- Інші операційні витрати операційної діяльності, які не ввійшли у вищенаведені елементи (зокрема, вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, суму податків, зборів, крім податків на прибуток, витрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).
Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції.
Статті – це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виконання. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.
В економічній практиці з метою більш повного і точного врахування усіх видів витрат на виробництво і збут продукції при складанні калькуляції може використовуватися така класифікація калькуляційних статей. Вона може включати витрати на:
- сировину і матеріали (за мінусом зворотних відходів);
- куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;
- паливо і енергію на технологічні цілі;
- заробітну плату основних виробничих робітників;
- відрахування на соціальні заходи із зарплати основних виробничих робітників;
- підготовку і освоєння виробництва продукції;
- зношування інструмента і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;
- утримання й експлуатацію машин та устаткування;
- загальновиробничі витрати;
- загальногосподарські витрати;
- втрати внаслідок технологічно неминучого браку;
- інші виробничі витрати;
- позавиробничі (комерційні) витрати.
Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому – всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.
1.2 Формування собівартості продукції підприємства
Собівартість комплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства, вона є одним з найважливіших показників ефективності виробництва на підприємстві, і у ній відображаються:
- рівень організації виробничого процесу;
- технічний рівень;
- продуктивність праці та інше.
Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.
Види собівартості
1. За складом продукції собівартість буває:
a. товарної продукції
b. валової продукції
c. реалізованої продукції
d. незавершене виробництво
2. За ступенем охоплення підприємств:
a. індивідуальна
b. галузева
3. Залежно від часу формування затрат:
a. планова
b. фактична
c. нормативна
d. кошторисна
4. Залежно від місця формування затрат:
a. цехова
b. виробнича
c. повна
5. Залежно від тривалості розрахункового періоду:
a. місячна
b. квартальна
c. річна
Складання кошторису витрат на виробництво – встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році.
Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди). Це надзвичайно важливо для аналізу чинників формування і зниження собівартості продукції.
Порядок розробки кошторису витрат на виробництво залежить від розміру підприємства, інформаційного забезпечення процесу планування та його стадії. На стадії прогнозних оцінок величина витрат кошторис можна вкладати коригуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, чисельності персоналу, вартості основних фондів з урахуванням зміни норм витрат ресурсів, цін на них тощо.
Кошторис витрат на виробництво відображає собівартість товарної, валової і реалізованої продукції підприємства.
Собівартість товарної продукції обчислюється на основі елементів витрат, що відображаються в кошторисі, з подальшим їх коригуванням на величину витрат, які не включені у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, позавиробничі витрати, відшкодування витрат від браку), зміну залишків витрат майбутніх періодів. Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва одержується виробнича собівартість товарної продукції. Саме вона разом із сумою позавиробничих витрат становить повну собівартість товарної продукції. Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.
Калькулювання собівартості продукції – це процес обмеження собівартості одиниці продукції. Виділяють такі методи калькулювання:
- нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюються за нормами);
- параметричний (затрати на проектований вибір встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);
- розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі – пропорційно заробітній платі).
Склад окремих калькуляційних статей формується таким чином:
1) Стаття «Сировина і матеріали» включає витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, а також транспортно-заготівельні витрати; вартість зворотних відходів віднімається за ціною їх можливого використання чи реалізації.
2) Стаття «Паливо і енергія на технологічні цілі» включає витрати на паливо, електроенергію, пару та ін., які безпосередньо використовуються в технологічному процесі, за нормами витрат, тарифами і цінами.
3) Стаття «Заробітна плата виробничих робітників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції (основна заробітна плата); обчислюється відповідно до трудомісткості технологічних операцій, тарифних ставок або відрядних розцінок; витрати на оплату відпусток, часу виконання державних обов’язків, доплата за виконання додаткових функцій та ін. (додаткова зарплата); обчислюється у відсотках до основної.
4) Стаття «Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників» включає відрахування на обов’язкове соціальне страхування, пенсійне страхування; встановлюється у відсотках від основної і додаткової зарплати.
5) Стаття «Загальновиробничі витрати» містить виробничі накладні витрати на організацію виробництва й управління цехами, дільницями, відділами, бригадами та ін. підрозділами основного і допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування; обчислюються шляхом складання кошторису цих витрат на певний період і розподіл їх на одиницю продукції пропорційно основної зарплати виробничих робітників.
6) Стаття «Адміністративні витрати» відображає загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства; до них належать витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на їх службові відрядження, витрати на утримання основних засобів, ін. матеріальних необоротних актів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорона, юридичні, аудиторські, транспортні послуги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати та ін.; обчислюються згідно із встановленими нормами, тарифами і цінами.
7) Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» містить витрати на освоєння нових підприємств, цехів; підготовка та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості; списуються на продукцію рівними частинами за установлений період їхнього відшкодування.
8) Стаття «Інші виробничі витрати» включає сплату процентів за короткострокові позики банків, оплату робіт із сертифікації та ін. витрати, які включаються у собівартість продукції, але не віднесені до попередніх статей.
9) Стаття «Витрати на збут» містить витрати на пакувальні матеріали, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, витрати на оплату праці і комісійні продавцям, ремонт та утримання основних засобів, ін. матеріальних необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.
Сума перших п’яти статей становить цехову собівартість продукції; восьми – виробничу, а всіх статей – повну собівартість.
На ранніх стадіях розробки нової продукції, коли повністю не сформована нормативна база, не відомі ціни на ресурси і відсутній комплект технологічної документації, собівартість продукції може визначатися лише як прогнозна величина.
Знання закономірностей зміни собівартості продукції в процесі освоєння виробництва дає можливість управляти витратами на нього.
1.3 Методика аналізу витрат на виробництво і собівартості одиниці продукції
Аналіз собівартості продукції звичайно починають із вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і за основними елементами.
Загальна сума витрат (Взаг) може змінитися через:
- обсяг випуску продукції в цілому по підприємству (VВПзаг);
- її структуру (ПБі);
- рівень змінних витрат на одиницю продукції (bі);
- сума постійних витрат на весь випуск продукції (А):
Взаг = Σ(VBПзаг * ПВі * bі) + А. [1.1]
Витрати базового періоду:
Σ(VBПі0 * bі0) + А0. [1.1.1]
Витрати базового періоду, перерахованого на фактичний обсяг виробництва продукції звітного періоду при збереженні її базової структури:
Σ(VBПі0 * bі0)ІВП + А0. [1.1.2]
Витрати за базовим рівнем на фактичний випуск продукції при фактичній її структурі у звітному періоді:
Σ(VBПі1 * bі0) + А0.[1.1.3]
Витрати звітного періоду при базовому рівні постійних витрат: