Передумови виникнення та розвитку багатонаціональних підприємств
історія багатонаціональна корпорація міжнародний торгівля
Вивченню правових факторів виникнення і розвитку багатонаціональних підприємств в сучасній світовій та українській літературі присвячено небагато уваги. Це пояснюється тим, що економісти, які вивчають історичні умови виникнення БНК, не схильні займатися аналізом пов’язаних з цим процесом правових моментів, а юридичні дослідження БНК здебільшого присвячені вивченню сучасних проблем їх діяльності і через це характеризуються неісторичним підходом.
Певні форми організації виробничої діяльності, які є аналогами сучасних багатонаціональних компаній, з’явилися ще у стародавні часи. Такий правовий інститут, як корпорація, був відомий ще у римському праві. Так, в епоху Республіки сенат надавав ремісникам дозвіл на створення так званих колегій, тобто орденів чи асоціацій людей, які налічували не менше трьох осіб і займалися однією справою. Колегія могла володіти власністю, порушувати справи у суді, а також переслідуватися судом. Керувалася колегія на основі власного статуту. Крім того, за римським правом разом з дозволом на створення колегія набувала й корпоративні права, а саме спеціальну концесію. Таким чином, із спеціальним дозволом на існування колегії поєднувалося й спеціальне дарування їй статусу юридичної особи.
Що ж стосується безпосередньо такої організаційної форми, як БНК, то, звичайно, точну дату її виникнення визначити неможливо. Як суб’єкт міжнародних економічних відносин БНК затвердилися лише у ХІХ ст. Однак, певні форми організації, які мають аналогії з сучасними БНК, з'явилися задовго до цього.
Деякі науковці вважають, що історію БНК необхідно починати з транснаціональних банків, які стали прообразами перших багатонаціональних підприємств. Так, ще у XIII та XIV ст. італійські банкіри відкривали свої контори в Англії Ще один прототип БНК - найкрупніший німецький торгово-лихварський дім Фуггерів, який надавав позики Габсбургам, за що отримав право на експлуатацію срібних та мідних рудників в Тіролі та Угорщині. У XV-XVI ст. не було практично жодної європейської країни, де б не існувало відділень банкірського дому Фуггерів, та де б вони не володіли рудниками або текстильними мануфактурами.
Також існує думка, згідно з якою попередницями БНК були багатонаціональні організації, які займалися міжнародною торгівлею, а саме Ганзейська Ліга та Ост-Індійські компанії. Як відомо, міжнародна торгівля зародилася ще у стародавні часи. Великий шовкових шлях, наприклад, був відкритий ще у ІІ ст. до н.е. З кінця XIV – початку XV ст. з розвитком морського сполучення міжнародна торгівля отримує величезне значення, стає більш організованою і починає набувати монопольний характер. Так, Ганзейська Ліга являла собою об'єднання купців середньовічних німецьких міст, яке здійснювало контроль за більшою частиною внутрішньої та зовнішньої торгівлі в басейнах Північного та Балтійського морів. Ганзейську Лігу можна вважати прикладом справжньої зовнішньоторговельної монополії, а її торгівельні представництва, які діяли у Новгороді, Брюгге, Лондоні та інших містах, прототипами філій сучасних БНК.
Великі географічні відкриття та викликана ними колоніальна політика провідних європейських держав обумовили появу на початку XVII ст. Ост-Індійських колоніальних торгівельних компаній. Існує думка, що історію зародження БНК необхідно починати саме з них Ці організації мали форму декретованих компаній, тобто створювалися урядовим декретом, який надавав їм монопольне право на ведення певного виду торгівлі.
Ще однією формою організацій, яку можна кваліфікувати як первинні БНК, були групи англійських інвесторів, наприклад, компанії “Principio” та “Accokeek”. Ці компанії у XVII ст. займалися видобутком залізної руди в колоніях Меріленд та Вірджинія з метою її подальшого експорту (переважно в Англію). Вони також мали форму декретованих компаній, здійснювали торгівлю за рахунок власних коштів, а прибуток кожного інвестора був пропорційний його частці у власності т компанії.
Однак, не зважаючи на велику кількість дискусій, більшість учених економістів і юристів відносять появу сучасних БНК до другої половини ХІХ ст. Саме у цей період з'являються правові умови для розвитку великомасштабного бізнесу, першою з яких можна вважати законодавче закріплення такої форми організації, як акціонерна компанія.
Взагалі така форма ділового підприємства була розроблена англійськими торговцями ще у XVІI ст. У той час часткова участь у праві власності компанії представлялася сертифікатом акції, які можна було вільно продавати та купувати. Головна ознака тодішніх акціонерних компаній полягала у тому, що вони створювалися без королівського декрету. Через відсутність у цих компаній відповідної санкції уряду, вони не визнавалися законними. Така позиція базувалася на доктрині римського права про концесії, тобто ніяка група або асоціація не могла претендувати на правовий статус, доки цей статус не отримав визнання монарха. Суди не визнавали акціонерні компанії юридичними особами, що створювало труднощі з придбанням власності, її захистом в суді, а також з юридичним забезпеченням виконання контрактів. Ще один недолік таких компаній полягав у необмеженій відповідальності їх учасників за борги компанії. Не зважаючи на це, подібні акціонерні компанії мали цілий ряд переваг, які сприяли їх активному поширенню в діловій практиці. Серед них можна назвати: легкість передачі прав власності, стабільність управління, можливість його здійснення через довірених осіб та інші.
З метою перешкоджання розповсюдженню акціонерних компаній в 1720 році англійським парламентом був прийнятий так званий Закон про мильні пузирі (“Bubbles-Act”). Він став першим загальним законодавчім актом, який безпосередньо стосувався акціонерних компанії. Цей закон визнавав злочинними промислові компанії, члени яких несуть обмежену майнову відповідальність і частки участі в яких можуть бути відчужені. Такі компанії визнавалися джерелом безпорядку і переслідувалися судом. Для посилення значення Закону про мильні пузирі у 1734 році був прийнятий Закон Бернарда (“Barnadds-Act”), який мав за мету попередження спекулятивних біржових операцій. Хоча прийняті закони й загальмували розвиток акціонерних компаній, вони не змогли зупинити їх розповсюдження Перед англійським урядом повстала необхідність розробки законів, які б регулювали створення акціонерних компаній.
З 1824 по 1827 роки була прийнята ціла низка законів, якими був відмінений Закон про мильні пузирі, спрощені умови набуття корпоративних прав, що полегшило заснування акціонерних компаній, а також введена досить складна система їх реєстрації. Але прийняття цих актів не дало позитивних результатів і процес розробки законодавства з регулювання акціонерних компаній було продовжено. В 1834 році англійській парламент уповноважив монарха надавати компаніям "письмовий патент" на привілей порушувати справу у суді та бути переслідуваними судом через державних обвинувачів. Хоча закон 1834 року формально не легалізував акціонерні компанії, зважаючи на те, що іноді право переслідувати та бути переслідуваним у суді є достатнім для визнання юридичної особи, письмовий патент, по-суті, став тим самим, що й декрет про заснування корпорації. У 1844, 1845 та 1847 роках були прийняті закони, які вводили систему реєстрації акціонерних компаній, створених без спеціального парламентського акту. Для здійснення такої реєстрації при торгівельній палаті була заснована спеціальна установа (“Joint Stock Companies Registration Office”) та створена посада регістратора акціонерних компаній.
В період між 1855-1858 роками в цій галузі з'явилися нові законодавчі акти. Першим та основним з них став Закон про обмежену відповідальність (“Limited Liability Act”) 1855 року, який дозволив створювати компанії з обмеженою відповідальністю. Прийняті далі закони остаточно узаконили та закріпили за акціонерною формою компанії її головну перевагу, а саме обмежену відповідальність учасників за борги компанії.
У англійському напрямку розвивалося законодавство, що регулювало створення корпорацій і в Сполучених Штатах Америки. Спочатку практика інкорпорування через простий акт реєстрації виникла у зв’язку з заснуванням компаній, призначених для строго визначених видів діяльності. Так, у штаті Масачусетс, ще у 1798 році був прийнятий закон про інкорпорування водопровідних компаній, у 1811 році у штаті Нью-Йорк - про інкорпорування текстильних компаній. У цей самий час отримали поширення закони про “ultra vires”, тобто закони про заборону такої діяльності корпорації, яка не передбачена її статутом. Але після 1837 року законодавчі збори штатів починають приймати загальні закони про корпорації, які дозволяли компаніям набувати цей статус без спеціального рішення законодавчого органу Виняток становили лише компанії, які мали право примусового викупу земель, монополії та банки.
Через те, що закони про корпорації не відповідали умовам тогодення, починаючи з 1888 року відбувалася інтенсивна консолідація фірм, які набували форму трестів. З метою удосконалення законодавства, деякі з штатів, першим з яких став Нью-Джерсі, вводили норми, які надавали корпораціям право володіти акціями компаній, що утворюють трест, тобто створювати холдингові компанії. Крім того, у 1891 році в Нью-Джерсі був прийнятий закон, який надавав корпораціям право здійснювати операції у кількох штатах одночасно. Згодом подібні закони були прийняті й у інших штатах.
Система законодавства Франції та Німеччині також пішла шляхом закріплення організаційних форм групової власності на підприємства. У Франції перші джерела законодавства, які торкалися акціонерної справи, з'явилися у ХVІІ ст., а 24 липня 1867 року був прийнятий закон про акціонерні компанії, якій діє у Франції до теперішнього часу.
У Німеччині перші законодавчі акти, які тою чи іншою мірою стосувалися акціонерних компаній, з'явилися лише у ХІХ ст. Уперше така форма організації зустрічається в гамбурзькому законі 1835 року та в прусському законі про залізничні підприємства 1838 року. Закон, якій безпосередньо регулював порядок створення акціонерних компаній, був виданий в Пруссії у 1843 р. Після цього відбувається подальша розробка законодавства з регулювання процесу створення та діяльності акціонерних компаній і в 1870 році приймається новий загальний закон про акціонерні компанії та акціонерні товариства, який й досі має юридичну силу.