Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення (стр. 4 из 9)

Дані про долю державного сектора у національному багатстві розвинених країн Заходу суперечливі та фрагментарні, що пов’язані більш всього з труднощами їх обліку. В середині 80 – х рр. удільна маса держвласності всіх видів в матеріальному багатстві США оцінювалась в 20%, хоча у обробній промисловості на долю держсектора припадало лише 1% капіталу. Доля держави в національному багатстві Японії оцінювалося приблизно такою ж цифрою, а в виробничому капіталі промисловості та сільського господарства – приблизно 2%. У Франції доля держави у національному багатстві за той же період оцінювалась приблизно в 40%. Самими одержавленими економіками серед розвинених західних країн до 1980 р. були Португалія, Італія, Австрія, Франція і Швеція.

Держвласність і розподільча функція держави. Розглянемо статистичні форми вияву розподільчої функції держави. Розглянемо таку форму держаної участі в національній економіці як перерозподіл ВВП (ВНП) або національного доходу. Зазвичай в якості параметру береться співвідношення бюджетних доходів (розходів) всіх рівнів і обсягу виробленого ВВП або ВНП.

В США обсяг державних витрат всіх рівнів управління (федерального, регіонального, місцевого) по відношенню обсягу ВНП (в поточних цінах) майже за столітній період змінювалася наступним чином (%): 1913р. – 7.1, 1929р. – 8.1, 1940р. – 12.4, 1950р. – 24.6, 1960р. – 28.1, 1970р. - 33.2, 1980р. – 35.4, 1990р. – 40. ті ж самі показники для Німеччини (%): 1913р. – 15.7, 1928р. – 27.6, 1950р. – 37.5, 1959р. – 39.5, 1969р. – 42.5.

Відомі дослідники В. Танці та Л. Шук-нехт зібрали унікальну статистику за більш ніж столітній період(близько 130 років) по 17 (інколи по 14) індустріально розвиненим країнам, на які приходилося більше ніж 90% ВВП цих країн і більше 2/3 світового ВВП(Австралія, Австрія, Бельгія, Канада, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Японія, Нідерланди, Нова

Зеландія, Норвегія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Великобританія, США (див. додаток. 1 )

Цілком природно, що і у сукупності державних прибутків картина виявиться в цілому такою ж , але відрізнятиметься лише на величину дефіцитів державних бюджетів ( додаток 2)

Зараз розглянемо динаміку країн зайнятих в державному секторі (додаток 3)

Тут ми можемо побачити, що навіть скорочення підприємницької ролі

Держави в 80-90-рр. ХХ століття в результаті масової приватизації не переломило тенденцію до росту ідеальної ваги зайнятих в публічному секторі.

Наведення даних однозначно ілюструє нам довготривалу тенденцію до росту долі державних витрат в ВВП розвинутих країн.

Не дивлячись на те, що приватизація 80-х рр. більше всього торкнулася сфери підприємницької діяльності держави, вона і відбилася на ролі держави в перерозподільних процесах. Хоча при всіх труднощах вимірювання цих двох процесів ніякі кількісні розходження у конкретних даних за окремі роки не в силі проігнорувати тенденцію до росту ролі державних фінансів в національних прибутках і розходах практично всіх розвинутих країн світу.

Звідси випливає, що розмір і доля державної власності в усьому національному багатстві країни не являються основою в перерозподілах. Наприклад, зайнятість в США (додаток 4)

4. Власність у системі виробничих відносин

Будь-яка виробнича діяльність людей починається з відносин власності. Так, щоб розпочати виробництво матеріальних благ, необхідно спочатку оволодіти об’єктивними умовами виробництва: землею, засобами і предметами праці. Хто привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів виробництва, розподіляє їх і обмінює в своїх інтересах. Тому, коли говориться про власність, мова йде в першу чергу про те, кому належать засоби виробництва та вироблений продукт, матеріальні та духовні блага.

Що ж розуміється під власністю? Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридичний аспект, зводить поняття власності до її речових об’єктів і визначає власність як відношення людини до речей. З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

а) економічний зміст власності

З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, а з іншого – спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва. Марксистська політекономія, роблячи наголос на економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об’єктів власності), визначає власність як певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

Ми ж, розглядаючи власність як об’єктивні відносини між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності й насамперед, засобів виробництва, в її економічного змісті будемо розрізняти два аспекти: а)матеріально – речовий (відношення людей до об’єктів власності) і б)соціально – економічний (відносини між людьми в зв’язку з привласненням ними об’єктів власності).

Зумовлено це тим, що в практичній господарській діяльності тісно переплітаються стосунки між людьми з приводу об’єктів власності з відносинами людей до самих об’єктів власності, їх використаннями з найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише тоді, коли господарюючий суб’єкт має право розпоряджатися об’єктом власності, користуватися результатами його функціонування. Тому, розкриваючи економічний зміст власності, можна дати таке її визначення.

Власність – це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об’єктами та результатами їх функціонування.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжую право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб’єкти).

А конкретно вона визначає:

- умови поєднання робітника з засобами виробництва;

- відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;

- умови розпорядження й використання факторів виробництва.

У всіх цих випадках люди опиняються у певних відносинах один до одного. Отже, зводити відносини власності лише до відносин, які виникають у процесі користування об’єктами власності, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з приводу привласнення об’єктів власності.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що власність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносин між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

Економічні відносини власності характеризують насамперед соціальну сторону суспільного виробництва, дозволяючи чітко відповісти на запитання, у цих інтересах воно здійснюється. Не менш важливим є і те, що власність визначають форми організації виробничої діяльності, характер управління виробництвом, розподіл його кінцевих результатів.

Відносини власності завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого формувалися і розвивалися всі інші суспільні відносини. Від форми власності багато в чому залежать не тільки явища господарського життя, але й суспільний устрій, державні інститути, соціальний і культурний аспекти.

5. Функціональні форми власності

Власність реалізується в різних функціональних формах.

Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну форму власності. В окремих випадках виділяться колективна (кооперативна , акціонерна) форма власності. У статті 41 Конституції України записано: ”Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.”

Відносини власності виконують системоутворюючу функцію в системі економічних відносин. Вони визначають:

· Спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;

· Соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;

· Характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;

· Специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;

· Мету виробництва та характер управління економічними процесами.

Що ж є вихідною основою розвитку процесу формоутворення власності, які об’єктивні чинники визначають структуру і принципи утворення її окремих функціональних форм та видів?

У принциповому плані відповідь на поставлені запитання є досить очевидно.

а) загальноприйняті форми власності

Кожна функціональна форма власності має відбивати насамперед рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі та ступені складності суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві.

Форма власності визначається специфікою суспільної продуктивної сили праці як об’єкта індивідуальної власності людини. Покликана створювати найоптимальніші умови для реалізації цієї сили, вона не може бути вищою чи нижчою, ніж ступінь розвитку останньої. Будь-які “забігання” вперед (так само, як і відставання) у процесі формоутворення власності від досягнутого рівня продуктивної сили суспільної праці негативно відіб’ються на розвитку її та у кінцевому підсумку стримуватимуть економічний прогрес.