Виступаючи головним інструментом реалізації регіональної соціально-економічної політики, фінанси регіону покликані сприяти розвитку виробництва, росту зайнятості населення, залученню інвестицій в економіку тощо. Особливої гостроти набувають питання побудови таких фінансових відносин, котрі б дозволяли формувати та використовувати фінансовий потенціал регіону з максимальним соціально-економічним ефектом. Дана проблема має як теоретичний так і практичний характер. Слід зазначити, що задля забезпечення економічної стабільності в регіоні важливе значення має порядок формування фінансових ресурсів та контроль за їх використанням.
4. Складові механізму державного регулювання розвитку регіонів
Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-територіального регулювання.
Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- та короткостроковий періоди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитивних змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5—10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10—15 років).
Економічне регулювання передбачає використання економічних регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об’єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дотації та субвенції, державні закупівлі.
Така система економічних регуляторів мусить мати цілеспрямований, стимулюючий характер, бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.
Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів, через проведення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.
Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціального розвитку; структура господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфра- структури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.
Після основного розподілу регіонів за типами можна додатково виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.
Для врахування природних, економічних, соціально-демографічних та історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулювання основних територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якого покладено вісім економічних регіонів:
· Донецький (Донецька, Луганська обл.);
· Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл.);
· Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
· Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);
· Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл.);
· Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);
· Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);
· Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).
З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕП визначає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.
Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано:
· структурну перебудову народно-господарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (вугільна, металургійна та хімічна промисловість) з потребами України, запровадження сучасних технологій та техніки, нових безвідходних виробництв, випереджального розвитку галузей, пов’язаних із задоволенням потреб населення;
· удосконалення структури металургійного комплексу, скорочення виробництва чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі, тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольорової металургії, випуск нових видів напівпровідників;
· удосконалення структури машинобудівного комплексу, зокрема перепрофілювання частини підприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції та товарів народного споживання;
· поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окремих виробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійсненням комплексу природоохоронних заходів;
· інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м’ясо-молочного напрямку;
· забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом диверсифікації виробництва та створення нових робочих місць.
Суб’єктами, що реалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях є обласні, районні та міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов Верховної Ради, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представницьких органів регіонального самоврядування.
Отже, для виконавчої влади — Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств — держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.
Регіональні державні адміністрації мають широкі повноваження в галузі соціально-економічного розвитку; в галузі бюджету та фінансів; управління майном, приватизації та підприємництва; в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв’язку; у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин.
Для виконання функцій управління територією, реалізації загальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби — комітети (департаменти), управління економіки. Функції цих служб досить широкі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.
Основними завданнями управлінь економіки місцевих державних адміністрацій є: реалізація ДРЕП на місцях; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; здійснення методичного керівництва економічною роботою в регіоні.
Управління економіки виконують також певні функції щодо використання й охорони земель, природних ресурсів, навколишнього середовища, в галузі обслуговування населення, міжнародних та зовнішньоекономічних зв’язків.
Механізм державного регулювання розвитку регіонів передбачає наявність взаємоузгоджених елементів:
— нормативно-правової бази;
— бюджетно-фінансового регулювання та селективної підтримки окремих регіонів;
— державних регіональних програм розвитку;
— створення та розвитку спеціальних економічних зон у певних регіонах;
— розвитку міжрегіонального та прикордонного співробітництва.
Нормативно-правова база визначає права та обов´язки регіонів у фінансово-бюджетній сфері, повноваження в управлінні майном, участь у реалізації загальнодержавних і регіональних соціально-економічних програм, порядок створення та використання регіональних фондів, форми соціальної підтримки населення.
Вплив держави на економіку регіонів здійснюється через фінансово-бюджетну систему шляхом:
— прямого державного інвестування;
— надання субсидій;
— створення спеціальних фондів для фінансування регіональних програм;
— залучення іноземних інвестицій;
— пільгового кредитування та оподаткування;
— преференцій та спрямування коштів державних позабюджетних фондів;
— формування місцевих бюджетів.
З централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво та реконструкцію промислових об´єктів, об´єктів природоохоронного призначення, на перебудову та розвиток депресивних територій та регіонів з низьким рівнем промислового потенціалу, надлишком трудових ресурсів, регіонів зі складними природно-географічними та екологічними умовами.
Відповідно до Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, в усіх адміністративно-територіальних одиницях розробляються прогнози соціально-економічного розвитку терміном на 5 років та програми економічного і соціального розвитку терміном на 1 рік.
У прогнозі економічного та соціального розвитку регіонів відображаються:
· Аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку регіону за попередній період, визначення тенденцій і проблем розвитку економіки і соціальної сфери.
· Стан використання економічного потенціалу регіону, екологічна ситуація.
· Прогноз кон´юнктури на регіональних ринках основних видів товарів і послуг.
· Напрями вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.
· Цілі та пріоритети регіонального розвитку, заходи з їх досягнення.
· Основні показники соціально-економічного розвитку.
· Висновки щодо тенденцій розвитку економіки регіону на середньостроковий період.
Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система досягнутих макроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативи забезпеченості населення, національно-етнічні особливості регіону, характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційних інвесторів та інвестиційна привабливість регіону.