2. Методика калькулювання собівартості виконаних робіт і послуг
Серед виконаних робіт найбільша частка припадає на роботи, пов'язані з будівництвом або виконанням ремонтних робіт.
Як відомо, витрати на будівництво обліковуються двічі — у підрядчика і замовника. При цьому повна вартість споруджуваного об'єкта визначається лише у замовника /забудовника/, оскільки він приймає в експлуатацію готовий об'єкт. Ось чому собівартість об'єкта калькулює замовник. Він здійснює калькулювання так званої інвентарної вартості об'єкта будівництва, до складу якої входять такі витрати:
- договірна ціна будівельно-монтажних робіт,
- витрати на проектно-пошукові роботи,
- вартість проектно-кошторисної документації;
- витрат на відведення земельної ділянки під будівництво об’єкта;
- витрати на знос будівель і споруд, що знаходяться на майданчику, відведеному під забудову;
- компенсаційні витрати населенню, пов'язані з переселенням на нові місця проживання з місця забудови;
- витрати на утримання дирекції підприємства, що будується, і технічний нагляд;
- преміальні виплати за дострокове або своєчасне здавання об'єкта в експлуатацію;
- інвентарна вартість устаткування;
- інші витрати /збитки від ліквідації тимчасових споруд тощо/.
Підрядник (будівельно-монтажна організація) виконує тільки частину робіт — будівельно-монтажні, внаслідок чого калькулює лише ці роботи, тобто собівартість проміжної продукції.
Генеральний підрядник укладає угоди з субпідрядними організаціями на виконання окремих видів робіт, тому субпідрядники обліковують витрати і калькулюють собівартість окремих конструктивних елементів або видів робіт /будівельних чи спеціальних/.
Фактичні витрати на виконання будівельно-монтажних робіт збирають у розрізі калькуляційних статей, а саме: матеріали, основна заробітна плата виробничих робітників, витрати на утримання і експлуатацію будівельних машин та механізмів, загальнодільничні витрати.
Наведений перелік витрат може бути розширений і деталізований такими статтями, як: будівельні конструкції і деталі; додаткова заробітна плата виробничих робітників; транспортні витрати; відрахування на соціальні заходи та рядом інших статей витрат. Справа у тому, що в сучасних умовах господарювання номенклатура калькуляційних статей визначається підприємствами і організаціями самостійно. Субпідрядні організації калькулюють лише власні витрати, а генпідрядні до власних фактичних витрат додають договірну вартість виконаних обсягів робіт субпідрядників, що у загальному підсумку становить фактичну собівартість будівельно-монтажних робіт генпідрядної організації.
У підрядних будівельно-монтажних (ремонтно-будівельних) організаціях методика калькулювання собівартості виконаних робіт зводиться до нагромадження витрат. Вказаній методиці відповідає позамовний метод обліку затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. При цьому усі витрати послідовно нагромаджуються в картках обліку витрат з початку виконання замовлення і до його завершення.
Крім основного виробництва, сучасні підприємства й організації мають у своєму складі ще й допоміжні та підсобні виробництва, які надають різноманітні послуги або ж випускають продукцію для потреб основного виробництва чи на сторону. Методика калькулювання собівартості у цих виробництвах залежить від технології створення продукції чи надання послуг, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об'єктами, наявності супутніх і побічних видів продукції та інших чинників.
У вказаних виробництвах можуть застосовуватись такі способи калькулювання, як:
• нагромадження (підсумовування) витрат;
• розподілу витрат;
• прямого розрахунку;
• виключення витрат.
Спосіб нагромадження (сумування) витрат полягає у тому, що собівартість калькуляційного об'єкта і одиниці визначається підсумовуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому, за процесами, переділами.
Спосіб розподілу витрат використовується у виробництвах комплексної переробки сировини при отриманні декількох видів продукції із одного процесу і неможливості прямого обліку витрат по кожному калькуляційному об'єкту, а також при організації аналітичного калькуляційного обліку за групами однорідних виробів. Такий спосіб поширений у хімічній промисловості, кольоровій металургії, сільському господарстві. Суть його зводиться до розмежування загальної суми витрат між видами продукції (робіт, послуг) відповідно до бази розподілу через коефіцієнт розподілу.
Спосіб прямого розрахунку полягає у тому, що зібрані витрати виробництва у розрізі калькуляційних об'єктів діляться на кількість калькуляційних одиниць по кожному об'єкту в розрізі статей калькуляції або елементів витрат. Цей спосіб є універсальним і використовується в кінцевому розрахунку собівартості продукції. Сферою його застосування є кар'єри (піщані, глиняні, кам'яні), а також підприємства видобувних галузей промисловості.
Спосіб виключення витрат застосовується при розмежуванні витрат і визначенні собівартості основної та попутної продукції, які отримуються в одному процесі, і коли неможливо локалізувати витрати в аналітичному обліку. Цей спосіб поширений у хімічній промисловості, сільському господарстві тощо. Характерною особливістю даного способу є переведення усіх видів продукції до умовно однорідної через певні перевідні коефіцієнти, а відтак — розмежування витрат між видами продукції та розрахунок собівартості кожного виду зокрема шляхом ділення витрат на кількість однорідної продукції /за кожним їх видом/.
Поряд з основним, допоміжними та підсобними виробництвами, які є на балансі сучасних підприємств і організацій, окремі з них мають ще й обслуговуючі виробництва і господарства, що спеціалізуються на наданні послуг. Вони, на відміну від вищезазначених виробництв, покликані надавати послуги працівникам підприємств і організацій та членам їх сімей, зокрема дітям. До них належать:
■житлово-комунальні господарства /гуртожитки для одинаків і малосімейних, відомчі квартири/;
■дитячі дошкільні заклади /ясла, ясла-садки та дитячі садки/;
■лікувально-оздоровчі комплекси /профілакторії, санаторії,санаторії-профілакторії, поліклініки, діагностичні центри, стоматологічні кабінети, зали лікувального масажу і гігієни, лікувальної фізкультури, сауни тощо/;
■ спортивні заклади /плавальні басейни, тири, більярди, спортзали, спортмайданчики, спорі комплекси, тенісні корти, стадіони, гімнастичні зали та інші споруди спортивного характеру/;
■ бази відпочинку /турбази, оздоровчі дитячі табори, пансіонати, будинки відпочинку/;
■ бібліотеки, музеї.
Особливістю діяльності усіх вищеперелічених обслуговуючих виробництв і господарств є те, що їхня робота базується згідно з наперед складеними і затвердженими кошторисами доходів і видатків.
Кошторис — деталізований перелік усіх можливих доходів і видатків. Складання кошторису — кропітка робота і за сучасних змов господарювання не зовсім об'єктивна з причини впливу інфляції. Специфіка складання кошторису полягає у тому, що необхідно передбачити можливі доходи і видатки не лише на наступний місяць, а й на більш тривалу перспективу — квартал, півріччя, рік.
Головна умова кошторису — балансування доходів і видатків, а звідси і відсутність фінансового результату. Кошториси складають на кожен вид послуг обслуговуючих виробництв і господарств. Вони повинні уточнюватися внаслідок впливу інфляційних процесів.
Номенклатура статей витрат для кожного виду обслуговуючих виробництв і господарств різна. Найхарактернішими з них є такі статті:
• експлуатаційні витрати /тепло- і електроенергія, водопостачання, матеріали, придбання інвентарю, іграшок, книг, медикаментів/;
• амортизація будівель, споруд /приміщень/ та обладнання, інвентарю;
• основна і додаткова заробітна плата;
• відрахування на соціальні заходи;
• ремонт приміщень;
• витрати на харчування /вартість продуктів харчування/;
• транспортні витрати;
• телеграфні, телефонні, поштові, канцелярські видатки /накладні витрати/;
• орендна плата /у разі оренди приміщення, інвентарю/;
• витрати на охорону і безпеку праці.
Унаслідок великих розмірів і обсягів діяльності окремі виробництва та господарства можуть бути виділені на самостійний баланс. Для прикладу житлово-комунальне господарство, яке виділене на самостійний баланс, здійснює облік витрат у розрізі таких груп витрат:
1.Адміністративно-управлінські витрати.
2.Утримання обслуговуючого персоналу.
3.Утримання домогосподарства /будинкогосподарства/.
4.Витрати на ремонт житлового фонду.
5.Технічна інвентаризація.
6.Обов'язкові платежі й відрахування.
7.Експлуатаційні витрати /опалення, водопостачання і каналізація, гаряче водопостачання, радіо-, телеантени тощо/.
Головними видами доходів, отриманих внаслідок експлуатації житлово-комунального господарства, є:
- нарахування квартиронаймачам /квартплата, плата за користування опаленням, водою і каналізацією, гарячим водопостачанням, радіо-, телеантеною, інші види цільових платежів/;
- нарахування орендаторам /орендна плата, збори на покриття, експлуатаційних витрат, за комунальне обслуговування/;
- вартість пред'явлених рахунків підприємствам і організаціям за обслуговування внутрішньобудинкових сіток і пристроїв;
- штрафні санкції за несвоєчасну оплату рахунків квартиронаймачами;
- надходження за збір макулатури і металобрухту.
З метою калькулювання собівартості кожного виду послуг зокрема необхідно забезпечити відокремлений облік їх витрат. Практика діяльності підприємств і організацій засвідчує зворотне явище У переважній їх більшості аналітичний облік витрат за видами обслуговуючих виробництв і господарств не здійснюється Витрати показують за їх видами у цілому за дебетом одного із субрахунків синтетичного рахунка 23 «Виробництво»