Видатною заслугою Аристотеля в розвитку економічної думки є його спроба проникнути в суть економічних явищ, розкрити їх закономірності. У цьому Аристотель істотно відрізнявся від своїх попередників (Ксенофонта, Платона), поклавши початок економічному аналізу, що виявилося в підході до визначення предмету економічної науки, у вивченні обміну, форм вартості і так далі. Аристотель розглядав економічні явища з погляду найбільшої користі. Все, що відповідало інтересам зміцнення господарства, приймалося як природне і справедливе. Навпаки, все, що розхитувало і розкладало господарство, відносилося до розряду явищ протиприродних. З цієї точки зору оцінювалося багатство і його джерела, засоби задоволення потреб суспільства [14, с. 7].
Як наука, тобто як система знань про економічні процеси, політична економія виникла набагато пізніше – у ХVІІ-ХVШ ст., коли почав зароджуватись капіталізм, економічні відносини стали набагато складнішими, виникла необхідність їх регулювання на рівні держави.
Вперше назва «політекономія» була вжита французом Антуаном Монкретьєном у «Трактаті політичної економії», який побачив світ у 1615 р. Чому саме так Монкретьєн назвав свій твір, а не просто «економія» або «економіка», як це робили давньогрецькі мислителі або його сучасники? Річ у тім, що починаючи з Ксенофонта й Аристотеля, всі, хто вживав ці слова (економія, економіка), вкладали в них первісний зміст – це домоводство, управління особистим господарством, сім'єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом економія визначення політична.
Отже, політична економія протягом довгого часу була практикою в руках народів та урядів, потім формувалась у деякі загальні правила та рекомендації, після тривалого процесу розвитку стала цілісно пояснювати економічне життя і в результаті оформилась як самостійна наука [3, c. 15].
1.2 Меркантилізм
Становлення і розвиток економічної науки тісно пов’язані з прогресом капіталістичного способу виробництва. Цей суспільний лад з самого початку (епоха первісного нагромадження капіталу) порушував перед молодою економічною наукою проблему за проблемою. Саме тоді починається формування фундаментальної політичної економії як самостійної науки. Першими гідний внесок у розвиток політичної економії зробили меркантилісти (від італ. merkante – торговець, купець), які вважали, що суспільне багатство нарощується у сфері обігу – торгівлі. Меркантилісти визначили з цих позицій дві економічні проблеми, які необхідно було вирішити: 1) розвиток зовнішньої торгівлі і встановлення торгового балансу країни; 2) визначення природи грошей і рівня відсотка. На їх думку, багатство країни пов’язано з максимальним нагромадженням золота і срібла (дорогоцінних металів) за допомогою ефективної зовнішньої торгівлі, тобто перевищення вивезення товарів з країни над їх ввезенням. Меркантилісти вважали природною властивістю дорогоцінних металів бути грошима. Звідси – їх помилкове уявлення про те, що товари мають вартість таку, скільки за них можна обміняти золота і срібла.
Антуан де Монкретьєн (1575–1621) може вважатися одним з найталановитіших економістів – представників меркантилізму. Саме він вперше вжив термін «політична економія», подарувавши тим самим назву новій науці. За меркантилізмом політична економія (грец. politike – мистецтво управляти державою) – наука про управління державою економікою.
Величезний внесок у розвиток поглядів меркантилістів зробили Томас Ман (1571–1641), Дейвід Юм (1711–1776) – видатний філософ XVIII ст., Уільям Петті (1623–1687) – фундатор трудової теорії вартості [4].
Поняття «меркантилізм» походить від слова латинського походження теrcari (торгувати). По-англійськи і по-французьки mercantile означає «торговий», а італійське mercante означає «торговець» «купець». Але меркантилістська система є набагато складнішою концепцією, виникнення якої тісно пов'язане з наслідками великих географічних відкриттів, що зумовили прискорення «первинного накопичення капіталу», виникнення нових типів господарюючих суб'єктів – власників-підприємців і найнятих робітників [15].
Завдання економічної теорії меркантилісти бачили в тому, щоб розробляти практичні рекомендації для державної політики. Вони вважали, що для створення сприятливих умов для зовнішньої торгівлі держава повинна втручатися в економіку [5, с. 19].
Джерелом багатства меркантилісти вважали зовнішню торгівлю. Таке тлумачення не було випадковим. Воно було невід'ємною ланкою всієї концепції меркантилістів. Бачивши джерело національного багатства в зовнішній торгівлі і прибутку від відчуження, меркантилісти піклувалися про активний зовнішньоторговельний баланс. Його здійснення, як і в цілому накопичення грошових багатств, зв'язувалося з активною діяльністю держави, яка системою адміністративних мерів і економічною політикою повинна була сприяти притоці в країну золота і срібла. Для здійснення цього завдання меркантилісти висунули цілу систему заходів, що рекомендувалися королівській владі, яка повинна була втручатися в економічне життя, сприяти активній зовнішній торгівлі. [14, с. 16]
У цілому для теорії меркантилізму характерні такі риси:
1) предметом дослідження є виключно сфера обігу;
2) гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;
3) нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;
4) вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;
5) ідеологія активного державного втручання в економічне життя.
Виходячи з того, що меркантилізм виник спершу як економічна політика держави (передусім протекціоністська) і лише з часом набрав характеру теоретичних настанов, визначимо основні риси подібної державної політики:
1) Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини; встановлення високого ввізного мита на промислові товари; заохочення експорту готової продукції.
2) Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту.
3) Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати.
4) Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей.
5) Виправдання колоніальної експансії.
6) Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі [10, с. 18].
Розгляд меркантилістської системи дає змогу сформулювати певні висновки. Меркантилізм виник наприкінці XV ст. як спроба теоретичного обґрунтування системи заходів економічної політики, що відстоювали торговці. Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що основною сферою науково-практичних досліджень він обрав зовнішню торгівлю. Тим часом меркантилізм позначив перехідний період зародження економічної думки як самостійної галузі людських знань про суспільство і закони його соціально-економічного розвитку.
Практична спрямованість меркантилістської системи в сфері обміну значно вплинула на подальшу еволюцію економічної науки. Крім того, в більшості розвинених країн того часу особливості реалізації ідей меркантилізму вплинули на специфіку соціально-економічного розвитку [12, с. 44].
1.3 Класична політична економія
Меркантилісти і фізіократи підготували подальший розквіт економічної думки, коли вона по суті не тільки сформувалася як єдина, цілісна наука, а й знайшла відповіді практично на більшість питань, поставлених швидко прогресуючим капіталізмом. Настала епоха класичної політичної економії.
Класична політична економія виникла тоді, коли підприємницька діяльність услід за сферою торгівлі, грошового звернення і позикових операцій розповсюдилася також на багато галузей промисловості і сферу виробництва в цілому. В результаті розкладання меркантилізма і посилення наростаючої тенденції обмеження прямого державного контролю над економічною діяльністю «доіндустріальні умови» втрат минулу значущість і запанувало «вільне приватне підприємництво» [15].
Класична політична економія по-своєму довела наукову неспроможність меркантилізму. Багатство нації створюється, вважали класики, не в торгівлі (тут грошова форма вартості міняється на її товарну форму), а у виробництві. Виробництво ж ґрунтується на природних законах, а тому не потребує втручання держави.
Класична політична економія теоретично вивчає всі сфери економіки – виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг. Від поверхневого опису господарських явищ (наприклад, обміну товарів на гроші) вона переходить до відкриття їх суті і законів розвитку економіки. Для цього поглиблено досліджуються економічні стосунки між соціальними групами, класами суспільства [5, с. 19].
Класична школа економічної науки базується на таких основних теоретичних засадах:
1) ідеї природного порядку, згідно з якою все у світі (у тому числі людське суспільство й окрема особа) підпорядковується законам Природи. Людина діє природно, коли використовує всі доступні їй засоби – здібності, розум, майно – з метою забезпечення власного суспільного існування, задоволення матеріальних і духовних потреб. Звідси випливає право вільного розпорядження особистою працею й майном, свобода обміну та конкуренції, неприпустимість існування монополій, недоторканність приватної власності;
2) концепції «економічної людини», якою рухає єдине прагнення – особиста вигода, егоїзм, тоді як від інших мотивів поведінки (таких як культура, звичаї, релігія) класики абстрагуються;