Що стосується імпорту продукції в країну, то на закупівлю мінеральних продуктів (нафтопродукти і природний газ) витрачено 10,8 млрд дол. США, або 37,4%, 8,6% - на завезення транспортних засобів і шляхового обладнання, 6% - на недорогоцінні метали та вироби з них, 4,8% виплачено за полімерні матеріали і каучук, 3,4% - за готові харчові продукти, 1,5% - за продукти рослинного походження, 1,1% - за живі тварини і продукти тваринного походження та ін.
Серед країн, куди експортувалася наша продукція у 2004 р., то 26,2% її на суму 8,6 млрд дол. вивозиться до країн СНД, а безпосередньо до Російської Федерації -18%. Із тієї продукції, яка експортується в країни СНД, 68,8% приходиться на Російську Федерацію, 1,9% вивозиться до Казахстану, 1,6% - в Республіку Білорусь.
В структурі вартості експорту на інші країни світу приходиться 73,8%, в тому числі: на країни Європи - 36,0%, з них на Німеччину - 5,7%; на країни Азіатського континенту - 24,5%, з них на Китай - 2,5%; на Американський континент реалізується нашої продукції лише 7,8%, а безпосередньо до США - 4,6%.
Велике значення для розвитку країни має її участь в міжнародній інвестиційній діяльності. Для України особливо важливе залучення прямих іноземних інвестицій. На початок 1996 р. в економіку України було залучено прямих інвестиції на суму 897 млн дол., а на початок 2005 р. - 8354 млн дол.
Однією з форм міжнародного співробітництва є утворення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ). У таких зонах встановлюється пільговий режим для іноземних інвесторів зниження або скасування податкових ставок на певний період, ліквідація митних податків на експорт та імпорт та інші. СЕЗ утворюються для розвитку пріоритетних галузей економіки і для пожвавлення економіки регіонів, що відстають у розвитку.
В Україні створено такі спеціальні економічні зони і встановлено спеціальні режими інвестування територій:
· «Порт-франко» (Одеса);
· «Рені» (на півдні Одеської області);
· експериментальна економічна зона «Сиваш» (Автономна Республіка Крим);
· спеціальний режим інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим;
· спеціальна економічна зона «Донецьк»;
· спеціальна економічна зона «Азов» (м. Маріуполь);
· спеціальний режим інвестицій в Донецької області;
· спеціальний режим інвестицій в м. Харків;
· спеціальна економічна зона «Славутич»;
· спеціальна економічна зона «Закарпаття».
Створення спільних підприємств - одна із форм економічного співробітництва України із зарубіжними країнами. Ці підприємства діють самостійно, наділені широкими правами для здійснення експортних та імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спільно вироблену продукцію і укладають відповідні контракти. їх прибуток розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд.
У 2004 р. на території України діяло понад 2,5 тис. спільних підприємств. За участю фірм США Перспективним напрямком розширення зовнішньоекономічних зв’язків є створення спеціальних зон «вільного підприємництва» на території України. Вільні економічні зони в Україні з часом сприятимуть прискоренню розвитку іноземного капіталу.
Значним резервом надходження валют до України може стати міжнародний туризм. Нині ми приймаємо в себе близько 0,5 млн іноземних туристів, або 0,8% світової їх кількості, хоч реально могли б обслуговувати в десять разів більше і отримувати близько 1 млрд доларів прибутку. Основними центрами туризму можуть стати міста Київ, Львів, Харків, Одеса та узбережжя Чорного й Азовського морів.
Велика надія покладається на транзитні залізничні, автомобільні, повітряні перевезення та на транспортування через нашу територію нафти та газу. В 2004 р. ці види послуг дали до державної скарбниці надходжень в сумі 4,0 млрд доларів США. Впорядкувавши залізничні шляхи, автошляхи та аеродроми, забезпечивши безпеку перевезення вантажів і пасажирів, можна стати привабливою транспортною країною, що підніме авторитет країни в світі та у 1,5-2 рази збільшить розмір прибутку від цих видів діяльності.
Перспективи ЗЕД.
За роки незалежності досягнуто значних успіхів у зовнішньоекономічній діяльності, разом з тим перспективи подальшого розвитку зовнішньоекономічної діяльності можливо за рахунок:
· по-перше, відновлення виробництва промислової і сільськогосподарської продукції з тим, щоб повністю забезпечити внутрішній ринок продукцією власного виробництва в необхідній кількості і було що запропонувати на зовнішній ринок;
· по-друге, слід випускати конкурентоспроможну продукцію, яка б користувалася попитом на зовнішньому ринку. З цією метою необхідно досконало вивчати світові ринки, технології виробництва, залучати до цієї роботи наукові заклади Національної академії наук та галузевих академій;
· по-третє, створити дієву систему бірж, які б вивчали потребу внутрішнього і зовнішнього ринку, обсяги виробництва продукції, проводили її закупівлю у виробників та її реалізацію на внутрішньому і зовнішньому ринках. Створивши систему бірж, можна ліквідувати інститут посередників, передбачати обсяги виробництва продукції та умови її реалізації;
· по-четверте, створити ефективну експортну інфраструктуру в країнах збуту продукції шляхом організації торгових представництв, комерційних агентів, оптових складів, магазинів, виставкових центрів, які б забезпечували маркетингову і рекламну підтримку реалізації українських товарів та послуг;
· по-п’яте, розробити і прийняти Положення про стимулювання експорту продукції, особливо високотехнологічного виробництва. При цьому слід визначити умови, за яких кожний виробник повинен знати свою частку в прибутках від реалізації продукції на зовнішніх ринках. Ні обсяги експорту, ні його структура сьогодні не задовольняють Україну. У його структурі переважають сировинні матеріали. Тому необхідно переорієнтувати експорт з первинної сировини на нову техніку і технології, товари високого рівня, різні послуги. Такий підхід стане основою збільшення кількості робочих місць, покращання зайнятості та підвищення добробуту населення України.
Контрольні запитання
1. Значення зовнішньоекономічних зв’язків для розвитку економіки держави.
2. Форми зовнішньоекономічних зв’язків України з країнами СНД.
3. Обсяги експорту і імпорту продукції.
4. Проблеми зовнішньоекономічних зв’язків.
5. Шляхи поліпшення зовнішньоекономічної діяльності.
1. Конституція України. – К.: Видання Верховної Ради України, 1996.
2. Закон України “Про зайнятість населення”. Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 3 квітня 2003 р.// Відомості Верховної Ради України. 2003. – ІV. - № 662.
3. Закон України “Про затвердження державної програми зайнятості на 2001 –2004 роки”, прийнятий 7 березня 2002 р.
4. Закон України “Про власність” від 7 липня 1992 року.
5. Закон України “Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 року.
6. Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 7 липня 1992 року.
7. Постанова КМУ “Про затвердження програми “ Українське вугілля” № 1205 від 19.09.2001 р.
8. Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затверджена Постановою КМУ від 5.05.1997 р. № 432.
9. Антонік В.І., Ковальчук В.А., Кононенко В.Д., Бабець Є.К., Стасюк В.П. Розміщення продуктивних сил – К., ВД “Професіонал”, 2006. – 224 с.
10. Бойко А. Окремі аспекти економіки сучасного лісівництва // Економіка України. – 2004. - № 7.
11. Галата Я. Ринок нафтопродуктів: погляд пост-фактум // Демократична Україна. – 2005. – 30 липня.
12. Градский С.Г. Концентрация и эффективность производства в территориально - производственных комплексах. – М.: Экономика. – 1990. 262 с.
13. Губар А. Нафтовий комплекс України у спектрі національних геополітичних інтересів // Українське слово. – 2005. – 20 серпня. – С.3.
14. Дейнека О.Г. Розміщення продуктивних сил України. – Харків. 2001. – 215 с.
15. Долішній М.І., Паламарчук М.М., Паламарчук О.М., Шевчук Л.Т. Соціально-економічне районування України. Львів, 1997. – 60 с.
16. Дорогунов С.І., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки: Навч. Посібник. – К.: “Стафед - 2”, 2001. – 507 с.
17. Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю.Г. Козака. – К.: ЦУЛ, 2005.
18. Єдін О., Гурчак В. Економіко-технологічні фактори підвищення транспортного комплексу держави // Економіка України. – 2005. - № 4.
19. Зовнішньоекономічна діяльність в 2003, 2004, 2005, 2006 рр. – К.: ІОЦ Держкомстату України.
20. Золотарьов А. Організаційні аспекти розвитку машинобудування // Економіка України. – 2004. - № 12.
21. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 2-е вид.–К.: Наукова думка, 2000. – 340 с.
22. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. – К.: Задруга, 2002. – 259 с.
23. Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. – К. Академвидав, 2003. – 368 с.
24. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х кн. – Львів, світ, 1994. – 472 с.
25. Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України / За наук. ред. Л.Г.Чернюк: навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури. 2006. – 728 с.
26. Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 325 с.
27. Лишиленко В.І. Раціональне використання трудових ресурсів – головна умова соціально-економічного розвитку країни // Науковий вісник Державної академії статистики, обліку і аудиту, 2005. Випуск 2.