Висновок: Визначення цілей регіональної економічної політики на сьогодні є одним з найважливіших питань. Причиною цього є те, що регіон ніколи у нас не виступав суб’єктом формування цілей управління на території (за винятком спроби з раднаргоспами). Йому тільки відводилася роль засобу реалізації державних цілей, причому в умовах, коли про ціну їх досягнення ніхто не турбувався.
3. Баланс фінансових ресурсів регіонів, його призначення та принципи побудови
В економічній діяльності суб’єктів ринкової економіки все більшу роль починають відігравати її фінансові аспекти. Фінансові ресурси стають основними обмежувачами масштабів виробництва і споживання, різні фінансові інститути визначають положення суб’єктів економіки та ринку і напрями господарської діяльності. Процеси децентралізації фінансової системи, передбачають поступове перенесення основного обсягу соціальних витрат на місцевий та регіональний рівні.
Для покращання регіонального менеджменту необхідно знати джерела і масштаби утворення фінансових ресурсів у регіоні; напрями їх використання; канали відпливу за межі регіону, розміри сальдо за зовнішніми потоками фінансових ресурсів тощо. Щоб вміло користуватися фінансовими важелями впливу на економічні процеси, місцеві, регіональні та державні органи економічного регулювання повинні чітко відслідковувати і контролювати фінансові потоки, зони нестачі та полюси концентрації фінансових ресурсів. Необхідно стимулювати внутрішній попит на фінансові ресурси, щоб вони не «витікали» з території регіону.
Фінансові ресурси території у самому вузькому їх розумінні включають прибуток, інші елементи чистого доходу юридичних осіб регіону та амортизацію основних фондів території без амортизації житлового фонду, будівель і споруд органів державної влади. Основними статтями дохідної частини фінансових балансів територій є прибуток, податок на додану вартість, акцизи, надходження позабюджетних фондів, прибутковий податок з громадян, доходи держбюджету від зовнішньоекономічної діяльності. У видатковій частині показуються бюджетні інвестиції, дотації та інші надходження з держбюджету (в т. ч. на соціально-культурні заходи), витрати на утримання державного апарату, витрати підприємств із прибутку.
Баланс територіальний – система показників та розрахунків, за допомогою яких встановлюється ступінь урівноваженості (збалансованості) між певними видами ресурсів та потребами в них у межах певної території (зокрема міста). Розділяються на баланси виробничого призначення та соціального спрямування. Баланси економічного призначення розробляються по певних видах економічних ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних, виробничих потужностей тощо). Особливістю складання балансів економічних ресурсів по всій території є те, що їхня ресурсна частина доповнюється статтею „ввезення” (або „залучення”), а видаткова частина, „потреби”, - статтею „вивезення” (або „надання”). Це пояснюється органічним поєднанням балансу кожного регіону з аналогічними балансами інших регіонів та зведеним балансом певного виду продукції (ресурсів) по всій території країни в умовах реального розподілу праці. Баланси територіальні розглядаються як одно продуктові – по одному виду ресурсів (нафта, бензин, зерно); комплексні – по певній сукупності аналогічних ресурсів, які можуть розглядатися як взаємозамінні у споживанні; між продуктові по схемі міжгалузевого балансу в натуральних показниках. Розробляються як звітні (аналітичні) баланси, так і перспективні для обґрунтування економічної стратегії щодо забезпечення потреб територій певними ресурсами. Територіальні баланси соціального спрямування розробляються з питань, які є основою соціальної політики у регіонах. Це, зокрема, такі баланси, як баланс грошових доходів та витрат населення, баланс соціальної інфраструктури (по окремих позиціях тощо).
Баланс території – система показників, яка характеризує співвідношення територій різного функціонального призначення (за сучасним і перспективним використанням) території міста або регіону. Застосовується при розробленні схем планування територій і генеральних планів міст.
Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) – план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.
Бюджет розвитку – доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Фінансова збалансованість досягається завдяки складанню й виконанню системи фінансових балансів. Загалом баланс – це система показників, що характеризують яке-небудь явище шляхом зіставлення чи протиставлення окремих його сторін.
Фінансовий баланс – це сукупність показників, що відображають створення й використання фінансових ресурсів у межах держави, на галузевому чи територіальному рівнях, на окремому підприємстві, в організації, установі.
Певна сукупність фінансових балансів становить їх систему. Система фінансових балансів – важливий інструмент впливу на формування показників прогнозу економічного і соціального розвитку держави, окремих територій, галузей господарства, а також підприємств, інструмент контролю економічної й соціальної ефективності передбачуваних витрат. У процесі складання фінансових балансів обгрунтовується доцільність застосування тих чи інших форм мобілізації ресурсів чи напрямків їх використання. Здійснювана в процесі складання фінансових балансів координація фінансових ресурсів усіх балансів супроводжується визначенням їх основних показників і впливає на їхню структуру. Одночасно фінансові баланси сигналізують про виникнення диспропорцій як в економіці в цілому, так і на рівні окремих регіонів, галузей чи підприємств.
До системи фінансових балансів включають:
· Баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності;
· Баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів;
· Баланси доходів і витрат бюджетних установ;
· Баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст;
· Державний бюджет та місцевий бюджет;
· Баланс фінансових ресурсів та витрат держави;
· Фінансові баланси окремих фінансових інститутів;
· Баланс грошових доходів і витрат населення;
· Платіжний баланс.
Кожний фінансовий баланс має на меті організацію фінансів у певній сфері фінансових відносин для розв'язання певних завдань. У кожному фінансовому балансі фіксується рух певної частки фінансових ресурсів у відповідному розрізі. Тому вся сукупність фінансових балансів може бути поділена на дві групи – індивідуальні й зведені.
При більш широкому розумінні фінансових ресурсів регіонів у них включаються доходи домогосподарств. У такому випадку в дохідній частині фінансового балансу місце статті прибуткового податку з населення займають доходи населення, у видатковій частині з’являється стаття роздрібного товарообороту (еквівалент для населення статті витрат підприємств). У такій формі фінансовий баланс є більш наочним і очевидним.
У найбільш широкому трактуванні фінансових ресурсів території їх об’єкт пов’язується з валовими доходами суб’єктів економіки регіону. Адекватною формою статистичного відображення фінансових взаємовідносин у цьому випадку виступає так званий матеріально–фінансовий баланс, до якого включені бюджети всіх основних суб’єктів економіки регіону в їх природній формі.
Матеріально-фінансовий баланс розробляється в розрізі суб’єктів економіки регіону, серед яких, поряд з галузями матеріального виробництва і нематеріальних послуг, окремо виділяються банківсько–фінансова сфера, держава і населення. У широкому розумінні цей баланс включає таблиці двох типів: баланс капіталу і баланс потоків. Баланс капіталу дає повну і достовірну інформацію про стан економіки регіону (на конкретну дату), включаючи такі нетрадиційні для регіону узагальнюючі показники, як власний капітал, зовнішній борг, сумарні активи тощо. Баланс потоків, або безпосередньо матеріально–фінансовий баланс регіону (у вузькому розумінні), показує зміни економіки регіону за рік (з використанням фактичних цін).Особливості процесу регіоналізації фінансових відносин в Україні. Фінансові відносини між центром і регіонами здійснюються за двома основними напрямами:
а) лінією розділу між ними державних податків та інших платежів;
б) лінією додаткових надходжень у регіони засобів держбюджету у вигляді бюджетних трансфертів.
На сучасному етапі при плануванні бюджетного процесу в Україні відсутній єдиний конструктивний методичний підхід до визначення регіональних квот на бюджетні трансферти. При розподілі останніх залишається сильним суб’єктивний фактор.
Фінансові ресурси регіонів в Україні визначаються виробленим у розрахунку на душу населення національним доходом, оскільки фінансові надходження забезпечуються, насамперед, з доходів економічних суб’єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розраховують на основі фактичного рівня витрат.
Фінансова система України та її адміністративно–територіальних одиниць характеризується значним дисбалансом у своєму функціонуванні (виразною неврегульованістю між ланками фінансових відносин і фінансових установ), що впливає на стан конкурентоспроможності регіонів.
Висновок: В умовах посилення глобалізаційних процесів та фінансової нестабільності зростає значимість регіонів. Роль регіональних фінансів посилюється, а сфера їх застосування розширюється. Питання нарощення фінансових можливостей території (регіону) та підвищення ефективності використання наявних ресурсів набувають особливої ваги.