Аналіз собівартості продукції (стр. 11 из 18)

Таблиця 2.11 Динаміка зміни обсягу видобутку руди та послуг сторонніх організацій на 1 т у 2009 році

Період,місяць	Обсяг видобутку залізної руди, тис. т	Послуги сторонніх організацій на 1 т, грн.
1	515,38	5,85
2	490,30	5,57
3	536,74	7,01
4	535,63	6,65
5	529,32	8,09
6	521,53	7,05
7	518,25	6,61
8	542,43	5,44
9	499,20	8,22
10	520,31	7,26
11	505,98	7,50
12	511,73	6,66

Побудуємо графік на якому буде відображено залежність витрат на послуги сторонніх організацій на 1 т від обсягів видобутку залізної руди:

Рис. 2.9. Залежність витрат на послуги сторонніх організацій на 1 т від обсягу видобутку залізної руди у 2009 році помісячно

Рівняння зв’язку, яке описує дану залежність має наступний вигляд:

У = -0,004х+9,373

Отримана величина «у» показує якими були б прямі витрати на послуги сторонніх організацій на 1 т видобутої залізної руди при заданому обсязі видобутку руди на Глеюватському кар’єрі.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗМЕНШЕННЯ РЕЗЕРВІВ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

3.1 Методичні рекомендації по зниженню собівартості продукції підприємства

Отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції.

Безпосереднім завданням аналізу є: перевірка обґрунтованості плану за собівартістю, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін; виявлення резервів зниження собівартості; дослідження шляхів їх мобілізації.

Виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків.

Витрати живої і упредметненої праці в процесі виробництва складають витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин і господарської відособленості підприємства неминуче зберігаються відмінності між суспільними витратами виробництва і витратами підприємства. Суспільні витрати виробництва - це сукупність живої і упредметненої праці, що знаходить вираз у вартості продукції. Витрати підприємства складаються зі всієї суми витрат підприємства на виробництво продукції і її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. У неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії і інших предметів праці, амортизаційні відрахування, заробітна плата виробничого персоналу і інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію упредметненої і живої праці і є важнейшим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень.

Найбільша частка у витратах на виробництво промислової продукції доводиться на сировину і основні матеріали, а потім на заробітну плату і амортизаційні відрахування. У легкій промисловості частка сировини і основних матеріалів складає 86%, а заработної плати з відрахуваннями на соціальне страхування - близько 9%.

Собівартість продукції знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Аналіз витрат, як правило, проводиться систематично протягом року в цілях виявлення внутрішньозаводських резервів їх зниження.

Для аналізу рівня і динаміки зміни вартості продукції використовують ряд показників. До них відносяться: кошторис витрат на виробництво, собівартість товарної і реалізуємої продукції, зниження собівартості порівнянною товарною продукції і витрати на одиницю товарною (реалізованою) продукції.

Кошторис витрат на виробництво - найбільш загальний показник, який відображає всю суму витрат підприємства по його виробничій діяльності в розрізі економічних елементів. У ній відбиті, по-перше, всі витрати основне і допоміжне виробництва, пов'язані з випуском товарної і валової продукції; по-друге, витрати на роботи і послуги непромислового характеру (будівельно-монтажні, транспортні ін.); по-третє, витрати на освоєння виробництва нових виробів незалежно від джерела їх відшкодувань. Ці витрати обчислюють, як правило, без урахування внутрізаводського обороту.

У собівартість товарної продукції включають всі витрати підприємства на виробництво і збут товарній продукції в розрізі калькуляційних статей витрат. Собівартість продукції, що реалізовується, рівна собівартості товарною за вирахуванням підвищених витрат першого року масового виробництва нових виробів, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої із залишків минулого року. Витрати, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, включаються в собівартість товарною, але не входять в собівартість продукції, що реалізовується. Вони визначаються як різниця між плановою собівартістю першого роки масового виробництва виробів і собівартістю, прийнятою при затвердженні цін:

СР = СТ - ЗН + (Сп2 - Сп1), [3.1]

де СР - собівартість реалізованої продукції

СТ - собівартість товарної продукції

ЗН - підвищені витрати першого року масового виробництва нових виробів, відшкодовувані за рахунок фонду освоєння нової техніки

Сп1, Сп2 - виробнича собівартість залишків нереалізованої (на складах і відвантаженою) продукції відповідно на початок і кінець року.

Для аналізу рівня собівартості на різних підприємствах або її динаміки за різні періоди часу витрати на виробництво повинні приводитися до одного об'єму. Собівартість одиниці продукції (калькуляція) показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію конкретного виду продукції з розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляція собівартості широко використовується в ціноутворенні, господарському розрахунку, плануванні і порівняльному аналізі.

Показник зниження собівартості порівнянної товарної продукції застосовується для аналізу зміни собівартості в часі при зіставному об'ємі і структурі товарної продукції на тих підприємствах, які мають стійкий за часом асортимент виробів. Під порівнянною розуміють таку продукцію, яка проводилася серійно або масово в попередньому році. До неї відноситься і частково модернізована продукція, якщо ці зміни не привели до введення нових моделей, стандартів і технічних умов.

Витрати на одну гривню товарної (реалізованою) продукції - найбільш відомий на практиці узагальнюючий показник, який відображає собівартість одиниці продукції у вартісному виразі знеособлений, без розмежування її по конкретних видах. Він широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, характеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості.

Решту показників собівартості, що зустрічаються на практиці, можна підрозділити по наступних ознаках:

- по складу витрат, що враховуються, - цехова, виробнича, повна собівартість;

- по тривалості розрахункового періоду - місячна, квартальна, річна, за ряд років;

- по характеру даних, що відображають розрахунковий період, - фактична (звітна), планова, нормативна, проектна (кошторисна), прогнозована;

- по масштабах охоплюваного об'єкту - цех, підприємство, група підприємств, галузь, промисловість і тому подібне.

В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних чинниках. Економічні чинники найповніше охоплюють всі елементи процесу виробництва - засоби, предмети праці і саму працю. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, впровадження передової техніки і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівки і краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типовому переліку) чинників:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання і застосування нового вигляду сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.

По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво. Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до і після впровадження заходів і множенням отриманої різниці на об'єм виробництва в планованому році:

Е = (СС - СН) * АН [3.2]

де Е - економія прямих поточних витрат

СС - прямі поточні витрати на одиницю продукції до впровадження заходу

СН - прямі поточні витрати після впровадження заходу

АН - об'єм продукції в натуральних одиницях від початку впровадження заходу до кінця планованого року.

Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тих заходах, які здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різниця між річною розрахунковою економією і її частиною, врахованою в планових розрахунках попереднього року. По заходах, які плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з об'єму роботи, що виконується за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без урахування масштабів впровадження до початку цього року.