Система планово-попереджувального ремонту найбільш поширена на вітчизняних підприємствах. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування устаткування, його періодичних планових ремонтів та модернізацію.
В процесі технічного обслуговування усуваються дрібні ушкодження та дефекти устаткування, проводяться огляди стану вузлів, агрегатів, деталей, здійснюється заміна мастила та регулювання окремих механізмів. Планові ремонти в залежності від обсягу, складності та терміні проведення робіт поділяються на поточні та капітальні. Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення дієспроможносгі устаткування. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі частини (деталі, вузли) устаткування, регулюються його механізми. Під час капітального ремонту обладнання повністю розбирається, здійснюється ремонт зношених деталей та вузлів, в тому числі і базових, заміна тих, що не підлягають ремонту, регулюються механізми устаткування та його випробування під навантаженням. Модернізація — це процес підвищення технічного рівня діючого устаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змін.
Регламентація ремонтних робіт в системі планово-попереджувального ремонту здійснюється за допомогою декількох нормативів. Головними з них є:
1) ремонтний цикл — проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;
2) міжремонтний період — проміжок часу роботи устаткування між двома суміжними (черговими) ремонтами;
3) структура ремонтного циклу — перелік та послідовність планових ремонтів та процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;
4) категорія складності ремонту — показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи, іншого верстата у порівнянні з трудомісткістю аналогічного ремонту еталонного верстата.
Інструментальне господарство. Інструментальне господарство — це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням та видачею робочі місця. Поняття технологічної оснастки ументу) поширюється на всі види ріжучого, овального та складального інструменту, а також на ,іи, пресформи, різноманітні пристрої. Інструментальне царство є одним з найважливіших елементів системи ного обслуговування виробництва. Витрати на •мент у масовому виробництві досягають 25-30%, у юму — 10-15%, а у дрібносерійному та одиничному — вартості устаткування. Питома вага цих витрат у іртості продукції складає відповідно 8-15%, 6-8% та 1,5-4 %.
Підрозділи, що входять до складу інструментального дарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції. Інструментальний відділ займається яанням інструментів та пристроїв, що виготовляються спеціалізованих інструментальних заводах, та і<туванням технологічної оснастки для власних потреб. інструментальний цех здійснює виготовлення, .'монт та відновлення спеціальної оснастки та інструменту йгального користування. Весь придбаний, виготовлений і .ідремонтований власними силами інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут ідійснюється його приймання, зберігання, облік та видача цехам-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори. Вони отримують від центрального інструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають та передають до центрального складу відпрацьований та зношений інструмент.
Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог, якому підпорядковані інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех та центральний інструментальний склад. Цехове інструментальне господарство підпорядковане начальнику відповідного цеху.
Процес управління інструментальним господарством підприємства передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію власного виробництва оснастки; організацію експлуатації інструменту.
Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють виходячи з запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури оснастки, що обумовлена технологією, та норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють в залежності від типу виробництва. В масовому виробництві цю норму розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиночному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється узагальнено (наприклад, на 100 верстате годин роботи даного устаткування).
Обсяги власного виробництва технологічної оснастки обумовлені загальною річною потребою в інструменті та можливостями розміщення замовлень на виготовлення інструменту на стороні. При цьому враховують, що потреби в інструменті на підприємстві частково покриваються за рахунок його відновлення.
В комплекс робіт по експлуатації технологічної оснастки входять: організація отримання, зберігання, видачі та обліку руху оснастки; організація заточки, ремонту та оновлення інструменту; нагляд за станом технологічної оснастки та додержанням правил її експлуатації.
Транспортне господарство. Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням великої кількості різноманітних вантажів: сировини, матеріалів, палива, готової продукції, відходів. В перебігу виробничого циклу всі ці вантажі зазнають багаторазових переміщень. На кожну технологічну операцію припадає декілька транспортних операцій. Це обумовлює значні витрати на транспортне обслуговування, чітка організація якого і забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процессу.
Комплекс підрозділів підприємства, що займається 'пантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням інтажів, утворюють транспортне господарство. залежить -' обсягів сягами цехи Эного мствах який .шорту. ,юе начальник 'у. До складу ;ро організації тари. Відділ здійснює загальне керівництво транспортним господарством підприємства, відповідає за організацію перевезень згідно з розробленими планами і графіками, профілактичне обслуговування транспортних засобів та оперативне управління заводським транспортом.
Вся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту: зовнішнього, міжцехового та внутрішньоцехового. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, портами, аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів. Мїжцехобий транспорт використовується для перевезень вантажів по території підприємства між його цехами, службами, складами. Управління зовнішнім та міжцеховим транспортом покладено на начальника транспортного відділу або начальника транспортного цеху. ВнутрішньоцехоВий транспорт призначений для виконання транспортних операцій в межах окремого цеху. В свою чергу він поділяється на загальноцеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, лініями) та міжопераційний (забезпечує зв'язок між окремими робочими місцями). Управління внутрішньоцеховим транспортом є функцією керівників відповідних цехів.
В процесі управління транспортним господарством підприємства визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів; здійснюється вибір та встановлюється необхідна кількість транспортних засобів; складаються плани перевезень вантажів та здійснюється оперативне регулювання транспортного обслуговування.
В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів. Вантажний потік — це кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку або через заданий пункт на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри та маршрути окремих потоків вантажів встановлюються на базі виробничої програми підприємства, норм витрат матеріалів та відстані перевезень. Сума всіх потоків вантажів, які здійснює внутрішньозаводський транспорт, складає обсяг перевезень вантажів.
Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів та фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних одиниць та кількості рейсів за добу.
Планування роботи транспортного господарства охоплює розробку річних (квартальних) та календарних (місячних, добових) планів, а також оперативне регулювання перевезень. В річних та квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів та механізмів, обсяги вантажо-оозвантажувальних робіт та інші показники господарської іяльності транспортного господарства. Календарні плани иовлюють завдання на місяць, добу, зміну і ^даються за окремими транспортними маршрутами. В 'ндарних планах вказуються види вантажів, пункти идправки та прийняття, час початку і закінчення перевезень.
Енергетичне господарство Удосконалення технічної бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, інтенсифікація їх використання
закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах. Питома, вага витрат на енергію в структурі собівартості продукції стало підвищується. При цьому, як відомо, енергія не може накопичуватися, процес її виробництва співпадає з процесом споживання. Тому будь-які порушення в енергопостачанні приводять до значних збитків. Все це постійно підвищує значення чіткого функціонування енергетичного господарства підприємства.