Під трудовим потенціалом варто розуміти систему, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої являються трудові ресурси з урахуванням всієї сукупності їх кількісних і якісних характеристик, зайнятість і робоче місце.
Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними факторами (природним приростом, станом здоров’я, міграцією), потребами суспільного виробництва в робочій силі і можливостями задоволення потреби населення в робочих місцях.
Якісні характеристики трудового потенціалу можна розкрити за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних.
Чисельність трудових ресурсів - показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.
Всі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:
· зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях);
· зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві;
· зайняті індивідуальною трудовою діяльністю:
· зайняті на навчанні з відривом від виробництва;
· зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).
Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.
До зайнятих у галузях матеріальної сфери відносять:
· всіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв’язку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві;
· зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном;
· зайняті розвідкою надр, в геодезичній та гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.
До зайнятих у невиробничій сфері відносять:
· працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування;
· працюючих у охороні здоров’я, фізичній культурі і соціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв’язку (в частині обслуговування населення і невиробничих галузей);
· працюючих у фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та громадського управління, органах управління кооперативних та громадських організацій.
Велике скорочення чисельності працівників відбулося в промисловості, сільському господарстві і будівництву, тобто у тих галузях, де створюється суспільний продукт.
Причини такого скорочення чисельності найманих працівників криються, з однієї сторони - в різкому скороченні обсягів виробництва в усіх галузях народногосподарського комплексу, а з іншої - у неможливості покищо створити умови для працевлаштування всіх бажаючих.
Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» безробітні - це громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до виконання підходящої роботи.
Певну роль у працевлаштуванні незайнятого населення повинні зіграти створені державні служби зайнятості населення.
На них покладено виконання таких завдань:
· аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозицій на робочу силу;
· ведення обліку громадян, які звертаються з питань працевлаштування, та надання їм допомоги у пошуку роботи;
· забезпечення населення достовірною інформацією про можливість працевлаштування;
· професійна орієнтація та консультація населення про можливість працевлаштування;
· організація професійної підготовки;
· надання підприємствам, організаціям і установам допомоги при підборі кадрів;
· забезпечення в межах компетенції соціального захисту незайнятим громадянам;
· здійснення контролю за виконанням підприємствами законодавства про зайнятість населення.
Контрольні запитання
1. Населення, його функції та динаміка зміни чисельності.
2. Урбанізація та її наслідки.
3. Поняття трудові ресурси і фактори, що впливають на їх величину.
4. Трудовий потенціал і його основні параметри.
5. Критерії, що визначають статус «безробітного».
Виробничий потенціал - це сукупність засобів виробництва які можна задіяти при виробництві матеріальних благ, необхідних для країни. Він характеризується як величиною (вартістю) основних виробничих фондів, так і парком машин устаткування.
До основних виробничих фондів відносяться приміщення устаткування, машин і обладнання, транспортні засоби, інструменти, виробничий і господарський інвентар, доросла робоча продуктивна худоба, багаторічні насадження, які багаторазове використовуються у матеріальному виробництві.
Зберігаючи натуральну форму, засоби виробництв постійно зношуються і переносять частинами свою вартість на вироблену продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.
Розширення виробництва потребує постійного збільшення як вартісної, так і натуральної кількості виробничих основних засобів.
Основною частиною виробничого потенціалу будь-якої держави є основні виробничі фонди, які у свою чергу включають насамперед знаряддя праці.
Як відомо, знаряддя праці — це предмети, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виготовленні матеріальних цінностей (благ).
В даний час в Україні основні виробничі фонди складають 2/3 вартості основних фондів або майже половину національного багатства держави.
Основний показник виробничих фондів — це виробнича потужність машин та обладнання, тобто здатність знарядь праці виробляти максимальну кількість продукції в залежності від своїх технічних можливостей.
Існуючі нині в Україні виробничі фонди, в основному, нарощувались за рахунок державних капітальних вкладень. З переходом до ринкових відносин головним джерелом капітальних вкладень для розширеного відтворення основних виробничих фондів повинні стати власні кошти підприємців (вітчизняних або іноземних інвесторів) та банківські кредити. Державні капіталовкладення в подальшому будуть, в основному, спрямовуватись лише на фінансування створення особливо важливих державних об’єктів і підприємств та об’єктів оборонного призначення.
У цілому, виробничий потенціал народного господарства країни залежить від кількісних і якісних показників знарядь праці, від їх виробничої потужності, а також від ступеня використання цих знарядь. Певне значення має також структура використання виробничих фондів, тобто їх розподіл по галузях виробництва. Сучасна структура виробничих фондів України (2003 рік) представлена їх наступним розподілом: 50 % — у промисловості; 23,5 % — у сільському господарстві, 16 % -у транспорті і зв’язку, 3,9 % — у будівельній індустрії; 6,6 % — в інших галузях виробництва.
Якісні показники стану знарядь праці відображають рівень фізичного та морального зносу машин і механізмів, яке, до речі, зараз в Україні сягає в середньому більше 60 %, а в деяких галузях, як, наприклад, вугільній, гірничодобувній, гірничо-збагачувальній та металургійній знос становіть 80-90 % і більше.
Ступінь використання основних виробничих фондів відображає інтенсивність навантаження знарядь праці у часовому аспекті. Однак нинішнє (2003 рік) використання основних виробничих фондів в Україні недостатнє. За даними фахівців більша половина основних виробничих фондів держави зараз або зовсім не використовується, або використовується лише частково. Наприклад, нафтопереробні підприємства завантажені всього на 25-30 %, більшість підприємств легкої промисловості — на 10-15 % і т. д. Основними причинами такої ситуації є:
· нерівномірність технічного оснащення окремих галузей, неоднаковий або недостатній рівень енерго- і фондозабезпечення праці;
· незбалансованість потужності окремих виробництв і сировинної бази;
· відмінність між рівнем механізації і технічним оснащенням основних і додаткових виробництв;
· обмежене забезпечення сільськогосподарською технікою і паливно-енергетичними ресурсами сільськогосподарських підприємств;
· відставання технічного оснащення та технологічного забезпечення окремих елементів виробництв.
Для досягнення стабільного зростання соціально-економічних показників діяльності підприємств необхідно, щоб їхнє технічне переоснащення здійснювалося комплексно і планомірно, а не за принципом випадкових компаній по заміні (відновленню) окремих видів устаткування. Спеціальні розрахунки свідчать, що технічне переоснащення і реконструкція наявних виробництв коштує у 2-2,5 рази менше, чим нове будівництво і, таким чином, саме на це слід орієнтувати основні фінансування (інвестиції) в індустрію України.
Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність підприємств, зайнятих у матеріальному виробництві, є найважливішим фактором, який впливає на територіальні показники продуктивності праці. При цьому, територіальний розподіл виробничого потенціалу (заводів, фабрик, виробничих комплексів і т. п.) є основною задачею розміщення продуктивних сил в Україні.
За роки незалежності, у зв’язку із приватизаційними процесами та реформуванням народногосподарського комплексу, значно змінились як структура виробничого потенціалу, так і його вартісна оцінка.
Що стосується вартісної оцінки виробничого потенціалу, то в зв’язку з тим, що в Україні є уже своя національна грошова одиниця гривня.