– лізингоодержувач – суб'єкт підприємницької діяльності, що одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
–продавець лізингового майна – суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, обладнання та інше) і/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
У класичній оренді беруть участь тільки два суб'єкти – орендодавець і орендар. Орендодавець є власником об'єкта оренди, орендар набуває права володіння і користування на орендоване майно, за що платить орендні платежі.
У лізинговій угоді як посередники між лізингоодержувачами і лізингодавцями можуть брати участь суб’єкти які не займаються безпосередньо наданням майна в лізинг. За кордоном при великих багатомільйонних угодах можливе збільшення числа суб'єктів до 6-7, у їх числі можуть бути брокерські фірми, трастові корпорації, фінансові установи та ін.
Угоди за участі трьох суб'єктів найпоширеніші у сфері фінансового лізингу, хоча в ряді випадків вони проводяться і по оперативному лізингу - але стосовно техніки, залишкова вартість якої має тенденцію до зростання за рахунок інфляційного підвищення цін на готовий товар. За оцінками експертів, лізинг за участі трьох суб'єктів є найпоширенішим у практиці закордонних фірм і може становити близько 80-85% загального числа угод, що укладаються [4, с.16].
Лізинг за участі багатьох сторін поширений як форма фінансування складних великомасштабних об'єктів, таких як комплектне обладнання підприємств, авіатехніка, судна, залізничне обладнання і рухомий склад, бурові платформи і вишки. Багатосторонній лізинг часто називають груповим або акціонерним лізингом, оскільки в ньому в ролі лізингодавця виступають одразу кілька компаній із залученням крупних позикових коштів, а власних коштів використовують не більше третини від суми вартості об’єкта лізингу.
Однак, на наш погляд, багатосторонній лізинг не додає нових суб'єктів, з'являються нові учасники в лізинговій угоді, але їх роль тільки допоміжна. Вони сприяють укладанню великомасштабних лізингових угод. Відповідно їх участь істотно не змінює економічну сутність лізингових відносин. Оскільки не змінюються ні економічні інтереси лізингодавця, ні лізингоодержувача і постачальника обладнання, ні права власності на об'єкт лізингу.
Повірник кредиторів не є новим суб'єктом лізингових відносин, це всього лише новий учасник, існування або відсутність якого також істотно не змінить економічну сутність угоди. Він залучає кошти лізингодавців і організацій, які кредитують, необхідні для придбання об'єкта лізингу в продавця і в першу чергу отримує лізингові платежі від лізингоодержувача. У функції повірника кредиторів входить і розподіл суми лізингових доходів, отриманих від лізингоодержувача, таким чином, щоб спочатку покрити заборгованість з обслуговування кредитів, а залишок коштів перевести повірникові лізингодавців для подальшого переводу останнім.
Повірник лізингодавців, що призначається у разі, коли їх декілька, діє як номінальний лізингодавця чи агент акціонерів-лізингодавців, одержує титул власника майна (з обліком згаданих вище вилучень на користь кредиторів) і розподіляє лізинговий прибуток (за винятком сум з обслуговування боргу) між акціонерами. Через складність багатьох групових лізингових угод сторони часто наймають спеціальну особу, яка за винагороду береться координувати всю угоду. У деяких випадках такою особою можуть виступати незалежні лізингові компанії, комерційні чи інвестиційні банки.
Вартість організації, управління і документування групових лізингових угод досить велика, тому вони застосовувані і виправдані тільки при лізингу крупномасштабних дорогих об'єктів. Унаслідок високої вартості строки за такими угодами перевищують п'ятирічний термін, а в деяких випадках коливаються від 15 до 25 років.
Привабливою у груповому лізингу є можливість лізингодавців ставати власниками великих об'єктів, забезпечуючи акціонерне фінансування лише невеликої частини їх вартості.
Як власники лізингодавці часто одержують право на податкові стимули і державні субсидії, що дозволяє в ряді випадків знижувати ставки лізингових платежів до рівня нижче вартості аналогічних за строками інвестиційних кредитів. Прикладом лізингу за участі декількох сторін може служити лізинговий контракт на два літаки "Боїнг-747", отриманих австралійською національною компанією у 80-ті роки. Сума угоди становила 115 млн. австралійських доларів. Лізинг був організований у такий спосіб. Синдикат із 9 японських лізингових компаній купив 2 корпуси літаків «Боїнг-747» і передав їх по лізингу спеціально створеній для цієї мети англійській кампанії. Ця англійська компанія купила ролсройсівські двигуни для зазначених літаків у кредит під експортну гарантію Управління з гарантій експортних кредитів Англії і виконала зборку літаків. Зібрані літаки були продані консорціуму із семи австралійських банків з фінансових компаній, який і передав їх на умовах лізингу австралійській авіакомпанії [5].
Загалом можна відзначити, що груповий акціонерний лізинг, попри свою складність і багатоступінчастість, має винятково сприятливі перспективи для розвитку в майбутньому, оскільки дозволяє адаптувати контрактні умови до потреб будь-яких сторін, що беруть участь в угоді.
Однак залежно від виду лізингу може мінятися кількість суб'єктів, які беруть участь у ньому. Так, наприклад, у зворотному лізингу тільки два суб'єкти, які одночасно виступають як продавець-покупець і лізионгоодержувач-лізингодавець. У цьому разі продавець і лізингоодержувач є тією самою юридичною (або фізичною) особою.
Зворотний вид лізингу дозволить продавцям-лізингоодержувачам отримати кошти для вирішення термінових потреб і залишитися користувачем майна, уклавши лізинговий договір з компанією якій було продане майно і в подальшому мати можливість викупити його по закінченні терміну угоди. Тобто повернути у власність. Рентабельність угод зворотного лізингу пов'язана з розміром перевищення доходів від нових капітальних вкладень над вартістю лізингових платежів,
Угода зворотного лізингу відбувається в такій послідовності:
1) укладається лізингова угода між суб'єктами угоди (лізингодавцем і лізингоодержувачем);
2) лізингова фірма купує майно в лізингоодержувача-власника майна;
3) лізингоотримувач регулярно виплачує лізингові платежі відповідно до умов лізингового контракту.
До найпоширеніших об'єктів угод зворотного лізингу належать важке інвестиційне обладнання, транспортні засоби. В сільському господарстві даний вид лізингу не використовується. Як ілюстрацію можна навести такий приклад. На умовах поворотного лізингу АТЗТ "Лізингова асоціація "Балтліз" придбала у Балтійського морського пароплавства суховантажне судно "Кисловодськ" і надала відразу ж його пароплавству в лізинг. Договір був підписаний на 5 років і передбачав за цей період відшкодування "Балтлізу" пароплавством вартості судна і лізингового відсотка. Природно, що після закінчення строку лізингу до БМП перейде право власності на це суховантажне судно [8, с.12].
У ряді конкретних випадків зворотний лізинг є найбільш ефективним і відносно дешевим способом поліпшення фінансового становища організації.
Такі угоди відбуваються, як правило, щодо об'єктів, які вже перебувають в експлуатації. До інших переваг даного виду лізингу варто віднести те, що, по-перше, лізингові платежі віднімаються від суми оподатковуваного прибутку організації й ураховуються як поточні витрати. По-друге, тут, на відміну від банківського кредиту, лізингоодержувачу не потрібно представляти додаткове гарантійне забезпечення угоди у вигляді застави нерухомості, акцій, облігацій та інших цінних паперів, банківського поручительства й інших форм гарантій. Величина лізингових платежів при поворотному лізингу залежить від поточної вартості кредиту і вартості майна за винятком амортизації. Різниця між первісною ціною, за якою було придбане обладнання, і ціною його реалізації лізингоодержувачу не виплачується, а враховується в амортизації, або пропорційно розподіляється через лізингові платежі. У разі, коли ринкова ціна на момент укладення угоди нижча, ніж неамортизована залишкова вартість майна, різниця враховується на балансі лізингоотримувача як збитки. Використання в лізинг обладнання, що вже було в експлуатації, вигідне кожному суб'єктові угоди. У цьому разі має місце, так званий лізинг "із других рук". Тим самим компенсуються збитки від вимушених простоїв. Передбачивши в договорі лізингу строк повернення майна, організація-продавець знову зможе продовжити його експлуатацію.
Користувача в даному виді лізингу може привабити відносно невисока вартість майна, особливо якщо це складне або вузькоспеціалізоване обладнання, яке організація з огляду на свої обмежені фінансові можливості не може одержати по інших каналах чи купити за первісною вартістю. Якщо в угоді бере участь нове майно, то лізинг називається лізингом "з перших рук".
Незважаючи на відмінності лізингу й оренди, специфічні особливості механізму їх реалізації, існує і те, що їх об'єднує. Лізингоодержувач і орендар, уклавши власні кошти в лізинг обладнання чи в оренду майна свого підприємства, є, і той, і інший, колективними власниками прирощеного майна, придбаного за рахунок власного доходу, отриманого ними в результаті використання лізингового майна й оренди. Таким чином, реалізувавши продукцію і сплативши лізингові чи орендні платежі, вони стають повноправними власниками отриманого доходу. У них виникає економічний інтерес у результаті роботи свого підприємства, оскільки від цього залежить і їх власний економічний добробут. Їхні економічні інтереси безпосередньо пов'язані з функціональним і продуктивним використанням узятого в лізинг чи оренду обладнання.