· підвищити престижність науковців шляхом створення матеріальних і соціальних стимулів та гарантій;
· підняти на достатній рівень фінансування державні наукові і навчальні заклади для чого збільшити у 8-10 разів об’єм фінансування на науку у державному бюджеті;
· поліпшити матеріально-технічну базу навчальних і науково дослідницьких установ.
Контрольні запитання
1. Виробничий потенціал, динаміка розвитку.
2. Наука – безпосередня продуктивна сила суспільства.
3. Науково – технічний потенціал і його склад.
4. Динаміка кількості наукових закладів.
5. Які задачі необхідно вирішити для забезпечення реальних перспектив розвитку наукового потенціалу в Україні.
Народне господарство - сукупність галузей і сфер економіки країни, взаємозалежних суспільним поділом праці. Включає галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери.
Підприємства, що спеціалізуються на випуску однорідної продукції, утворюють відповідні галузі матеріального виробництва: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та ін.
Галузі нематеріального виробництва - це сукупність галузей господарства, які здійснюють функції надання послуг нематеріального характеру суспільству і населенню.
Вони діляться на дві групи галузей.
До першої групи відносяться галузі, які задовольняють духовні і фізичні потреби людини. Це освіта, культура, наука, охорона здоров’я і спорт.
До другої групи відносяться галузі, які надають послуги населенню. Ця група включає в себе житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, зв’язок і всю систему кредитування і управління.
Довгий час сфера нематеріального виробництва вважалась лише як обслуговуюча. Разом з тим у цій сфері надаються послуги, які мають споживну вартість, і вона впливає на ефективність матеріального виробництва.
Галузева структура характеризує галузевий поділ праці в усьому народногосподарському комплексі. Вона показує співвідношення галузей і окремих виробництв.
Галузева структура - найбільш узагальнена характеристика народногосподарського комплексу. Вона не дає інформації про взаємозв’язки окремих виробництв, про їх роль у процесі комплексоутворення і формування спеціалізації. Аналіз галузевої структури дозволяє визначити профілюючі галузі і виробництва, у яких зосереджена основна частина продуктивних сил, визначити такі групи виробництв, що мають значення для формування галузевих комплексів і циклів виробництв.
Кожна галузь і виробництво функціонують не окремо, а у взаємозв’язку з іншими галузями і виробництвами.
Функціональна структура в деякому розумінні відбиває системи економічних і технічних зв’язків різноманітного типу, що існують як у рамках народногосподарського комплексу, так і поза ним.
Всередині народногосподарського комплексу виділяють 2 тили зв’язків між виробництвами:
· виробничо-технологічні - між виробництвами, що представляють послідовні стадії переробки сировини або виступають по відношенню один до одного як основні, допоміжні, супроводжувальні;
· виробничо-економічні - між окремими виробництвами по лінії поставок матеріалів і устаткування загальнопромислового призначення. Територіальна структура промислового комплексу економічного району характеризується різноманітними формами територіального зосередження промисловості, складеними в районі в результаті галузевого і територіального поділу праці
Народногосподарський комплекс України формувався в умовах, коли країна була в складі Росії, а потім і в складі Радянського Союзу, і це зробило певний відбиток на економіку країни.
Маючи великі запаси кам’яного і бурого вугілля, залізної і марганцевої руди, нерудних мінеральних ресурсів, родючі землі та кваліфіковані кадри, народне господарство було спрямоване на широкий розвиток видобувної промисловості, підприємств важкої індустрії і військово-промислового комплексу та виробництва сільськогосподарської продукції в таких обсягах, які б сприяли розвитку всього СРСР.
Народногосподарський комплекс України створювався і примножувався віками і станом на 1.01.1991 року вартість основних засобів становила 474 млрд крб. в тому числі виробничого призначення на суму ЗІ7 млрд крб.
Перехід України до ринкової економіки з усією гостротою поставив проблему оптимізації структури народногосподарського комплексу та шляхів її перетворення. Вдосконалення структури виробництва - дуже складна і багатопланова робота. Насамперед вона вимагає визначатись із співвідношенням матеріального виробництва та сфери послуг, виробництвом засобів виробництва та предметів споживання.
Роль кожної галузі у створенні суспільного продукту і національного доходу змінюється з часом.
Розвиток економіки України протягом 1991-2005 рр. визначався характером внутрішньої економічної політики, яка принципово відрізнялась у періоди 1991-1998 і 1999-2003 років. У першому періоді були відсутні довгострокові цілі розвитку, які базувалися не на засадах загальної стратегії суспільно-економічних перетворень, а в основному на тактичних заходах з метою одержання нагального ефекту. Основними здобутками цього періоду стали подолання інфляції, грошова реформа і первинне реформування форм власності. Другий період визначає курс на стабілізацію та економічне зростання, забезпечення позитивної динаміки макроекономічних показників на тривалу перспективу. Основними його здобутками стали відродження й нарощування виробництва, зростання добробуту населення, демократичні перетворення, нарощування інтеграційних процесів у світову й глокальну (рівня крупних, «глобально-регіональних», або ж глокальних міждержавних утворень, зокрема — ЄС, ЄЕП) економіку.
Головним напрямом внутрішньої політики 1991-1998 років були монетарні та антиінфляційні заходи. Метою цінової політики кінця цього періоду стало формування такої системи ціноутворення, яка б відповідала загальним ринковим перетворенням і створювала умови для зменшення втручання держави у регулювання економіки в цілому і цін зокрема. Так, до 1991р. регульовані державою ціни становили 80%, тепер їх 12% і переважно в галузях-монополістах: житлово-комунальному господарстві, транспорті та зв’язку.
Лібералізація стосувалась закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, промислові та продовольчі товари. Кроком у цьому процесі стала відмова від використання прямих дотацій для всіх без винятку виробників сільгосппродукції, що залучило їх до реальних ринкових процесів.
Проведена уніфікація у визначенні курсу гривні до іноземних валют наблизила ціни на куплені енергоносії до рівня світових. У цілому лібералізація цін викликала зміни у їх відносній структурі, що вплинуло на галузеву структуру виробництва доданої вартості. Так, внаслідок диспаритету в цінах на продукцію сільського господарства та інших галузей матеріального виробництва фактично виник нееквівалентний обмін і змінилися показники структури у вартісному виразі.
Зростання цін на енергоносії позначилось на собівартості, ціні та конкурентоспроможності енергоємних галузей промисловості, а значить, на попиті і обсягах виробництва. Крім цін на енергоносії, обсяги виробництва залежали від насиченості внутрішнього ринку аналогічною продукцією, платоспроможності споживачів, зовнішнього попиту, змін у цінах виробників-монополістів.
Антиінфляційні заходи досліджуваного періоду включали обмеження обігових коштів, що реалізовувалось через стримування доходів населення (відмова від проведення індексації заробітної плати відповідно до інфляційних процесів, затримки заробітної плати, зменшення державних витрат, зокрема на фінансування бюджетних організацій — науки, освіти тощо).
Економічний розвиток характеризується сукупністю даних про економічні відносини у процесі відтворення, які використовуються в системі управління як народним господарством взагалі, так і окремими його галузями.
Економічна наука виділяє дві грипи показників, які характеризують стан розвитку країни - натуральні і вартісні.
Натуральні показники - це обсяги виробництва певних видів промислової і сільськогосподарської продукції в натуральних величинах.
Для кожної галузі виробництва характерні свої показники, які відображають характер її роботи: машини - у штуках; метал у тоннах; газ у м3; м’ясо і молоко - у тоннах; тканини - у м2 і т. д. Обсяги виробництва продукції в натуральному виразі дають можливість визначити частку виробництва продукції певним виробником у виробництві її взагалі чи у певному регіоні, країні чи групі країн.
В Україні обсяги виробництва продукції в натуральному обчисленні незначні і порівняти їх із світовим виробництвом проблематично.
В 1990 р. в Україні добувалось 42% залізної руди, 21,4% вугілля, вироблялось 39.4% чавуну. 32,6% сталі, 35% прокату. 16,9% електроенергії, 13% мінеральних добрив, 21,8% тракторів, 67,5% цукру-піску. Крім того в 1990 р. В Україні вироблялось 23,8% зерна, 25,5% м’яса і 27% молока від загальносоюзного виробітку.
Досить високі показники частки України у виробництві продукції були і до встановлення незалежності.
Не дивлячись на те, що обсяги виробництва продукції в Україні за роки незалежності значно зменшились, але при загальному скороченні її виробництва в усіх країнах колишнього СРСР частка України у виробництві основних видів продукції поки що значна, і становить по видобутку залізної руди 40,1%, виробництву чавуну, сталі і прокату - третину, по виробництву вугілля - 19,5% тощо.
Тобто Україна являється вагомим виробником багатьох видів продукції серед країн СНД.