Смекни!
smekni.com

Сталий розвиток ВАТ "Павлоградвугілля" (стр. 2 из 17)

- надати дефініцію поняття "сталий розвиток" та розкрити особливості реалізації сталого розвитку на рівні підприємств;

- розглянути підходи до формування механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства;

- дослідити тенденції та особливості розвитку вугільної промисловості України;

- здійснити системну еколого-економічну оцінку індикаторів сталого розвитку гірничодобувного підприємства;

- удосконалити систему інформаційного забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства.

Об’єктом дослідження є механізм забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та практичні засади вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є основні положення сучасної економічної теорії, теорії менеджменту, що розроблені в працях вітчизняних та зарубіжних учених з питань забезпечення сталого розвитку. Для вирішення окремих завдань було застосовано такі методи: метод критичного аналізу та узагальнення теоретичних досліджень – для визначення поняття сталого розвитку промислового підприємства; системний підхід – при дослідженні методичних підходів до формування механізму забезпечення сталого розвитку, системній – при еколого-економічній оцінці індикаторів сталого розвитку; фінансово-економічний, зокрема скоринговий аналіз – при дослідженні економічних показників стану механізму забезпечення сталого розвитку; статистичний аналіз.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі й нормативні акти, матеріали Державного комітету статистики, звітні дані ВАТ «Павлоградвугілля», спеціальні наукові та інші джерела.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

удосконалено:

- матрицю, що дозволяє обґрунтувати перелік альтернативних стратегій управління гірничодобувного підприємства на підставі системної еколого-економічної оцінки індикаторів сталого розвитку;

- діагностики сучасного стану гірничодобувного підприємства шляхом системної оцінки індикаторів стійкості його виробничої, техніко-технологічної, фінансової та екологічної підсистем, що на відміну від відомих діагностичних інструментів, є основою для прийняття збалансованих еколого-економічних рішень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства;

- інформаційне забезпечення сталого розвитку шляхом розробки інформаційної системи екологічного обліку, що змінює напрямок потоків облікової інформації та, на відміну від існуючої системи, дозволяє отримувати релевантні дані про стан екологічної підсистеми підприємства;


набули подальшого розвитку:

- поняття "сталий розвиток" яктакий розвиток промислового підприємства, при якому поліпшення його економічних показників не погіршує екологічних показників і навпаки, що забезпечує збалансованість досягнення еколого-економічних цілей та гарантує соціальну гармонію.

Практична цінність результатів дослідження полягає в розробці рекомендацій з вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку ВАТ «Павлоградвугілля».

Сфера використання – результати магістерської роботи можуть бути використані гірничодобувними підприємствами при оцінці й обґрунтуванні шляхів вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку підприємства.

Розділ 1. Науково-теоретичні засади забезпечення сталого розвитку гірничодобувних підприємств

1.1 Виникнення і сучасний стан проблеми сталого розвитку

Усвідомлення людством реальної небезпеки екологічної катастрофи, яка загрожує існуванню цивілізації, стало причиною початку розробки концепцій світового розвитку. Особливо активно ці розробки почалися в розвинутих країнах Заходу, де в 70−80-ті роки ХХ ст. стало очевидним, що розв’язання глобальних та національних природоохоронних проблем не можливе без нового погляду на роль і форми економічного розвитку. Загострення взаємовідносин суспільства з природою поставило перед людством питання про необхідність розробки і впровадження нових принципів своєї поведінки в природі та експлуатації природних ресурсів нашої планети.

Вперше термін "сталий розвиток" концептуально оформлений американським політологом У. Офулсом у 1977 р. у роботі "Екологія і політика дефіциту", в якій він, описуючи "стале суспільство" (steady state society) Г. Делі, використав словосполучення sustainable state society. Об’єднання категорій "екологічний розвиток" (ecodevelopment) і "сталість" (sustainability) привело до появи терміна sustainable development, що в українському перекладі звучить як "сталий розвиток", який і дав назву новій теорії [1].

У подальшому термін «sustainable development», який у вітчизняних офіційних документах перекладається зараз як «сталий розвиток», було офіційно затверджено на міжнародному рівні, виходячи з доповіді Міжнародної комісії з довкілля і розвитку, що була створена Організацією Об’єднаних націй в 1983 р. («комісія Брутланд»). У підсумковому документі цієї комісії визначено, що «стали розвиток – це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби» [2]. Сам цей термін вперше офіційно було застосовано на Стокгольмській конференції з проблем оточуючого середовища в 1972 р. (коли представники 113 країн вперше зібралися на подібну зустріч) генеральним секретарем профільної комісії ООН Морісом Стронгом.

В науковій літературі цей термін став активно вживатися з 1980 року, при цьому наголос робився на необхідності підтримки рівноваги екосистем за умов будь-якого підвищення якості життя. Також у доповіді Міжнародної комісії з довкілля і розвитку («комісія Брутланд»), як підсумковому документі роботи комісії, надано достатньо загальне визначення сталого розвитку, як «розвитку, що дозволяє на довгостроковій засаді забезпечити стабільний економічний зріст, який не приводить до деградаційних змін природного середовища; вихід на рівень сталого, що розраховано на задоволення потреб як сучасного, так й майбутнього поколінь» [3]. Тому, говорячи про «сталий розвиток», звичайно мають на увазі саме «екосталий розвиток». А, взагалі, щодо ідеї сталого розвитку, то її можна вважати за ідеальну модель розвитку, яка має орієнтувати дороговкази розвитку суспільства. Тому й принципово важливим є вибір тих елементів, які мають відігравати роль цих дороговказів, керованих ідеєю сталого розвитку [2].

В 1992 р. подальша стурбованість за долю розвитку цивілізації в зв’язку з вичерпністю не відновлюваних природних ресурсів і глобальним забрудненням навколишнього середовища призвела до проголошення на всесвітньому форумі в Ріо-де-Жанейро «Порядку денного на ХХІ століття», в основу якого покладено концепцію сталого розвитку [4].

На даному форумі головними рекомендаціями були перехід світової економіки на сталий (підтримуваний, екологічно допустимий) розвиток і підвищення ефективності природокористування. На Йоханнесбургськом саміті ООН (2002 р.) були підтримані минулі рекомендації з реалізацією їх до 2015 р. На відкритті саміту Генеральний секретар ООН Кофі Аннан сказав: «Дорога до добробуту, який досягається за рахунок виснаження довкілля і зубожіння більшості людства, незабаром виявиться безвихіддю для всіх. Сьогодні в світі настав час перетворення, час раціонального управління» [5].

Як відзначають В. Волошин, В. Трегобчук, концепція сталого соціально-економічного розвитку визнана світовою спільнотою домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації в ХХІ ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального та духовного прогресу суспільства [6]. Ця концепція передбачає нерозривне поєднання економічної й екологічної політики та посилення значимості екологічного фактору в прийнятті рішень як на національному, так і глобальному рівнях. По суті йдеться про нову модель економічного розвитку, яка відповідає реаліям глобальної економіки початку третього тисячоліття.

В даний час в рамках вказаної стратегії «sustainable development» необхідно виділити наступні основні вимоги [2, 4, 7]:

- в центрі уваги повинна знаходитися людина, яка має право на здорове і плідне життя в гармонії з природою;

- забезпечення рівності можливостей розвитку і збереження довкілля як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь;

- охорона довкілля повинна стати невід'ємною частиною загального соціально-економічного процесу і не може розглядатися у відриві від нього;

- на відміну від практики охорони природи, що склалася, акцент слід перенести на здійснення заходів по екологізації господарської діяльності, в першу чергу, на усунення причин негативних техногенних дій, а не їх наслідків;

- соціально-економічний розвиток слід направити на поліпшення якості життя людей в допустимих межах господарської ємкості екосистем;

- екологізація свідомості і світогляду людини, системи виховання і освіти.

Ці вимоги в основі своєю виражають сутність екологічного імперативу, нерозривний і органічний взаємозв'язок соціальних, екологічних і економічних цілей сталого розвитку, на тому рівні розуміння, який готове прийняти сучасне суспільство.

Але, як відзначають Дорогунцов С., Федоріщева А., Ральчук А. [8], при загальному декларуванні світовою спільнотою невідкладної необхідності гармонізувати стосунки «людина-природа» на початках сталого розвитку, реалізація цієї парадигми (від її схвалення в документах Другої Конференції ООН по довкіллю і розвитку в червні 1992 р. і по теперішній час) в значній мірі не виправдала тих оптимістичних чекань, які спочатку покладалися на неї.

Основний зміст проблеми подальшого розвитку на сьогодні полягає в тому, що суспільству і державі в рівній мірі необхідні і економічний розвиток, і забезпечення екологічної безпеки, але обмеженість природних ресурсів, недосконалість сучасних технологій, неспроможність вживаних механізмів управління природокористуванням продовжують збільшувати розрив між екологічними і економічними інтересами.