Також підприємство може потерпати від ряду якісних чинників, що призводитьдо втрати прибутку інвестором. Дані чинники можуть бути обумовленими такимифакторами, як:
– некваліфікований менеджмент підприємства;
– неефективна структура активів;
– надмірна прихильністю керівництва до ризикових операцій;
– неправильна оцінка фінансово-економічного стану партнерів;
– нестабільне фінансове становище підприємства;
– нечесність керівництва підприємства та інше.
Отже, методика аналізу інвестиційноїпривабливості підприємства потребує внесення коректив та нових підходів.
Галузева специфіка суб’єктів господарювання обумовлює індивідуальний підхіддо аналізу діяльності кожного підприємства. А тому необхідно розробити загальнуметодику для аналізу підприємств за видами діяльності, з урахуванням притаманнихїм ризиків, витрат на основну діяльність та структуру формування прибутку.
Важливо при аналізі інвестиційної привабливості підприємствпроводити аналіз не лише за методикою інтегральної оцінки, затвердженої назаконодавчому рівні, але і корегувати основні показники відповідно до сферидіяльності підприємства (визначати, які є необхідні показники для аграрнихпідприємств, а які слід використати при аналізі промислових підприємствтощо).
При аналізі корпорацій необхідно враховувати як різносторонність діяльностітак і прибутковість. Тому потрібно в першу чергу провести аналіз запідпорядкованими відділеннями в розрізі якісних та кількісних показників.Визначити найприбутковіші ділянки, а також ділянки які потребують коректив тавнесення змін в саму діяльність, облікову політику тощо. Визначити можливіваріанти для виправлення ситуації (авансування коштів за рахунок інвестиційнихвкладів чи за рахунок кредитування). Тільки після проведення такого виду аналізуможна узагальнювати та зводити показники по корпорації в цілому.
3.3 Особливості державного регулювання інвестиційної політики в Україні
Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні є важливою складовою системи державного регулювання економіки та інструментом реалізації інвестиційної політики держави. Основною проблемою державного регулювання інвестиційної діяльності є формування і підтримка на оптимальному рівні суспільно-необхідної норминагромадження, розмір якої відповідав би реальним потребам суспільства в інвестиціях.
Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики.
Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.
При цьому можуть створюватися пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту, впровадженні відкриттів і винаходів в агропромисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівельних матеріалів, в галузі освіти, культури, охорони навколишнього середовища та здоров'я.
Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності та контроль за її здійсненням усіма інвесторами й учасниками інвестиційної діяльності.
Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими та місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних коштів.
Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:
· системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховною Радою України може вводитися диференційований податок на інвестиції;
· проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом прискореної амортизації основних фондів. Пільги по амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування;
· подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;
· державних норм та стандартів;
· антимонопольних заходів;
· роздержавлення і приватизації власності;
· визначення умов користування землею, водою й іншими природними ресурсами;
· політики ціноутворення;
· проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;
· інших заходів.
Держава, як суб’єкт ринкових відносин, повинна нести певну відповідальність за організацію інвестиційного процесу. В ринковій економіці вирішальною умовою розвитку і забезпечення життєздатностіпідприємств будь-якого профілю є ефективність вкладення капіталу втой чи інший інвестиційний проект. Відповідно до Закону України«Про інвестиційну діяльність» державне регулювання інвестиційноїдіяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненнямусіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності . В той жечас, державні методи регулювання умов інвестиційної діяльності можна поділити на такі групи: організаційно-правові, економічні та грошово-кредитні методи.
Організаційно-правові методи державного регулювання інвестиційної діяльності передбачають: розробку відповідної законодавчоїбази; розробку державних норм та стандартів в інвестиційній сфері; ліцензування інвестиційної діяльності; державну експертизу держав- них програм та проектів; антимонопольні заходи; роздержавлення таприватизацію; умови використання землі та інших природних ресурсів.
У системі економічних методів державного регулювання інвестиційної діяльності чільне місце відведено системі оподаткування. Розмір податкового навантаження суттєво впливає на формування власних капіталів інвесторів. Тому зменшення податкового навантаженнястимулюватиме розвиток інвестиційної діяльності за рахунок збереження прибутків і формування довгострокових фінансових ресурсівдля інвестиційних операцій.
Основними інструментами державної грошово-кредитної політики щодо регулювання інвестиційної діяльності є: встановлення нормативів обов’язкових резервів, які зобов’язані створювати банки для покриття ризиків, тим самим сприяючи активному використанню коштівдля кредитування та інвестування (або навпаки); операції на відкритому ринку з державними цінними паперами; політика облікової ставкиНБУ, за якою він продає кредитні ресурси банкам, збільшуючи чизменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій.
Встановлення обов’язкових нормативів передбачає резервуваннябанками в обов’язковому порядку певної частини коштів від залученихвкладів. Ці кошти не можуть бути використані ними для кредитування.Для цієї мети використовують резервну норму – це обов’язковий ре- зерв коштів банків щодо суми належних їм вкладів. Змінюючи розміррезервної норми, НБУ впливає на обсяг пропозиції грошей. Підвищення резервної норми означає обмеження грошової пропозиції, і, як наслідок, зменшення здатності банків створювати нові гроші шляхомкредитування, а зниження її призводить до розширення грошової пропозиції, а, отже, збільшення такої здатності.
Іншим не менш важливим інструментом державної грошово-кредитної політики щодо регулювання інвестиційної діяльності є проведення операцій на відкритому ринку з державними цінними паперами. Держава в економіці виступає в ролі продавця і покупця ціннихпаперів. Операціями на відкритому ринку є операції держави з купівлі-продажу своїх цінних паперів, здійснювані з юридичними та фізичними особами. Основним об’єктом купівлі-продажу в цих операціях виступають державні облігації. Коли держава купує цінні папери у банків, підприємств і населення, вона здійснює грошові виплати і, тимсамим, збільшує пропозицію грошей. У банків, зокрема, збільшуютьсякредитні ресурси і зростає потенціал кредитування. Якщо ж державаздійснює продаж цінних паперів, то це призводить до зменшення грошової пропозиції, а у банків знижується потенціал кредитування.
Надзвичайно важливим фактором, який впливає на активність інвестиційної діяльності, є політика облікової ставки. Облікова ставка –це процентна ставка за позичками, що надаються з боку НБУ комерційним банкам. Змінюючи облікову ставку, НБУ справляє певнийвплив на процеси, що відбуваються в економіці. Підвищення обліковоїставки стимулює скорочення позичок, у результаті чого відбуваєтьсязменшення грошової пропозиції. Одночасно це виступає стримувальним чинником інфляції. І навпаки, зниження облікової ставки робитькредитні гроші НБУ доступнішими для банків, що призводить до зростання грошової пропозиції, яка, в свою чергу, може стати стимуломпідвищення ділової активності, створення нових робочих місць тощо.
Залежно від цілей, на які орієнтована кредитно-інвестиційна політика, а також від порядку використання інструментів регулювання,розрізняють рестриктивну та експансивну кредитно-інвестиційну політику. Рестриктивна кредитно-інвестиційна політика («політика дорогих грошей») проводиться з метою зменшення інвестиційної активності економічних суб’єктів шляхом обмеження пропозиції грошей і націлена на стримування інфляції. Подорожчання кредитних ресурсівзмушує інвесторів вкладати кошти тільки в найбільш ефективні, прибуткові проекти, сприяє росту державних інвестицій, залученню коштів на депозити фінансово-кредитних установ. Експансивна кредитно- метою розширення інвестиційної активності шляхом збільшення пропозиції грошей і націлена на стимулювання зростання виробництва йзайнятості. Кредитна експансія передбачає інтенсивне розширеннякредитних операцій з метою отримання прибутку. Вона включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їхоблікові операції, зміну норм обов’язкових резервів кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, скасування кількісних обмежень на кредитиінвестиційна політика («політика дешевих грошей») проводиться зметою розширення інвестиційної активності шляхом збільшення пропозиції грошей і націлена на стимулювання зростання виробництва йзайнятості. Кредитна експансія передбачає інтенсивне розширеннякредитних операцій з метою отримання прибутку. Вона включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їхоблікові операції, зміну норм обов’язкових резервів кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, скасування кількісних обмежень на кредити.