Економіка галузі виробництва соків в Україні (стр. 4 из 10)

Рис.3.1 Динаміка часток продукції різних цінових сегментів соків у 2007 – 2009 рр., % у натуральному вираженні для упаковки об’ємом 1 л

Як показує аналіз графіків на рис. 3.11 – 3.14 в залежності від об’ємів упаковки ціни на всі види соків (крім гранатового та айвового) знаходяться в наступних діапазонах для рівня вересня 2009 року (грошові сегменти для споживачів):

А) упаковка 0,2 л - 1,69 – 2,89 грн./1 упаковку

Б) упаковка 0,5 л - 3,99 – 5,26 грн./1 упаковку

В) упаковка 1,0 л - 4,90 – 12,88 грн./1 упаковку

Г) упаковка 2,0 л - 9,69 – 13,25 грн./1 упаковку

Рис. 3.2 Цінова конкуренція фірм – виробників соків на ринку України у вересні 2009 (апельсиновий сік)

Рис. 3.3 Цінова конкуренція фірм – виробників соків на ринку України у вересні 2009 (мультифруктовий сік)

Рис. 3.4 Цінова конкуренція фірм – виробників соків на ринку України у вересні 2009 (вишневий сік)

Рис. 3.5 Цінова конкуренція фірм – виробників соків на ринку України у вересні 2009 (ананасовий сік)

Рис. 3.6 Цінова конкуренція фірм – виробників соків на ринку України у вересні 2009 (гранатовий сік)

Рис. 3.7 Цінова конкуренція фірм – виробників соків на ринку України у вересні 2009 (персиковий сік)

Рис. 3.8 Цінова конкуренція фірм – виробників соків на ринку України у вересні 2009 (томатний сік)

3.8 Участь іноземного капіталу в галузі виробництва соків в Україні

На сьогоднішній день більше 76% підприємств по виробництву соків в Україні належить іноземним інвесторам (володіння контрольними пакетами чи портфельні інвестиції), які сумарно вклали в покупку підприємств та їх модернізацію більше 1,5 млрд.доларів США.

Провідні світові виробники солодких вод — Coca-Cola й PepsiCo — не перший рік наввипередки скуповують компанії, освоюючи нові ніші та ринки. Зацікавленість провідних виробників лимонаду в суміжних нішах є логічною. Частка лимонадів у загальному продажі холодних безалкогольних напоїв щорічно скорочується: споживачі чимдалі частіше віддають перевагу сокам і мінеральній воді. Наприклад, у 2006 році в США продаж солодкої шипучки і в PepsiCo, і в Coca-Cola впали на 2–3%.

Серед найбільших покупок Coca-Cola останніх п’яти років —австралійський виробник бутильованих вод Neverfail (30% місцевого ринку), російська сокова компанія «Мултон» (ТМ Rich і «Добрий»), а також американський виробник вітамінізованої води Glaceau. Останнє придбання, про яке стало відомо навесні 2009-го, — міноритарний пакет акцій (від 10% до 20%) британської Innocent Drinks, що випускає в тому числі фруктові напої.

PepsiCo, крім української Сандори, придбала румунський соковий завод Quadrant Amroq Beverages, американського виробника преміум-соків Naked Juice, компанію PJ Smoothies (виробник фруктово-молочних коктейлів, Велика Британія). Крім того, близько місяця тому керівництво Сандори (читай PepsiCo) офіційно повідомило про намір вийти на український ринок мінеральної води. Зараз близько 20% мінерального продажу в Україні припадає на бренд BonAqua, що належить головному конкурентові — Coca-Cola. Чи буде Сандора купувати існуючий український бренд, чи створювати новий або виводити на український ринок російську марку Pepsi (Aqua Minerale) — поки невідомо. Відомо, що 2009 року PepsiCo інвестує в українську компанію близько $50 млн.

4. Структура галузі виробництва соків в Україні.

4.1 Межі галузі (продуктові, географічні і часові)

Галузь виробництва соків має наступну продуктову сегментацію виробництва соків:

1. За вмістом соку:

- виробництво натуральних соків;

- виробництво купажованих сумішей натуральних соків;

- виробництво концентрованих соків для тривалого збереження;

- виробництво натуральних соків з концентратів (відновлення соків);

- виробництво сокових нектарів(з додаванням цукору) та сокових напоїв з концентратів (відновлення соків);

- нове виробництво газованих сокових напоїв.

2. За сировиною:

- фруктові соки;

- овочеві соки;

- суміші овочево-фруктових соків;

- нові суміші фруктових соків та різних настоїв трав і чаїв.

3. Галузь виробництва соків географічно по Україні розташована за принципом:

- виробництво натуральних соків та концентратів соків –

- виробництво соків з концентратів та виробництво нектарів –

Відповідно до кількості потенційних споживачів і сировинних можливостей основна маса виробництва зосереджена в Центрі, на Півдні й Сході країни. Виробники є не надто прив'язані до місцевих сировинних джерел, що зумовлено переважним використанням у якості сировини згущених соків. Виробництво соків прямого віджиму (nfc-juice) на основі місцевої сировини переважає у скляній тарі місткістю 1, 2, 3 літри, проте деякі виробники соків вже мають у своєму асортименті соки прямого віджиму в картонній упаковці та скляних пляшках.

4. Галузь виробництва соків в часовому розподілі працює цілорічно за принципом:

- виготовлення фруктових натуральних соків та концентратів соків - по сезону зрілості фруктів;

- виготовлення овочевих натуральних соків – по терміну збереження після збирання врожаю;

- виготовлення соків з вітчизняних та імпортних концентратів – цілорічно;

4.2 Наявність і види бар’єрів входження на ринок

Організація виробництва соків – процес який потребує мінімальних капіталовкладень для домашнього виробництва соків для сім’ї та значних капіталовкладень в залежності від масштабу виробництва.

Загальна кількість великих виробників соків в Україні — понад 20, а з урахуванням дрібних і середніх — близько 400. До них належать не лише давно існуючі промислові підприємства (переважно консервні заводи та заводи продовольчих товарів), а й організовані вже в “ринкові” часи виробництва.

Враховуючи, що у розвинених країнах пересічний споживач випиває 30—50 л, а в Україні цей показник становить 4,5 л, перспективи для зростання галузі ще є. Насамперед, це стосується організації виробництв малої і середньої потужності у сільській місцевості, які максимально наближені до сировини.

Сировиною для виробництва соків на цих виробництвах служать здебільшого місцеві різноманітні овочі та фрукти.

Місткість українського ринку фруктів оцінюється на рівні 1,5 млн т, із них імпорт (здебільшого цитрусових і бананів) — 10%. Структура продажів формується на 34% за рахунок яблук, на 8% — груш, на 7% — абрикос і персиків, на 6—7% — винограду, на 6% — вишень і черешень.

Виробництво овочів і фруктів поступово переміщується із громадського сектора в приватний. Так, саме там вирощують 75% томатів, 85 — буряків і моркви, 75% баштанних культур. Аналогічна ситуація і з виробництвом фруктів, 90% якого зосереджене в господарствах населення: 55% — зерняткових культур (яблук і груш), 85% — кісточкових (вишень, абрикосів тощо), 95% ягід. Господарства громадського сектора переважають тільки на ринку товарних яблук і винограду, оскільки технологія їхнього вирощування занадто складна для виробників приватного сектора. При цьому заготівельним організаціям (переробним підприємствам і споживчій кооперації) приватники продають не більше 1% вирощених дарів природи, що пояснюється низьким рівнем закупівельних цін.

Соки класифікують за різними критеріями: залежно від вихідної сировини, технології виробництва та пакування. Тому, розпочинаючи організацію міні-виробництва цієї продукції, потрібно чітко уявляти цільові ринки збуту. Відповідно, виробництво може бути зорієнтовано на випуск як напівфабрикатів — концентрованих соків для промислової переробки, — так і кінцевих продуктів — звичайних соків та концентрованих соків, призначених для продажу населенню.

Соки різняться за способом одержання і вмістом сухих речовин. По-перше, натуральні соки одержують безпосередньо під час першого вичавлювання, потім їх обробляють і пакують. Їх називають соками прямого вичавлювання чи nfc (not from concentrate).

В індустріально розвинених країнах на частку соків першого вичавлювання припадає 20% ринку. Недавно також з’явилася технологія виробництва свіжовичавлених заморожених соків. Вони мають форму блоків і після відповідної технологічної обробки розливаються як звичайні свіжовичавлені соки.

Так звані 100%-ні соки виробляють відновленням концентрату водою. У 100%-му соку вміст води, відповідно, більший, ніж у свіжовичавленому. Однак визнані міжнародні нормативні документи (наприклад, Директива ЄЕС 93/77), що містять якісні показники соків, не встановлюють розбіжностей між соками прямого вичавлювання і соками, відновленими з концентрату. Тобто з позицій законодавчих розпоряджень і справді натурального походження соки зазначених категорій є рівноцінними продуктами.

Ціна соку прямого вичавлювання на 35—50% вища, ніж ціна відновленного 100% соку, що зумовлено більш високими витратами на транспортування і зберігання продукції.

Сокові концентрати тривалого зберігання готують випарюванням води, поки масова частка натуральних розчинних сухих речовин буде збільшена не менш як удвічі. Причиною виникнення цієї товарної категорії стала потреба у скороченні витрат на перевезення соків тропічних фруктів до місць споживання. Технологія концентрування соків дала змогу вирішити цю проблему.

Розрізняють концентровані соки з високим ступенем концентрації (вміст сухих речовин 64—70%) і напівконцентровані чи мутні соки (40—55%), що призначені переважно для проміжного зберігання. Соки з високим вмістом м’якоті (пульпи) концентрують не більш як до 65%.