У ст. 59 Конституції України вказується, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Адвокатура є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод і репрезентувати законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.
Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму й конфіденційності.
Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста чи помічника адвоката не менш як два роки, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Службі безпеки, органах державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Адвокат має право на індивідуальну адвокатську діяльність, може відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори тощо, які діють відповідно до закону і статутів адвокатських об’єднань.
Адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об’єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об’єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право адвокатської діяльності. Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об’єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об’єднання.
Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об’єднання відкривають розрахунковий та інші рахунки в банках на території України, а в установленому чинним законодавством порядку — і в іноземних банках, мають печатку і штамп з їх найменуванням.
Адвокати здійснюють такі види діяльності: дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні й письмові довідки щодо роз’яснення законодавства та його застосування; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, що їх ці адвокати ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають правову допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов’язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Адвокат може здійснювати й інші види правової допомоги, передбачені законодавством.
У своїй професійній діяльності адвокат має право: репрезентувати і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах та організаціях, до компетенції яких належить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян — за їхньою згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах та організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати клопотання і скарги посадовим особам та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім під час розгляду його клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо сутності клопотань і скарг.
Здійснюючи свої професійні обов’язки, адвокат зобов’язаний неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Адвокат не має права прийняти доручення про надання правової допомоги у випадках, коли він у цій справі подає або раніше надавав правову допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, чи брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.
Питання організації та діяльності адвокатури регулюються Законом України «Про адвокатуру» від 19.12.92. Закон визначає: статус адвокатури та її завдання; вимоги, яким має відповідати адвокат; правову основу адвокатської діяльності; принципи та організаційні форми діяльності адвокатури; види адвокатської діяльності; професійні права адвоката; обов’язки адвоката; статус помічника адвоката; адвокатську таємницю; гарантії адвокатської діяльності; соціальні права адвоката та його помічника; підстави і порядок оплати праці адвоката та його помічника; повноваження кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; повноваження вищої кваліфікаційної комісії адвокатури; текст Присяги адвоката України; дисциплінарні стягнення, що можуть бути застосовані до адвоката; випадки припинення адвокатської діяльності; відносини адвокатури з Міністерством юстиції України, місцевими органами державного управління; завдання спілок та асоціацій адвокатів.
Історія становлення і розвитку адвокатури в Україні
Судова реформа 1864 року заклала основи компетентної і самокерованої організації адвокатів. Сформувалася адвокатська професія.Адвокати підрозділялися на двох груп: присяжних повірників - корпорацію, що давали професійну присягу адвокатів - і приватних повірників, що займалися адвокатською практикою індивідуально. Присяжні повірники грали серед адвокатів ведучу роль і набиралися з найбільш утвореної частини російської еліти. Обов'язковою умовою вступу був закінчений університетський курс юридичних наук і не менш 5 років роботи в судовому відомстві. Професійні об'єднання присяжних повірників організовувалися по територіальній ознаці. Рада і Загальні збори були органами самоврядування.
У відмінності від присяжних повірників, що мали право виступати в будь-якому суді імперії, приватні повірники могли виступати тільки в судах, що видали їм такий дозвіл. Законодавство, що регулює діяльність приватних повірників, зберігало їхній дореформений статус. Усі питання, діяльності приватних адвокатів, включаючи членство і дисциплінарні питання, зважувалися в першу чергу судами. Більш загальний контроль здійснювався Міністерством Юстиції. Робота адвоката укладалася у веденні позовів і виступах перед судом і підготовці документів по карних і цивільних справах. З 1890 року стала розвиватися колективна форма роботи у виді юридичних консультацій.Крім випадків ведення справ по призначенню суду, винагорода за які виплачувалося з загального фонду, оплата праці адвоката провадилася за домовленістю з клієнтом. Хоча Міністерство Юстиції й установило розміри оплати послуг, вони були необов'язкові і застосовувалися лише у випадках розбіжностей між адвокатом і клієнтом.3 березня 1890 року був прийнятий закон, що обмежує допуск в адвокатуру євреїв. Прийняття закону, що дискримінує євреїв, було тим рідким випадком, коли присяжні повірники не виступили з колективним протестом проти введеного зверху обмеження їхніх повноважень. Після перемоги Жовтневої революції влада в Україні певний час залишалась у Центральній Раді, яка частково реформувала судову систему царської Росії. Але щодо організації та діяльності присяжних і приватних повірених не винесено будь яких змін.. Коли Україну було проголошено Республікою Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів, Народний Секретаріат 4 січня 1918 р. прийняв постанову “Про введення народного суду» якою скасувалися всі судові установи, що діяли доти, а також інститути присяжної та приватної адвокатури. У постанові передбачалося, що всі громадяни, старші за 18 років, можуть бути обвинувачами й захисниками в суді та на попередньому слідстві. Аналогічно вирішувалося питання про захист і в революційних трибуналах.14 лютого 1919 р. Рада Народних Комісарів України Декретом про суд вдруге ліквідувала відновлену Центральною Радою присяжну та приватну адвокатуру (після окупації України в лютому 1918 р. кайзерівською Німеччиною), і затвердила “Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР, яке передбачало порядок організації захисту в народних судах, і революційних трибуналах. Так, для захисту були створені колегії правозаступників в судах та окремі --- при революційних трибуналах. Члени перших обирались з числа громадян, що відповідали вимогам, установленим для виборців. У повітах члени колегії обиралися відповідними виконкомами, в містах --- міськими Радами, при ревтрибуналах — губвиконкомами. Саме з цього часу починається активне втручання державних органів в діяльність адвокатури, керівництво нею в різних формах цими структурами. Згідно з Декретом РНК УРСР від 16 квітня 1919 р. “Про судову повинність спеціалістів по судовій частині” на вимогу НКЮ, а також осіб і установ, ним уповноважених, як захисники могли бути примусово залучені особи з колишніх судових установ і присяжної адвокатури.