Історія економічних учень (стр. 2 из 4)

Головною проблемою, яку вирішував Ф. Кене в „Економічній таблиці”, було виявлення основних народногосподарських пропорцій економічного розвитку. Процес відтворення всього суспільного продукту охоплює відносини між трьома класами: продуктивним класом (селяни та фермери, тобто усі хто обробляє землю), класом землевласників (поміщики, король, церква – всі хто одержує щорічний чистий продукт землеробства) і „безплідним” (всі громадяни, діяльність яких не пов’язана з сільським господарством).

При створенні економічної таблиці Ф. Кене використав метод абстракції, який дозволив зробити таки припущення:

– ціни незмінні протягом року;

– усі доходи витрачаються на споживання;

– купівля та продаж в середині кожного класу не беруться до уваги;

– відсутній вплив зовнішньої торгівлі;

– вся земля обробляється фермереми-селянами, які її орендують у землевласників і сплачують ренту;

– промислові товари виробляються ремісниками;

– існує велике землеробство.

У моделі відтворення (економічна таблиця) Ф.Кене виходив із того, що капітал фермерів складався із двох частин:

– первісних авансів (основний капітал) в сумі 10 млрд ліврів, які використовуються протягом 10 років, щорічно десята частина (1 млрд ліврів) вноситься у вартість річного продукту;– щорічних авансів (оборотний капітал) у сумі 2 млрд ліврів, які використовуються на придбання сировини, оплату праці всіх робітників сільськогосподарського виробництва тощо. Ця частина капіталу споживається впродовж одного року, повністю переносить свою вартість на виготовлений продукт і відшкодовується.За підрахунками Ф. Кене, щорічні сукупні витрати основного і оборотного капіталів продуктивного класу (фермерів) становлять 3 млрд ліврів (1 + 2). Додавши до них вартість „чистого продукту” у сумі 2 млрд ліврів, отримав вартість річного продукту фермерських господарств у сумі 5 млрд ліврів (3 + 2). За своєю натуральною формою це:

– насіння у сумі 1 млрд. ліврів і продовольство для власного споживання фермерів також на 1 млрд ліврів, які потрібні для відшкодування оборотного капіталу;

– продовольство для обміну у сумі 2 млрд ліврів;– сировина для промисловості у сумі 1 млрд ліврів.

Ф. Кене окремо порахував також вартість продукту, створеного „безплідним” класом, який становив 2 млрд ліврів. За натуральною формою це – різні промислові вироби. Разом вартість сукупного суспільного продукту становила 7 млрд ліврів (5 + 2).Увесь процес відтворення у загальному виді був представлений у вигляді п’яти актів. В тих актах аналізуються дії трьох учасників процесу відтворення:

– землевласники, маючи доходи у сумі 2 млрд ліврів (рента, отримана за попередній рік), купують у фермерів продовольство на 1 млрд ліврів і у „безплідного” класу – промислові вироби на другий млрд. ліврів;– клас „безплідних”, отримавши від продажу промислових виробів гроші у сумі 2 млрд ліврів, купує у фермерів необхідне для життя продовольство на 1 млрд ліврів, і сировину, потрібну для продовження промислового виробництва – також на 1 млрд ліврів;– фермери 5 млрд ліврів (вартість річного продукту, отриманого від господарської діяльності), використовують таким чином. Купують на 1 млрд ліврів у „безплідного” класу різні промислові вироби, зокрема знаряддя праці для початку нового виробництва. Виплачують землевласникам ренту у сумі 2 млрд ліврів. Останню частину чистого річного продукту у сумі 2 млрд ліврів залишають для себе на насіння (1 млрд. ліврів) і харчування (1 млрд ліврів).

Схема кругообігу багатства подана на рис

Схема відтворення всього сукупного продукту, незважаючи на деяку обмеженість і недосконалість, є значним внеском у розвиток класичної економічної теорії.

Фізіократичні ідеї Ф. Кене набули подальшого розвитку у працях його послідовників, серед яких варто особливо відзначити Анна Тюрго.

економічний школа сукупний продукт

3. Економічні погляди А. Тюрго

Анн Робер Жак Тюрго (1727 – 1781) – державний діяч, філософ-просвітник, видатний французький економіст-фізіократ. Народився в Нормандії у багатій дворянській родині. Закінчив теологічний факультет Сорбонни, але відмовився від церковної кар’єри. Знав шість мов, вивчав філософію, політичну економію та інші науки.Філософський світогляд А. Тюрго сформувався під впливом прогресивних ідей просвітників Д. Дідро, Ж.-Д’Аламбера та інших – співробітників і авторів „Енциклопедії”. Свої економічні ідеї вчений виклав у таких працях як „Похвальне слово Венсану де Гурне” (1759), “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766), „Листи про свободу торгівлі зерном” (1770), „Цінність та гроші” (1769) та ін.. У своїх працях Анн Тюрго:

– відстоював принципи свободи економічної діяльності, засуджував політику протекціонізму;

– землеробство визнавав джерелом додаткового продукту, а землеробську працю – єдиною продуктивною працею, тому що тільки вона створює „чистий продукт”;

– критикував теорію трудової вартості, започаткував основи теорії цінності. У пошуках абсолютної ціни А. Тюрго виходить на „природну ціну” як відносну величину, яка немає внутрішньої субстанції і визначається на основі суб’єктивних оцінок корисності блага продавцем і покупцем. При цьому вчений підкреслював, що власна оцінка корисності блага дозволяє учасникам обміну отримувати більше, ніж вони віддають. Отже, ідея корисності як субстанція цінності була висунена майже за 100 років до виникнення маржиналізму;

– розрізняв суб’єктивну і об’єктивну цінності блага. Суб’єктивна цінність визнається оцінкою блага її власником, а об’єктивна – ринком і залежить від співвідношення попиту та пропозиції;

– першим зробив спробу сформулювати закон спадної родючості ґрунтів. Згідно з цим законом зростання витрат праці (капіталу) на землі призводить до того, що кожна наступна одиниця праці виявляється менш продуктивною;

– висунув більш зріле тлумачення класової структури суспільства, поділів продуктивний і „безплідний” класи на дві групи: підприємців, які є власниками засобів виробництва і здійснюють вкладення капіталу для отримання прибутків та найманих робітників, які продають свою працю і живуть на отриману заробітну плату;

– у перше показав різницю між грошима і капіталом. Капітал на відміну від грошей приносить дохід, який розпадається на дві частини. Перша частина слугує для відшкодування витрат, пов’язаних зі створенням продуктів, у тому числі і на оплату праці робітників. Друга – є прибутком на капітал і земельною рентою;

– визнав прибуток не тільки частиною земельної ренти, а і особливою формою доходу, винагородою підприємцям за їх виробничі турботи, працю, здібності та ризик. А. Тюрго допускав існування промислового і торговельного прибутків;

– дав аналіз капіталу і доходу. Основною формою капіталу вважав землеробський капітал, а головною формою доходу – земельну ренту. Намагався виявити способи зростання капіталу як “нагромадженої цінності”.

Геніальні фізіократичні ідеї А. Тюрго зробили великий вплив на наступний розвиток економічної думки.

4.Зародження економічної школи фізиократів

На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тільки з грошима, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації — це різні корисні речі, які допомагали б розвивати сільське господарство, а передовсім продукти землеробства. Джерелом багатства є праця людини.

Теорію вартості П. Буагільбера, як і В. Петті, Карл Маркс називає засновником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і “істинну”, або “справедливу” вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці на створення нового товару. Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв'язки між людьми грунтуються на обміні продуктами праці та їх споживанні. Цей обмін, підкреслює він, має відбуватися згідно із витратами праці. А це означає, що Буагільбер стоїть на позиціях еквівалентного обміну, тобто за якийсь один товар можна виміняти інший або кілька товарів, що дорівнюють кількості затраченої на них праці.

Для нормального економічного розвитку країни, за Буагільбером, потрібен вільний обмін між галузями виробництва й відшкодовування витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішені міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час, який припадає на одну одиницю товару за умов такого поділу, і становить, на думку Буагільбера, його “істинну вартість”.

Метою товарного виробництва Буагільбер вважає споживання. Основну увагу він звертає на споживну вартість.

Заслуговує на увагу думка Буагільбера про необхідність рівноваги в ринковій економіці. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі. Він розумів, що кількість вироблених товарів повинна дорівнювати кількості грошей

Теорія грошей по Буагільберу не збігалася з іншими вченими. Відсутність у Буагільбера чіткого розуміння природи товарного виробництва виявилась у трактуванні ним самого поняття “гроші”. Якщо в В. Петті вартість проявляється у грошах, то Буагільбер бере за основу прямий товарообмін. Він вважає, що гроші взагалі порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до “істинної вартості”. Всупереч меркантилістам, які вважали гроші єдиним видом багатства, Буагільбер бачить в них джерело всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна функція грошей, яку визначає Буагільбер, - це полегшення обміну. Саме тому, на його думку, не має значення, який товар виконує функцію засобу обігу. Отже, золото і срібло можна замінити паперовими грішми.

Економічні ідеї Буагільбера сприйняли й розвинули далі фізіократи.

Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів “фізіс” - природа і “кратос” - влада. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. Відмирання феодалізму було повільним, особливо на селі, а розвиток капіталізму в містах не сприяв належному розвитку.