На регіональному рівні слід виділити декілька аспектів обмеженості. Передусім, йдеться про власне просторову, територіальну, площинну обмеженість, яка відбивається на обранні місцевих мінерально-сировинних, водних, лісових, земельних і інших природних ресурсів. Основний вплив означений аспект має на підприємства гірничо-видобувної промисловості, сільське господарство, матеріало - і водомісткі виробництва. Не менш важливим також є і так зване ринкове оточення регіону (в економічній географії - економіко-географічне положення), що визначає, хоча значною мірою суб’єктивно, специфіку міжрегіональних економічних відносин, участь регіону в міждержавній торгівлі і т.п.
Структурна обмеженість визначається передусім особливостями територіальної організації виробництва на даній території, специфікою процесій відтворення на підприємствах, що є «центрами тяжіння» («містами з великим агломераційним ефектом» за А.Вебером) для економіки регіону, внутришньорегіональним балансом виробництва і споживання, специфікою формування регіонального бюджету і розподілу централізованих засобів. «Сферою впливу» даного аспекту є визначення спеціалізації виробництва в регіоні (причому не тільки того, що формується, але і вже діючого), формування територіальної структури як виробництва, так і споживання. Багато в чому саме структурна обмеженість впливає на процеси приватизації і роздержавлення, становлення різноманітних форм власності в регіоні, конкурентні відносини і демонополізацію.
Слід відмітити, що ринкові відносини в межах регіонів належать до числа найбільш динамічних і в той же час слабо регульованих процесів. Проникнення товарно-грошових відносин в усі сфери діяльності посилює необхідність у механізмі, при якому можна було б впливати на найважливіші зв’язки і залежності, що виникають на регіональному ринку і передусім споживчому. Вивчення проблем регіональної економіки і регіональних ринків вимагає передусім перегляду змістовного значення визначення регіону.
Раніше поняття «регіон» в економічному сенсі ототожнювалося з територією, що є невід’ємною частиною народногосподарського комплексу всієї держави. При цьому фактично повністю ігнорувалися специфічні відносини між суб’єктами господарювання всередині самого регіону. Тому, при розгляді проблем ринкової економіки надзвичайно важливо розрізняти ринкові відношення як форму прояву економічних зв’язків і залежностей і регіональний ринок як форму територіальної організації сфери обміну.
За своєю економічною природою регіональний ринок - це сукупність високо локалізованих соціально-економічних процесів і відносин в сфері обміну, яка формується під впливом особливостей попиту і пропозиції кожного територіально-адміністративного утворення і з урахуванням адекватних засобів регулювання кон’юнктури ринку і процесів прийняття комерційних рішень. Регіональний ринок товарів і послуг є «барометром» життєздатності системи, який дозволяє виявити періодичні і хронічні недуги, що порушують зв’язки і взаємозалежності та забезпечують умови життєдіяльності населення. При цьому ринок є не тільки сферою пересічення інтересів споживачів і виробників, але і дає оцінку кінцевим результатам розвитку і функціонування всього регіонального процесу відтворення.
Регіональні ринки протягом десятиріч розвивалися, відповідно до хронічного товарного дефіциту, що приводило до ігнорування інтересів споживачів: була відсутня надійна система вивчення попиту і кон’юнктури ринку; перевага в ринкових відносинах віддавалася кількісним, а не якісним характеристикам товарних фондів. Крім того, головуюча роль виробника обмежувала роль ринкових відносин, перетворюючи їх на другорядну область діяльності. Завдяки цьому утворився розрив між розвитком обміну і всіма іншими фазами відтворення.
Адміністративно-командна система породила специфічні форми монополізму. В сфері обігу він виявляється через диктат постачальника, груповий егоїзм. спекуляцію на штучному дефіциті, неприйняття будь-якого технічного і соціального прогресу, ініціативи і прояву підприємницьких здібностей. При монополії виробника на найважливіші види товарів сила впливу загальнодержавного ринку на стан регіональних ринкових відносин дуже велика. Великі підприємства диктують умови і форми ринкових відносин. Вузька їхня спеціалізація поширює ареал реалізації продукції і жорстоко прив’язує споживачів до виробників.
Розвинений регіональний ринок може ефективно функціонувати передусім за наявності промислового і сільськогосподарського виробництва і сфери побутового обслуговування з обсягом товарної продукції і послуг, достатнім для участі в формуванні внутрішньорайонних і міжрайонних балансів товарів споживання і послуг. Це, звичайно, не означає, що промисловість і сільське господарство регіону повністю забезпечують свої погреби товарами певного асортименту, але їхня частка в формуванні ринку повинна бути вагомою. При цьому перевага товарам місцевого виробництва повинна віддаватися не з «почуття місцевого патріотизму», а з економічної доцільності. В той же час при розгляді проблем становлення ринкових відносин у регіоні було б помилково приділяти увагу розвитку лише ринків товарів і послуг. В орбіту ринкових відносин вже давно включилися нерухомість і капітал, що значно ускладнює процес формування регіональної економіки в цілому і взаємодію господарюючих суб’єктів.
Разом з тим слід мати на увазі, що в кожному регіоні умови функціонування ринку складаються по-різному. До числа чинників, що визначають специфічність регіональних відтворювальних процесів входять ресурсний і виробничий потенціал, особливості інвестиційного і матеріально-технічного забезпечення, ступінь правової захищеності прав територіальних утворень, характер лобіювання регіональних інтересів у вищих органах економічної і політичної влади, специфіка і структура відносин власності, регіональна бюджетно-фінансова політика, особливості територіальної структури і організації виробництва, рівень розвитку ринкової інфраструктури.
Таким чином, ринковий механізм функціонування регіональних економічних систем повинен будуватися з урахуванням того, що:
· регіон - це невід’ємна частина єдиної системи продуктивних сил і виробничих відносин, він володіє прямими і зворотними виробничо-економічними, ресурсними, науково-технічними, фінансово-кредитними і соціальними зв’язками з господарством:
· тут здійснюються повні цикли відтворення населення і трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, частини національного багатства, грошового обігу, відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції:
· відбувається взаємодія органів управління асоційованих на території підприємств і об’єднань з місцевим самоврядуванням, покликаними забезпечити комплексний соціально-економічний розвиток певного територіального утворення.
Регіональний ринок доцільно розглядати як територіальну організацію сфери обігу, де відбувається узгодження інтересів виробників та споживачів, тобто з позицій відтворення, в якому перетинаються численні, іноді протирічливі взаємодії та взаємозв’язки суб’єктів регіональної економіки, що виступають одночасно в вигляді виробників та споживачів матеріальних благ та послуг.
За своєю сутністю регіональний ринок є сукупністю високоспеціалізованих соціально-економічних процесів і відносин у сфері обігу, що формуються під впливом особливостей попиту і пропозиції кожного територіально-адміністративного утворення.
Регіональні ринки неоднорідні.Їх можна класифікувати за такими ознаками: територіальний масштаб або ареал ринку; місце товарів і послуг у регіональному відтворювальному процесі; споживчі властивості товарів; функціональні особливості руху товарів і формування товарних ресурсів; формування руху робочої сили тощо.
Багаторівневий характер територіальної організації сфери обігу передбачає різний територіальний масштаб або ареал ринків. Мова йде про інтегральні ринкові утворення в межах певної територіальної таксономічної одиниці.
За територіальним масштабом або ареалом ринку можна виділити такі види регіональних ринків: поселенські в населених пунктах сільської місцевості, районні, міжрайонні, міські, обласні, міжобласні, загальнодержавні, міждержавні Для кожного виду ринку характерна відповідна інфраструктура з особливостями розміщення, розвитку і функціонування; місткість, канали і схеми руху товарів.
За місцем товарів і послуг у регіональному відтворювальному процесі виділяють споживчий ринок, ринок засобів виробництва, ринок капіталу і цінних паперів, ринок праці. Крім інтегральних ринків товарів і послуг, що охоплюють все коло потреб населення, можна виділити ринки певних товарних груп і окремих видів продукції, а саме: ринки одягу, взуття, лляних і шерстяних тканин, цукру, фруктів, лісоматеріалів тощо.
При загальній оцінці ємності регіональною ринку по окремих товарах та групах товарів можна використовувати наступну шкалу градацій його якісного стану:
· ринок ємний, ненасичений;
· ринок ємний;
· ринок рівноважний:
· ринок ємний, насичений;
· ємність ринка вичерпана;
· ринок не ємний, насичений;
· ринок не ємний. ненасичений.
Інший напрямок оцінки регіонального ринку - визначення ступеню його монополізації та характеру конкуренції. Вплив цих характеристик на диференціацію господарського клімату та кон’юнктури по регіонам з відродженням економіки України буде зростати. За цілим переліком товарів та послуг рівень монополізації та характер конкуренції по регіонах розрізняється не дуже. Але по ринку будівельних послуг, ринку первинної переробки сільськогосподарської продукції, ринку побутових послуг, ринку нерухомості та ін. регіональний ринок практично завжди виявляється локалізованим.