Форма військової діяльності - подальший поділ виду діяльності, що виявляється в організаційних одиницях певних військ (з'єднання, військові частини), де діяльність воїнів виробляється в конкретних специфічних формах.
Метод військової діяльності військових виступає у виді визначених професій, що свідчать про конкретний приклад, засобі дій військовослужбовця. Метод військової діяльності військових виступає у виді визначених професій (льотчик, танкіст, моряк) і більш вузьких фахів (кулеметник, снайпер, навідник, механік-водій).
Науково-технічна революція в засобах ведення збройної боротьби в зв'язку з появою усе нових і нових систем зброї, видів діяльності неминуче призводить до подальшої диференціації різноманітних видів праці. Крім того, характерним явищем стали ріст технічної оснащеності праці військових; посилене впровадження розумової, інтелектуальної праці; підвищення вимог до освітнього рівня військових, до інтенсивності їхньої праці і навчання.
Для зміцнення та захисту країни, Збройні Сили України комплектуються найбільш дієздатним населення, кваліфікованими трудовими ресурсами, що виконують обов'язкові найвищої соціальної значимості задачі. У таких умовах основне значення відводиться питанням про необхідність ефективної організації системи військової праці, усього процесу навчально-бойової діяльності.
Рішення задач раціональної, ефективної організації військової діяльності здійснюється насамперед шляхом встановлення чіткого статутного порядку, нормування різноманітних сфер використання військової праці. Є оперативно-тактичні норми (швидкість прямування в бою, глибина різноманітних бойових порядків, рубежі), матеріальні норми, норми фінансові. Всі ці норми достатньо відпрацьовані і широко застосовуються в практиці, складаючи основу організації керування військами.
Нормування в умовах Збройних Сил поширюється на усі види діяльності військових і здійснюється на основі керівних документів Збройних Сил; статутів, положень, інструкцій, посібників, наказів МО України. Водночас розпорядженнями відповідних командирів (начальників) на основі досвіду можуть вводитися визначені положення по нормуванню військової праці як розвиток або тлумачення існуючих норм. Крім того, слід враховувати, що для багатьох дій, операцій, видів військової праці немає нормативів праці як більш деталізованої норми на окремі операції, вузли, машини і важко в централізованому порядку визначити таку норму часу.
Виділяються три функції нормування військової праці:
1) нормування як одна з основ наукової організації військової праці, підвищення бойової готовності військ;
2) нормування як одне з засобів навчання і виховання воїнів;
3) нормування як засіб оцінки ступеня участі особового складу у військовій праці.
У військовому організмі важко переоцінити значення нормування. Воно об'єднує за часом дії різноманітних учасників навчально-бойового процесу, дозволяє ставити обґрунтовані задачі виконавцям, доцільно й ефективно використовувати особовий склад, домагається економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
У різноманітній і насиченій військовій діяльності необхідно використовувати різні форми нормування. Нормування військової праці починається з найпростіших форм: визначення кількості виконаних дій за одиницю часу кількість одиниць обслуговування техніки і виконання операцій. Потім ці прості норми витрат часу об'єднуються в більш укрупнені, загальні для підрозділу і частини норм для експлуатації визначених видів озброєння і військової техніки.
Найважливіше місце серед усього процес розробки норм праці займають нормативи бойової підготовки. Нормативи бойової підготовки - це система науково-обґрунтованих методів військової праці, що відображаються насамперед в сучасних вимогах до експлуатації озброєння і військової техніки і нових засобах ведення бойових дій. Разом із ростом вимог до бойової готовності військ ростуть і вимоги до нормативів по окремим сферам військової праці. Так, дії, що потребують добре розвинутих рухових і розумових навичок, зросли в дійсний час у порівнянні з тридцятими роками на 70%.
Проблеми найбільш ефективної організації військової праці, його нормування має важливе військово-економічне значення. Військова праця прямо і безпосередньо пов'язана з матеріальними об'єктами бойової підготовки і характером особистих чинників бойової готовності, що виражається в обсязі ресурсів, та витрат, що потребують постійного поновлення у виді визначеного обсягу, що виділяються на ту або іншу ціль ресурсів.
Наукова організація праці військових підвищує ефективність їхньої діяльності, дозволяє заощаджувати матеріальні, трудові і фінансові ресурси, раціонально використовувати час, створювати необхідні сприятливі умови для всебічного розвитку воїнів.
Один із дослідників проблем підвищення ефективності військової праці Ю.Я. Киршин висуває три критерії (показника), що характеризують ступінь науковості і раціональності організації праці. Військові критерії визначають бойову готовність військ, наявність можливостей для перемоги над супротивником у короткі терміни з найменшими втратами і мінімальними витратами:
1) соціальний критерій визначає рівень розвитку розумових і фізичних спроможностей воїнів, їхньої політичної свідомості, моральної стійкості, змістовності й інтелектуальності військової праці;
2) економічний критерій визначає економічну обґрунтованість заходів щодо організації військової праці, доцільність і заходи для його стимулювання;
3) фізично-психологічний критерій визначає інтенсивність діяльності, заходи для швидкого відновлення витрачених сил, виключення фахових захворювань, травм і аварій.
Висновок
Військова діяльність є колективною діяльністю людей, яким держава довірила найновішу зброю і техніку для забезпечення миру та спокою. Військовий колектив - це соціальна група, головною метою діяльності якої є військовий захист, оборона держави. Специфічні особливості військового колективу полягають у тому, що
по-перше, його діяльність має високу суспільну значущість, яка забезпечує успішне функціонування колективів та суспільства в цілому;
по-друге, ця діяльність детально регламентована і вимагає від військовослужбовців чіткості, точності, узгодженості під час виконання наказів, розпоряджень та поставлених завдань;
по-третє, стосунки між військовослужбовцями діляться на чітко обумовлені - службові, або офіційні, що регламентуються статутами Збройних Сил України, та неслужбові, або неофіційні, які виникають на основі спільних інтересів, нахилів.
При визначенні підходу щодо організації військової праці не повинні бути допущені абсолютизування визначеної групи питань і недооцінок інших. Всі критерії повинні оцінюватися в діалектичному зв'язку, тому що кожний із них характеризує важливу сторону трудової військової діяльності. Особовий склад діє у визначеній системі, що характеризується своєю різнобічністю, складністю, і необхідністю системного підходу до оцінки ратної праці військових.
Питання раціональної організації праці військових стали вивчатися нещодавно, і природно, у цій області є цілий ряд невирішених проблем. Одним із шляхів раціоналізації використання праці військових, підвищення його ефективності є вивчення можливостей упровадження вартісних оцінок обсягу праці, його норм, нормативів і посилення впливу фінансових важелів на поліпшення використання військової праці.
Посилення впливу фінансових важелів на поліпшення організації і використання військової праці може йти по лінії удосконалення штатної структури частин, підрозділів, активної боротьби фінансової служби з використанням особового складу не по призначенню, зазначеному в штаті, із відривом особового складу від бойової підготовки і від виконання інших обов'язків у цивільних установах і організаціях.
Важливе місце в раціональному, високоефективному використанні наявних ресурсів військової праці мають різноманітні міри економічного стимулювання найбільше дефіцитних і важко відновлюваних видів військової праці, пов'язаних з виконанням обов'язків в екстремальних умовах (екіпажі підводних човнів, літаків). У системі грошового забезпечення військових добре розвинуті фінансові міри стимулювання високоякісної військової служби на особливо важливих із погляду високої бойової готовності військ об'єктах, служби в найбільше важких для життя районах. Але не завжди міри матеріального стимулювання якісної військової служби підкріплюються мірами морального стимулювання, не завжди ці два засоби заохочення військових використовується з належною ефективністю. Практика показує, що як тільки міри матеріального і морального стимулювання починають відставати від життя, відразу ж з'являються традиції, що протидіють зберіганню високих рубежів у військовій майстерності, що заважають просуванню вперед.
Навчання та розвиток висококласних фахівців з особливо важливих видів військової діяльності, пов'язаної з виконанням обов'язків в екстремальних умовах, потребує не одноразових, а постійних мір економічного стимулювання, що є вираженням особистих матеріальних інтересів військових, що тісно пов’язане з обсягом витрачається на виконання службових обов'язків розумової і фізичної енергії.
Список літератури
1. Конституція України.
2. Закон України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року № 2011-XII.
3. Закон України „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” від 9.04.1992 року № 2262-XII.
4. Закон України „Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” від 24.03.1999 року № 548-XIV.
5. Наказ Міністра оборони України „Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” від 11.06.2008р. №260.
6. Буянова М.О., Кондратьева З.Л., Кобзева С.И. Право социального обеспечения: Учеб. Пособие. - М., 1997. - С.13.
7. Котляр А.И., Боченков С.Г. „Пенсии и льготы военнослужащим и их семьям” – М.: Военное издательство, 1984.
8. Давыдов В.В. Психология и марксизм // Психологический журнал. - 1993. - № 1. - Т. 14. - С. 3-17.
9. Карнеги Д. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. - К.: Наукова думка, 1989.