його можливості по досягненню мети та завдань. Для надання характеристики слід більш детально розібратися у внутрішніх процесах в колективі, у відносинах між його членами, а також у явищах які проявляє колектив у своїй діяльності.

Взаємовідносини між індивідуумами у військовому колективі є дуже різноманітними, так само, як і детермінанти цих відносин. Кожен військовослужбовець є індивідуальністю, тобто таким, якому притаманний свій, неповторний набір особливостей психологічного і непсихологічного характеру, які і впливають на його взаємовідносини з іншими. Набір таких особливостей у всьому колективі називається композицією, тобто індивідуальним складом колективу.

В основному відносини в колективі характеризуються за колом учасників, як прості (між двома індивідуумами), складні (між індивідуумом і всіма іншими) та ускладнені (між двома або більше неформальними групами індивідуумів). Ефективні результати керування колективом досягаються, якщо його чисельність не перевищує 10 осіб, хоча все залежить від харизми та таланту керівника групи. В цьому сенсі Збройні Сили України підібрали оптимальний склад найменшого колективу (відділення) – 9 чоловік. За такої кількості відбувається оптимальне поєднання кількості, потрібної як для виконання бойового завдання, так і для ефективного керування цим підрозділом.

Велику роль також відіграє психологічний клімат в колективі, який обумовлюється типом відносин, психологічною сумісністю індивідуумів, чіткістю формулювання мети та завдань колективу, рівнем підтримки основної ідеї колективу, рівнем мотивації перебування кожного індивідуума в ньому.

Як ми вже з’ясували, військова діяльність, порівняно з іншими видами соціальної діяльності характеризується високою динамічністю: швидким темпом, великими фізичними і психічними навантаженнями, раптовими переходами з одного виду діяльності на інший, а також строгою регламентацією, чіткою організацією, суворою дисципліною (на основі вимог військових статутів, наказів), що обумовлено необхідністю підтримання високої боєготовності військ.

Також до структури військового колективу входять взаємні оцінки військовослужбовцями один-одного, з чого випливає природне бажання здаватися або об’єктивно бути кращім за інших, притягання до певної ролі, наприклад бажання формального лідера стати неформальним, особливо в колективі, де неформальний лідер вже встановився, копіювання, бажання бути схожим на сильнішого за себе, яке перетікає в бажання самоствердитися, встановити певний власний авторитет в колективі, а також підвищити авторитет колективу, як частки себе та ін.

Чималу роль відіграють в існуванні колективу і в його процесах колективні настрої. Під цим поняттям розуміється загально емоційний стан, сукупність спільних переживань індивідуумів в колективі, які значною мірою визначають спрямованість та орієнтацію характеру психологічних виявів окремих індивідуумів і колективу в цілому. Властивостями колективного настрою, які слід враховувати є наступні:

- залежність від соціального загальносуспільного настрою;

- особлива заразливість (легка передача між індивідуумами в колективі);

- велика спонукаюча сила;

- динамічність;

- здатність швидкого переростання в дію;

Колективні настрої тісно пов’язані із суспільною думкою, яку визначають як сукупність оціночних суджень, у яких виражається відношення більшості до зовнішніх і внутрішніх факторів, які так чи інакше стосуються всього колективу, а також до поводження і діяльності як окремих індивідів в колективі, так і колективу в цілому. Фактори, які впливають на колективну думку: державна ідеологія, вплив політичних настроїв у суспільстві, вимоги керівництва, рішення зборів колективу, традиції і звичаї, а також деякі інші фактори, що прямо не пов’язані з думкою колективу.

Окрім того, слід виділити психологічні особливості поведінки індивідуума в військовому колективі, такі як зовнішній виглад - військова форма, однакова для всіх; індивідуальність мотивації, емоційно-вольових процесів; спрямованість особистості.

Таким чином, військовий колектив є особливим видом колективу, організованою групою озброєних людей, які об’єднані лише одним спільним обов’язком – збройним захистом держави, обтяжених при цьому певними умовами військової служби, як то постійністю та незмінністю колективу, унеможливленням приватного життя, особливим режимом дня та несення служби, фізичними навантаженнями та ін.

Колективна поведінка з'являється тому, що всі особи повинні володіти загальним розумінням відносно того, якими повинні бути результати їх праці.

Таким чином, кожна соціальна група, кожен колектив має певні правила, які формуються, закріплюються, змінюються і зникають із певним часом, тобто не є стабільними, однак достатньо тривалі для того, щоб здаватися стійкими для кожного члена колективу, за умови, звісно, достатньо тривалого існування самого колективу.

3. Стимулювання військової праці

Матеріальні потреби військових, що задовольняються за допомогою винагороди за працю і системи стимулювання військової праці, виступають у цілому в загальній категорії економічних інтересів.

В яких би сферах виробництва не були зайняті члени суспільства, розподілення життєвих засобів між ними здійснюється у відповідності з економічним законом розподілу праці. У зв’язку з цим оплата праці в будь-якій сфері суспільного виробництва допускає якісну оцінку і кількісні виміри трудових затрат. Це означає що суть заробітної плати робітників матеріального виробництва і сфери нематеріального виробництва одна і таж.

Всі основні закономірності формування оплати праці працівників Збройних Сил такі як і для працівників сфери матеріального виробництва. Для визначення розмірів їх оплати праці застосовується порівняльний метод, суть якого полягає в тому, що при встановленні заробітної плати працівнику-спеціалісту сфери специфічних послуг береться заробітна плата спеціаліста однакової кваліфікації приблизно таких-самих умов праці в сфері матеріального виробництва.

В ринкових умовах, коли багатьом трудовим колективам самим представлено право встановлювати оклади і ставки, коли іншим стає підхід до регулювання розподільних процесів, вибір надійного орієнтира для формування оплати військової праці стає проблематичним.

Специфічний характер військової діяльності (бойова підготовка, знаходження військ у бойовій готовності, проводження збройної боротьби, зв’язаної з ризиком для життя) здійснює вплив на вибір форм і методів задоволення матеріальних потреб особового складу Збройних Сил України, робить складним рішення проблеми всебічного стимулювання військової праці.

Військова праця носить форму чіткого зобов’язання, незаперечного підкорення, що ускладнює реалізацію особистого інтересу в споживанні. Цей інтерес наче висувався на другий план перед необхідністю виконання військового обов’язку.

Реалізація особистих інтересів військовослужбовців здійснюється за допомогою стимулів, які можуть визначається в формі нагород, відзнак та різного роду цільовими формами матеріального стимулювання до високих результатів у праці.

Особисті матеріальні стимули військовослужбовців виступають в двох основних формах: у грошовій та натуральній формі (рис. 2).

Рис. 2

Специфіка військової служби об’єктивно потребує щоб, армія і флот мали здібності в різних умовах забезпечити задоволення матеріальних і культурно-побутових потреб особового складу, необхідних для збереження його боєздатності. Внаслідок цього форми реалізації особистих матеріальних інтересів військовослужбовців визначаються, перш за все характером військової праці.

В процесі матеріального забезпечення військової праці розрізнюють два поняття :

- винагорода за працю

- стимулювання праці.

Винагорода за працю - це основа задоволення матеріальних потреб військовослужбовців, що визначається в залежності від обсягу використаної військової праці в даних суспільних умовах. В обсязі винагороди за працю, виражається індивідуальна характеристика військовослужбовця, яка пов’язана з певними обов’язками особи, та спеціальними умовами тобто необхідністю задоволення культурних і побутових потреб як самого військовослужбовця так і членів його сім’ї.

В широкому розумінні винагороди за військову працю і заходи стимулювання праці знаходять вираження в одному понятті „економічне стимулювання військової праці”.

Стимулювання військової праці виступає в системі визначених додаткових матеріальних благ, які мають цілі віддати перевагу, виділити окремі сфери військової діяльності, які відрізняються від звичайних своєю інтенсивністю, роботою в екстремальних умовах, кліматичними та іншими особливостями здійснення праці, а також ступенями небезпеки для здоров’я і життя військовослужбовця. Стимулювання успішної військової праці може виступати й у звичайних умовах, коли необхідно виділити в економічному плані високі досягнення в бойовій підготовці.

Стимулювання представляє собою систему взаємопов’язаних заходів матеріального і морального впливу, направлених на підвищення кількісних і якісних результатів праці. Основна мета стимулювання - всесвітнє підвищення ефективності суспільної праці і всебічний розвиток всіх членів суспільства.

Особисті інтереси - це загальна властивість людей і форма безпосередньої реалізації матеріальних інтересів. Для військових вони визначаються особливостями функціонування даного суспільного організму і характером військової праці. Система винагороди за військову працю і його стимулювання враховує особливості самих Збройних Сил, умови проходження служби і комплектування військових, конкретний характер праці й обсяг енергії, що витрачається на виконання військових обов'язків. Винагорода за працю і система стимулів повинні будувати на таких обґрунтуваннях щоб викликати інтерес до військової служби, особливо в основному ключовому осередку Збройних Сил України - кадрового офіцерського складу.