Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства [7, с. 44].
Наступною класифікаційною ознакою є форма власності на майно. Так, приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. Колективне – це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне – підприємство, засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Якщо підприємство засноване на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством. Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.
За належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства: національні – капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні – капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль, такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані – капітал належить підприємцям двох або декількох країн; їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства.
Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. Дочірнє підприємство (компанія) – юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій. Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. Філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить і материнській фірмі. З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний рік не перевищує 50 осіб. Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб. Усі інші підприємства визнаються середніми. Класифікація за належністю підприємств до певного галузево-функціонального виду діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їх груп (видів).
1.2 Форми підприємницької діяльності, правові аспекти
Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників. Організаційно-правова форма господарювання – це форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо [6, ст. 2.1].
До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові форми підприємства як головного суб'єкта господарювання, належать такі:
1) цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;
2) спосіб формування стартового капіталу;
3) методи здійснення виробничо-господарської діяльності;
4) організаційна форма та методи управління підприємством;
5) законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;
6) форми власності майна, що використовує підприємець;
7) форма організації виробництва тощо.
В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібна власність, товариства та корпорації. Сутнісні характеристики, переваги та недоліки цих організаційно-правових форм наведено в таблиці 1.2.
підприємництво ринковий сектор
Таблиця 1.2. Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємництва
| Організаційно-правова форма | Сутнісно-змістова характеристика | Організаційно-економічні та соціальні | |
| переваги | недоліки | ||
| Одноосібна власність | Підприємство, власником якого є фізична особа або сім'я | • Простота заснування• Повна самостійність, свобода та оперативність дій підприємця• Максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання• Гарантоване збереження комерційних таємниць | • Труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів• Повна відповідальність за борги• Неможливість спеціалізованого менеджменту• Невизначеність терміну функціонування |
| Господарське товариство (партнерство) | Об'єднання власних капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов: однакового розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатів бізнесу; безпосередньої участі в діяльності | • Широкі можливості виробничої та комерційної діяльності• Збільшення фінансової незалежності й дієздатності• Велика свобода дій та більша продуманість управлінських рішень• Можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів | • Загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність, тобто можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів• Збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу та результатів діяльності |
| Корпорація (акціонерне товариство) | Підприємство, власниками якого є акціонери, котрі мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком | • Реальна можливість залучення необхідних інвестицій• Більша можливість постійного нарощування обсягів виробництва чи послуг• Існування тільки обмеженої відповідальності акціонерів• Постійний характер функціонування | • Наявність розбіжностей між правом власності і функцією контролю діяльності• Сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержуваних дивідендів• Існування потенційної можливості посадових осіб впливати на діяльність корпорації у власних інтересах |
За допомогою таблиці 1.2 можна більш повно визначити сутність окремих організаційно-правових форм підприємницької діяльності.
Одноосібні фірми створюються одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки, керує підприємством, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.
Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом [18, ст. 83.2]. Товариство створюється для досягнення спільної комерційної мети і ґрунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.
Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв'язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою.
Командитне товариство це організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном, і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками – паями. Їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми.