В середній частині України та в Автономній Республіці Крим показник щільності населення близьких до середньо республіканського - в межах 80 чол. на км2.
Таке розміщення населення по території республіки викликане складністю вирішення ряду демографічних, економічних, соціальних і народногосподарських проблем.
Джерела формування населення. Визначення процесів відтворення населення, джерел формування та його чисельності має важливе значення для взаємодії економічних і демографічних процесів.
У кожній країні є два джерела формування населення: народжуваність та міграція.
Народжуваність - збільшення населення за рахунок його природного відтворення.
Рівень народжуваності залежить від багатьох факторів рівня реальних доходів на душу населення, цін на споживчі товари і послуги, наявності житла, розміру плати за житло і комунальні послуги, рівня медичного обслуговування та ін.
За 1990-2004 рр. народжуваність в країні значно скоротилась. Якщо в 1990 р. народилось 657,2 тис. дітей, то в 2004 р. -427,3 тис, або па 35% менше.
Причин недостатнього рівня народжуваності в Україні багато, основні з них: низький життєвий рівень та несприятлива вікова структура населення, зменшення кількості шлюбів в розрахунку на 1000 чол., велика частка розлучень (понад 60%), несприятлива екологічна ситуація та ін.
За цей самий період значно зросла смертність населення. Якщо у 1990 році померло 629,6 тис. чол., то в 2004 році - 761,3 тис, або на 131,7 тис. чол. більше.
Показники народжуваності та смертності помітно відрізняються в різних областях України. За цим критерієм їх можна поділити на три групи:
· області Західноукраїнського регіону, в яких дещо більша народжуваність і дещо менша смертність населення, ніж у середньому по Україні;
· області Центрально-Південного регіону з вищими за середньоукраїнські показниками народжуваності та смертності;
· області Центрально-Східного регіону з нижчими за середньоукраїнські показниками народжуваності та вищими показниками смертності.
Протилежну тенденцію демонструють коефіцієнти смертності за віковими групами, тобто кількість померлих у середньому за рік на 1000 осіб відповідної вікової групи. Зменшення смертності помічено лише у віковій групі 0—4 роки. Зростання смертності починається з вікової групи 15—19 років, причому інтенсивність смертності зростає зі збільшенням віку населення.
Таким чином, за рахунок народжуваності не можна ліквідувати втрати чисельності, оскільки смертність перевищує народжуваність більше ніж на 300 тис. осіб за рік.
Міграція - це переміщення населення через кордони тих чи інших територій, країни, населених пунктів зі зміною місця проживання.
Розрізняють наступні види міграції:
· незворотну;
· тимчасову (на тривалий строк);
· сезонну (у певний час року);
· внутрішню;
· зовнішню;
· зворотну;
· маятникову міграцію (регулярні поїздки).
Незворотна (постійна) міграція - переселення до нового місця проживання без наступного повернення до попереднього місця.
Внутрішня міграція - зміна місця проживання в межах держави.
Зовнішня міграція - переселення, пов’язане з перетином державного кордону.
При міграції відбувається територіальний обмін населення, що сприяє раціональному використанню трудових ресурсів.
В залежності від кількості мешканців, міста поділяються на:
· малі, в яких мешкає від 10 до 50 тис. чол.;
· середні, в яких мешкає від 50 до 100 тис. чол.;
· великі, в яких мешкає від 100 до 500 тис. чол.;
· дуже великі, кількість мешканців від 500 до 1000 тис. чол.;
· міста —мііьйонери, в яких мешкає мільйон і більше чол.
Урбанізація - це скупчення населення у містах. Якщо на кінець XIXстоліття в країні переважало в основному сільське населення і його частка становила 84,8%, то на міське населення приходилось 15,2%. З роками частка міського населення зростала, і станом на початок 2005 р. уже 67,7% населення країни мешкало у містах. Причому чисельність сільського населення постійно зменшується, і в останні роки це зменшення в межах 200 тис. чол. за рік.
На початок 2005 р. в Україні нараховувалось 454 міста, в тому числі 24 обласних центрів, столиця України м. Київ і місто республіканського підпорядкування Севастополь та 897 селищ міського типу. В цих поселеннях і проживає 32 млн чоловік.
У кількох містах-мільйонниках (Київ - 2,6 млн осіб, Харків - 1,6 млн, Дніпропетровськ - 1064 тис. чол., Донецьк - 1016 тис. чол., Одеса - 1029 тис. чол.) проживає 21,6% міського населення. Серед великих міст: Запоріжжя - 860 тис. чол., Львів - 800 тис. чол., Кривий Ріг - 715 тис. чол., Маріуполь - 500 тис. чол., Миколаїв - 520 тис. чол., Луганськ - 470 тис. чол. та ін.
В усіх регіонах України частка міського населення не однакова. Так, у Донецькій області його 90,1%, у Луганській - 86%, у Дніпропетровській - 83%, Запорізькій 75,6%, Автономній Республіці Крим - 62,7%, а в Закарпатській області проживає в містах лише 37% населення, в Чернівецькій - 40,4%, в Івано-Франківській - 40,6%, у Вінницькій - 46,2%, а в решті областей частка міського і сільського населення у межах 50%.
На теренах країни в системі сільського розселення поширене таке негативне явище, як депопуляція, - тобто смертність перевищує народжуваність. Особливо виражене це явище в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях.
Сільське розселення на сучасному етапі деградує, село знелюднюється. На постійне проживання в багатьох селах залишаються переважно люди старших вікових груп, а в багатьох селах проживають в основному люди пенсійного віку. В результаті лише за роки незалежності в країні чисельність сільського населення скоротилась із 17,0 млн чол. до 15,3 млн чол., або в середньому за рік більше ніж на 100 тис.чоловік.
Слід визнати, що сільське розселення України зазнало змін через хибну аграрну політику, яка сприяла погіршенню умов життя і праці людей, привела до руйнації сфери послуг та зростання безробіття, особливо серед молоді.
Україна - одна з густонаселених територій Європи. Це обумовлено природними, історичними й економічними особливостями освоєння українських земель.
Чисельність трудових ресурсів у країні або районі дуже впливає на їх економічний потенціал, на розвиток продуктивних сил тієї або іншої території. Райони, добре забезпечені трудовими ресурсами, більш придатні, за інших рівних умов, для розміщення трудомістких виробництв.
Трудові ресурси - це населення, що має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності та знання для роботи в народному господарстві, тобто це сукупність здатних до праці людей.
Трудові ресурси складаються в основному з працездатного населення в працездатному віці. Нижня риса працездатного віку - 16 років, верхня - 55 років для жінок і 60 років для чоловіків.
Кількість трудових ресурсів залежить від вікової структури населення. Важливими резервами збільшення трудових ресурсів є поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, зменшення чисельності Збройних сил або скорочення терміну служби, ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію. В умовах зниження природного приросту населення велике значення має поліпшення його якісного складу.
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення. «Старіння» нації призводить до збільшення економічного навантаження на працездатне населення, виникають труднощі при формуванні трудових ресурсів.
Основним фактором, що визначає розміщення трудових ресурсів, є локалізація виробництва, а сформоване розселення, загалом, відповідає його сучасному розміщенню. У зв’язку з цим, існують об’єктивні умови для територіальної диференціації процесів формування і використання трудових ресурсів. їх раціональне використання потребує, у першу чергу, структурних змін в інвестиційній політиці. Це особливо стосується місцевостей із високим рівнем безробіття.
Ефективне використання трудових ресурсів залежить від розподілу їх у галузях народного господарства. В Україні знижується чисельність зайнятих у промисловості, будівництві і сільському господарстві, а збільшується - у галузях нематеріального виробництва.
Які ж причини спонукають дбати про раціональне використання трудових ресурсів?
По-перше, - на підготовку працівника, на навчання у середній загальноосвітній школі, у професійно-технічних училищах, у вищих навчальних закладах І і IIта IIIі IVрівнів акредитації держава витрачає значні кошти.
По-друге, людина не вічна, і в 55 років жінки, в 60 років чоловіки виходять на пенсію. Тому раціонально використати їх фізичну силу і розумові здібності можна лише у період їх активної трудової діяльності.
По-третє, кожна людина незалежно від того, працює вона чи ні, потребує витрат на їжу, одяг, взуття, забезпечення житлом і всіма видами комунальних та соціальних послуг.
По-четверте, людина лише в праці удосконалює свою майстерність і навики. Закріпити отримані у навчальному закладі знання, підвищити свою ділову кваліфікацію можна лише на робочому місці.
Про ці фактори постійно повинні пам’ятати керівники всіх ланок управління і піклуватись про раціональне використання трудових ресурсів.
Трудовий капітал – працездатне населення, яке володіє високим рівнем знань і професійної кваліфікації, здатне створювати нові системи знань, техніки, технологій, форми організації праці та виробництва, істотно впливати на технічний рівень виробництва, зростання обсягів виробництва, якості конкурентоспроможності, зниження собівартості продукції, зростання прибутків.