Основними проблемними завданнями сучасного моменту розвитку в галузях розміщення продуктивних сил і регіональної економіки є:
· ефективне з економічної та екологічної точок зору використання компонентів природно-ресурсного потенціалу країни;
· збереження й примноження інтегрального людського (демографічного, інтелектуального та трудового) потенціалу України;
· мінімізація протиріч між існуючою індустріальною територіально-галузевою структурою господарського комплексу України та необхідністю створення високо-конкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва через ефективну структурну трансформація господарських комплексів;
· докорінне підвищення ефективності використання виробничо-економічного потенціалу регіонів;
· пристосування до умов глобалізації, відновлення традиційних євразійських господарських зв’язків й інтеграція у світовий економічний простір;
· пріоритетний розвиток усіх видів інфраструктури (обслуговуючих галузей господарства) з особливим пріоритетом на інфраструктурі ринковій;
· істотне підвищення ефективності регіональної економіки з одночасним забезпеченням пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.
Становлення України як самостійної держави та входження її у світовий економічний простір потребують перебудови всього промислового і сільськогосподарського виробництва, вдосконалення системи господарських зв’язків, ефективного використання природно-ресурсного та трудового потенціалу в інтересах зміцнення могутності держави та поліпшення добробуту її населення.
Все це потребує усвідомлення проблем, які стоять перед державою і її народом, і перебудови промислових підприємств в основному на виробництво цивільної продукції та проведення реформи у сільськогосподарському секторі економіки відповідно до Конституції України.
В Україні питанням розвитку і розміщення продуктивних сил займається Рада по вивченню продуктивних сил. Це наукова організація, яка входить до складу Національної академії наук. Лише за її згодою і при її науковому обґрунтуванні проводиться будівництво великих промислових об’єктів. Певну роль у розміщенні виробництва відіграють міністерства та відомства, особливо Міністерство праці та соціального захисту населення. У його компетенцію входить визначення можливості забезпечення майбутніх підприємств робочою силою та необхідним кадровим складом працівників.
Надто важливим завданням Ради по вивченню продуктивних сил є прогнозування розміщення продуктивних сил на перспективу. Причому всі завдання повинні вирішуватися в умовах України як самостійної держави і здійснюватися на основі науковообгрунтованих підходів в основному в розрахунку на власні сили і можливості.
Контрольні запитання
1. Предмет та мета науки.
2. Яку структуру має наука про розміщення продуктивних сил в Україні? (основні чотири напрямки її розвитку).
3. Основні задачі науки про розміщення продуктивних сил в Україні.
4. У чому особливості і розбіжності екстенсивного і інтенсивного шляхів розвитку продуктивних сил ?
5. Завдання курсу на сучасному стані соціально-економічного розвитку країни.
Наука про розміщення продуктивних сил є однією з складових економічних наук і виникла наприкінці ХІХ століття. Основи ринкової теорії розміщення виробництв заклали західні вчені-економісти Й. Тюнен, А. Вебер, А. Льош, В. Кристаллер, І. Ізард, а також американські вчені Дж. Чарлі і Пітер Хагет та ін.
Класична модель розміщення сільськогосподарських об’єктів Йогана Тюнена, створена ще у 1825 році, викладена в книжці «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економіки». Автор розглянув різні варіанти розміщення сільськогосподарських об’єктів по відношенню до ринку збуту продукції і дійшов до висновку, що вирішальний вплив на ефективність цього виробництва (доходність фермерства) здійснюють, насамперед, витрати на перевезення продукції.
Так, німецький вчений Альфред Вебер у 1909 році в книжці «Теорія розміщення промисловості», приходить до висновку, що розміщення промислових об’єктів визначається трьома факторами: транспортною і робочою орієнтацією, а також агломерацією підприємств. Це означає, що підприємство може ефективно функціонувати при наявності хорошого місця розташування, добре розвинутого транспортного сполучення та при наявності робочої сили як творця матеріальних благ.
У 40-х роках XX століття професор Август Льош розглянув теоретичні питання розміщення, як всього господарського сектору держави, так і його окремих економічних районів, але основну увагу приділив ринкам збуту продукції і доводив концепцію, що єдиною метою при розміщенні підприємства має бути максимальний прибуток..
Серед багатьох наукових теорій, що характеризують проблему розміщення продуктивних сил у країнах ринкової економіки, виділяється теорія «географічного детермінізму», при якій географічне середовище розглядається як визначальний фактор розміщення і розвитку промисловості будь-якого регіону чи країни в цілому. Різновидом цієї теорії є так званий «вульгарний географізм», суть якого полягає в тому, що визначальною силою людського суспільства (зокрема розміщення продуктивних сил) вважаються природні умови. Саме вони, на думку прихильників цього напрямку, формують структуру і розміщення виробництва, визначають економічні і соціальні особливості життя людей у різних кліматичних поясах планети Земля.
Засновником цієї теорії вважається американський дослідник Елсворт Хентінгтон. який у книзі «Характер рас у світлі впливу природного середовища, природного відбору та історичного розвитку» виклав концепцію, що процес суспільного розвитку - це наслідок впливу природних сил. Він вважав, що характер суспільного ладу визначається рельєфом, кліматом, ґрунтами, рослинним та тваринним світом. За його твердженням, під впливом природних елементів складаються риси господарського розвитку і навіть поведінка людей.
Проблеми РПС з 60-х років XXстоліття стали центром уваги радянської економічної науки. В системі Національної академії наук України довгий час працює Рада з вивчення продуктивних сил, а результати її роботи знайшли широке застосування при обґрунтуванні розміщення новобудов, формуванні промислових об’єктів і т. п. Суттєвий внесок у розвиток науки про розміщення продуктивних сил в умовах України зробили сучасні вчені Діброва О. Т., Паламарчук М. М., Заставний Ф. Д., Ващенко П. Т., Качан Є. П. та ін.
До 1992 року в Україні переважали соціалістичні принципи в розміщенні продуктивних сил, які були орієнтовані, в основному, на командні методи при виборі місць розміщення виробництв і населення, визнавали провідну роль соціалістичного способу виробництва в забезпеченні якості продукції і гарантували плановість самого виробництва, розподіл і споживання продуктів праці.
З переходом України до ринкових відносин виявилася невідповідність попередніх підходів до розміщення продуктивних сил вимогам теорії ринкового розміщення, які були створені економічними школами Заходу. Усунення цих недоліків є актуальною задачею сучасної теоретичної і практичної економіки України. В умовах переходу до перерозподілу продуктів праці на основі вільної конкуренції, питання аналізу існуючого положення з РПС в Україні набувають важливого значення і потребують вдосконалення варіантів розміщення виробництв, що склалися, вирівнювання економічних потенціалів окремих регіонів, вирішення проблеми зайнятості населення і т ін.
В Україні проблеми розміщення продуктивних сил були і залишаються в центрі уваги економічної науки і директивних органів. У країні діє науковий центр з розміщення продуктивних сил, в якому, використовуючи позитивні моменти всіх теорій, обґрунтовуються теоретичні положення раціоналізації територіального поділу праці, ресурсозбереження, економії витрат праці і фондів і досягається забезпечення стабільного розвитку.
Науковці центру беруть участь у підготовці програм розвитку всіх галузей народного господарства на перспективу як у регіональному аспекті, так і в цілому по країні.
У розробку теорій розміщення продуктивних сил вагомий внесок внесли українські вчені О.М. Алимов, К.Г. Воблій, СІ. Дорогунцов, М.І. Долішній, Ф.Д. Заставний, М.П. Пістуи та багато інших.
Все, що створено в державі, - це результат багатовікової роботи суспільства по створенню умов для повної зайнятості трудових ресурсів і достатнього життєвого рівня населення.
Причому на різних етапах розвитку держави все, що створювалось, обґрунтовувалось необхідністю і потребою суспільства.
Будівництво доріг, заводів, електростанцій, каналів та інше визнавалось як таким, без чого неможливо було досягти достатнього розвитку та зберегти міць і достаток держави.
Вигідне географічне положення України, багаті мінеральні ресурси і висока густота населення спонукали до розміщення на території України значної маси підприємств видобувної і чорної металургії, хімічної промисловості та військово-промислового комплексу.
В результаті на період проголошення незалежності в Україні добувалось, від обсягів виробництва в СРСР 42% залізної руди, 22% вугілля, вироблялось 35% металопродукції, 28,2% електроенергії, 50% продукції сільськогосподарського машинобудування, 80% цукру та третина зерна, молока і м’яса.