У країнах капіталістичного світу це здійснюється шляхом переходу від індивідуальної приватної власності до групових, колективних форм, що на сучасному етапі після століть панування приватної індивідуальної власності на засоби виробництва є закономірним, об'єктивно необхідним процесом. Тільки так можна забезпечити високий рівень ефективності виробництва.
В СРСР, як було показано вище, практика формування колективних форм власності привела до монопольного зосередження засобів виробництва в руках держави, що породило надмірний централізм в управлінні економікою. За таких умов власність лише формально вважалася суспільною, оскільки розпоряджався нею держапарат. Безпосередні виробники фактично були відокремлені від засобів виробництва та результатів своєї праці. Це підірвало зацікавленість у результатах праці і стало причиною зниження темпів зростання радянської економіки в останні роки її існування.
Природно, що за цих умов Україна, яка успадкувала від СРСР надмірно одержавлену економіку, щоб відродити матеріальні стимули в робітників до високоефективної праці, повинна пройти зворотний (порівняно з капіталістичними країнами) шлях. А саме подолати надмірне усуспільнення відносин власності й створити умови для існування різноманітних форм власності: державних, колективних, приватних.
Необхідність існування різних форм власності в сучасних умовах зумовлюється ще й тим, що по - перше, сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо.
По-друге, в міру розвитку НТП відбуваються два взаємопов'язаних процеси - концентрація й спеціалізація. Перший процес зумовлює укрупнення, усуспільнення виробництва. Другий - його диференціацію. Остання відкриває можливості для дрібного виробництва й індивідуальної трудової діяльності.
Висновок
Таким чином, власність – головна економічна категорія. У будь-якій економічній системі рішення людей залежать насамперед від загальновизнаних у даному суспільстві прав власності. Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження працею, природними ресурсами та майном.
Власність повинна давати дохід. Виникнувши в часи первісного ладу, власність процвітала, стверджуючи пануючу владу заможних над незаможними. Вона змінювала лише форму, своє обличчя, і ці зміни ставали найвизначнішими історичними подіями, кожна з яких являє собою епоху в існуванні людства – рабовласництво, феодалізм, капіталізм, державний соціалізм, соціальне ринкове господарство.
Нині у країнах з розвинутою ринковою економікою існують лише дві форми власності: приватна і державна. Усі інші – це похідні цих основних. Головною ознакою наведеної класифікації форм власності є суб’єкти права власності: громадяни чи держава. Об’єктами права власності можуть бути людський капітал, природні ресурси, майно, результати інтелектуальної праці тощо. Найціннішою формою власності є людський капітал.
Еволюція відносин власності – складний процес і її не можна заперечувати і зводити до альтернативи: або збереження ”загальнонародної”, а по суті – державної власності, або перехід до приватної власності у тій її класичній формі, яка існувала на зорі капіталізму.
Інтернаціоналізація капіталу та його концентрація в країнах ринкової економіки зумовлюють подальший розвиток колективних форм приватної власності у вигляді акціонерних і партнерських компаній, кооперативів.
У межах даного процесу відбувається деперсоніфікація капіталу, відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції. Важливим етапом на цьому шляху є формування ринку цінних паперів та концентрація капіталу на фондових біржах, у банках, холдингових, страхових і трастових компаніях, які здійснюють посередницькі операції.
Власність як економічне відношення почало формуватися ще при становленні людського суспільства. На монополізації різних об’єктів власності тримаються всі найважливіші форми економічного та неекономічного відношення до праці. Економічне відношення до праці виходить з власності на умовах виробництва або на власності на капітал.
Суспільна ідея завжди приділяла велику увагу проблемі власності. Спеціальні посилання на неї можна знайти в історичній, філософській та художній літературах. Велика традиція і матеріал накопичений в юридичній літературі, в рамках якої склався ряд направлень в вивченні прав власності.
Власність належить до числа таких понять, навколо яких протягом довгих віків схрещувалися найрозумніші люди і робили свої внески в розвиток поняття власності.
В соціально-економічній літературі широко розповсюджено визначення власності як присвоєння індивідом або колективом засобів та продуктів виробництва.
Форми власності являють собою різні комбінації. Я розглянула таку форму власності як державну, виклала її суть та призначення в економіці.
Отже я можу сказати, що власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і відчуження його результатів – матеріальних благ і послуг. Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.
Там, де є економічна діяльність, там завжди є проблема власності. Відношення власності проникають в усю систему економічних відносин і супроводжують людину з моменту його народження до смерті. Всюди ми натикаємося на одне загальне корінне питання: кому належить економічна власність, хто привласнює матеріальні умови існування людей, хто є господарем землі, фабрики, духовного багатства? Соціальна суть цих відносин і є вираження притаманних даному суспільству економічних відносин власності.
Список використаної літератури
1. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. “Політична економія” Київ, -Ельга-, 2000 р.,с.59-83
2. Бєляєв О. О., Бебело А. С., ”Політична економія” –КНЕУ-, 2001, с.55-69
3. В.М. Шупыро Преобразования государственной собственности в период экономических реформ.
4. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. ”Основи економічних знань”, Київ, -Вища школа- 1999 р.,с.101-117
5. Гукасян Г.М. “Основи економічних знань”,1999 с.286-297
6. Задея А.А., Петруня Ю.Е. ”Основа економіки” с. 156-178
7. Зубко Н.М. “Экономическая теория” Минск 1998р. с. 127-131
8. К.Лрусова "Економйка в вопросах й ответах", Москва, 1998р.
9. Камаев В.Д. Учебник по основам экономической теории, - М.: Владос, 1994.
10. Кемпбел.Р., Макконнелл, Стенлі Л.Брю "Економікс", т.1.Москва. "Республіка", 1992р.
11. Курс экономики: Учебник под редакцией Б.А. Райзберга, – М.: Инфра, 1997.
12. Курс экономической теории. Учебник под ред. Чепурина М. Н., Киселевой Е. А. Киров: «АСА», 2001. с. 75-87.
М. ВШПП, 1997.
13. Меншикова С. М. “Новая економика”-М. – 1999 – с.56-84
14. Несторенко В. П., Климко Г. Н.”Основи економічної теорії (політекономічний аспект)” –К.- 1997 с. 46-63
15. Основы экономики. Учебник. Под ред. Райзберга Б. А.. М.: Инфра-М, 2002. с. 84-104.
16. Петюх В. М., Ліфінцев М. О., Бєляєв О. О. ”Основи ринкової економіки”, Київ, -Урожай- 1993 р., с. 68- 84
17. Радыгин А., Архипов С. Собственность, корпоративные конфликты и эффективность Журнал «Вопросы экономики» - №11, 2000 г. с.114.
18. Резников Л. Нужно ли развивать отношения частноземельной собственности? «Российский экономический журнал» - №5, 2000 г. с.42.
19. С.Дзюбик "Основи економічної теорії", Київ, "Основи", 1994р.
20. Экономика. Учебник. Под ред. Булатова А. С.. – М: Юрист, 2001. с. 71-74; 663-669.
21. Экономика: Учебник по курсу «Экономическая теория» под редакцией А.С. Булатова, – М.: Бек, 1997.
22. Экономическая теория. Учебник. Под ред. Базнева Н. И., Турко С. П.. М Н: БТЭУ, 1997. с.71-82.
23. Экономическая теория. Учебник. Под ред. Борисова Е. Ф. М.: Юрайт-М, 2000. с. 47-68.
24. Экономическая теория. Учебник. Под ред. Добрынина А. И., Тарсевича Л. С. М: Литера, 2000. с. 67-75.
25. Экономическая теория. Учебник. Под ред. Мчерного С. В. и др. М.: При, 2000. с.131-150.
26. Экономическая теория. Учебник. Под ред. Николаева И. П. М: Проспект, 1999. с. 157-175.
27. Экономическая теория: учебник для вузов. – Москва, 2003
28. Экономическая теория: Учебник под общей редакцией В.И. Видяпина и Г.Г. Журавлевой, - М.: Инфра-М, 1999
Додатки
Додаток 1
| 1870р. | 1913р. | 1920р. | 1937р. | 1960р. | 1980р. | 1990р. | 1996р. | |
| Австралія | 18 | 16 | 19 | 15 | 21 | 34 | 35 | 36 |
| Австрія | 10 | 17 | 15 | 21 | 36 | 48 | 39 | 52 |
| Канада | 17 | 25 | 29 | 39 | 46 | 45 | ||
| Франція | 13 | 17 | 28 | 29 | 35 | 46 | 50 | 55 |
| Німеччина | 10 | 15 | 25 | 34 | 32 | 48 | 45 | 49 |
| Італія | 14 | 17 | 30 | 31 | 30 | 42 | 53 | 53 |
| Японія | 9 | 8 | 15 | 25 | 17 | 32 | 31 | 36 |
| Нова Зеландія | 25 | 25 | 27 | 38 | 41 | 35 | ||
| Норвегія | 6 | 9 | 16 | 12 | 30 | 44 | 55 | 49 |
| Швеція | 6 | 10 | 11 | 16 | 31 | 60 | 60 | 64 |
| Швейцарія | 16 | 14 | 17 | 24 | 17 | 33 | 34 | 39 |
| Великобританія | 9 | 13 | 26 | 30 | 32 | 43 | 40 | 43 |
| США | 7 | 8 | 12 | 20 | 27 | 31 | 33 | 32 |
| В средньому | 11 | 13 | 20 | 24 | 28 | 42 | 43 | 45 |
Додаток 2
| 1870р. | 1913р. | 1920р. | 1937 р. | 1960р. | 1980р. | 1990р. | 1997 р. | |
| Австралія | 17.8 | 16.7 | 19.4 | 14.9 | 24.4 | 29.7 | 35.5 | 35.1 |
| Франція | 15.3 | 13.7 | 17.9 | 20.5 | 37.3 | 46.1 | 48.3 | 50.6 |
| Італія | 12.5 | 14.7 | 24.2 | 31.1 | 24.8 | 36.9 | 42.4 | 47.9 |
| Ірландія | 9.6 | 11.8 | 23.2 | 26.3 | 27.5 | 35.9 | 36.7 | 37.0 |
| Японія | 9.5 | 18.8 | 27.6 | 34.2 | 32.1 | |||
| Нова Зеландія | 24.7 | 27.0 | 52.1 | 47.6 | ||||
| Норвегія | 4.3 | 7.7 | 11.5 | 10.9 | 32.4 | 49.0 | 52.3 | 52.1 |
| Великобританія | 8.7 | 11.2 | 20.1 | 22.6 | 29.9 | 39.6 | 38.7 | 37.8 |
| США | 7.4 | 7.0 | 12.4 | 19.7 | 27.0 | 30.0 | 30.8 | 32.1 |
| В середньому | 10.6 | 11.8 | 19.2 | 21.6 | 27.8 | 36.8 | 41.2 | 41.3 |
Таблиця 2. Державні прибутки в 9 країнах ОЕСР, % ВВП