2. Зростання імпорту продукції з деяких країн СНД призводить до обмеження інтересів українських виробників, змушених скорочувати обсяги виробництва. Це призводить також і до скорочення ввозу імпортної сировини та, відповідно, зменшення надходження мита, податків та зборів у бюджет, скорочення обсягів виробництва та робочих місць.
Таким чином, високі ставки ввізного мита на імпортні напівфабрикати плодів, які не вирощуються в Україні, завдають великої шкоди державі.
Розбіжність у тарифному регулюванні ввозу фруктових та овочевих напівфабрикатів в Україну призводить до:
- неконкурентоспроможності цін на українську продукцію;
- обмеження інтересів українських товаровиробників;
- збільшення імпорту в Україну готових соків, нектарів, соковмісних напоїв та дитячого харчування російського виробництва;
- спаду виробництва соків, нетарів, соковмісних напоїв та дитячого харчування в Україні;
- скорочення обсягів ввозу імпортних напівфабрикатів;
- зменшення надходжень у бюджет від сплати ввізного мита та ін.
Доцільно також встановити різні ставки ввізного мита в залежності від призначення соків, які ввозяться. На сьогоднішній день встановлено єдине мито на соки іноземних виробників, які ввозяться в упаковці місткістю 0,2 – 2,0 літри, призначені для реалізації в оптово-роздрібній мережі, та на свіжовижаті соки, призначені для подальшої переробки вітчизняними виробниками, що ввозяться в бочках, цистернах, флексі-танках місткістю не менше 190 кг. Встановлення більш низьких ставок ввізного мита на свіжовижатий асептичний (заморожений) сік, який ввозиться з метою подальшої переробки і розфасовки, стимулювало б товаровиробників на освоєння цього, популярного в світі, виду продукції (соки NFC – Not From Concentrate).
7.4 Державне регулювання галузі виробництва соків в Україні
На сьогоднішній день на Україні діють наступні нормативні документи, які регламентують виготовлення сокових продуктів:
ДСТУ 2074-92 “Продукти переробки овочів і фруктів. Терміни та визначення”;
ДСТУ 4283.1:2007 «Консерви. Соки та сокові продукти. Терміни та визначення понять»;
ДСТУ 4283.2:2007 «Консерви. Соки та сокові продукти. Номенклатура та вимоги»;
РСТ УССР 1726-83 “Сік березовий натуральний. ТУ”;
РСТ УССР 1963-85 “Консерви. Напій з шипшини. ТУ”;
ДСТУ 2138-93 “Консерви. Соки та напої дієтичні. ТУ”;
ДСТУ 4008-2001 “Консерви. Соки фруктові,овочеві та овоче-фруктові для дитячого харчування. ТУ”;
ДСТУ 4066-2002 “Соки плодово-ягідні спиртовані. ТУ”;
ДСТУ 4701:2006 “Соки плодово-ягідні зброджені. ТУ”;
ГСТУ 15.3-16304966-002-2002 “Соки-напівфабрикати фруктові і ягідні, консервовані хімічними консервантами. ТУ”;
ГСТУ 46.023-2002 “Консерви. Соки плодові і ягідні купажовані, натуральні і відновлені. ТУ”;
ГСТУ 46.025-2002 “Консерви. Напої фруктові. ТУ”;
ГСТУ 46.087:2004 “Сік виноградний концентрований неосвітлений. ТУ”;
СОУ 15.3-37-223:2005 “Консерви. Сік березовий купажований. ТУ”;
ГОСТ 656-79 “Соки плодовые и ягодные натуральные. ТУ”;
ГОСТ 657-79 “Соки плодовые и ягодные с сахаром. ОТУ”;
ГОСТ 937-91 “Консервы. Сок томатный. ТУ”;
ГОСТ 16366-78 “Соки плодовые и ягодные с мякотью. ТУ”;
ГОСТ 18192-72 “Соки плодовые и ягодные концентрированные. ТУ”;
ГОСТ 18193-72 “Соки из цитрусовых плодов. ТУ”;
ГОСТ 25892-83 “Сок виноградный натуральный. ТУ”;
ГОСТ 29135-91 “Соки фруктовые. ОТУ”.
З 01.08.2007 року почала діяти на території України остаточна редакція основного національного стандарту сокового виробництва ДСТУ 4283:2007.
Цей документ, який пройшов тривалий термін апробації на виробництві (пробний стандарт ДСТУ-П-4283:2004 вперше був введений з 01.09.2004), складається з двох частин:
- ДСТУ 4283.1:2007 «Консерви. Соки та сокові продукти. Терміни та визначення понять»;
- ДСТУ 4283.2:2007 «Консерви. Соки та сокові продукти. Номенклатура та вимоги».
Документ розроблений на відповідність Кодексу Аліментаріусу та Дирек-тиви ЄС 2001/112/УС від 20.12.2001, який регламентує міжнародні та європейські вимоги до фруктових соків. ДСТУ 4283 розроблений Технічними комітетами Держспоживстандарту України (ТК 154 “Соки та соковмісні продукти” та ТК 24 “Продукти із овочів і фруктів та обладнання для їх переробки), до складу яких входять представники провідних підприємств – виробників сокової продукції).
Погіршує ситуацію одночасна дія декількох стандартів стосовно сокових продуктів з додаванням цукру, а саме: ДСТУ 4283.1:2007 «Консерви. Соки та сокові продукти. Терміни та визначення понять» та застарілого ГОСТ 657-79 “Консервы. Соки плодовые и ягодные с сахаром. Общие технические условия”. В ДСТУ 4283.1:2007 відсутній термін та визначення поняття “Сік з цукром”, а сокові продукти до складу яких входить цукор в кількості більше 15г/дм3 та в залежності від виду та вмісту фруктової частини можуть називатися “Сік з мякоттю” або “Нектар” (“Коктейль”, “Морс”, “Напій соковий”), а не “Сік з цукром”, як то передбачено ГОСТ 657-79.
Для того щоб сокова продукція українських виробників була конкурентоспроможною, необхідно відповідне законодавче підґрунтя.
Діючими міжнародними нормами щодо правових основ виробництва, оцінки якості та продажу соків у державах-членах Світової організації торгівлі (СОТ), до якої у 2008 р. приєдналась Україна, сьогодні є:
- фрагментарні стандарти Codex Alimentarius;
- відповідні технологічні вимоги щодо виробництва соків, методи аналізу і перелік дозволених харчових добавок, технологічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і забруднювачів, затверджених Комісією СА ФАО/ВООЗ;
- методи фізико-хімічного і мікробіологічного аналізу Міжнародної феде-рації виробників фруктових соків (International Union of Fruit Juice Producers, IFU).
Окрім цього, в окремих державах (групах держав) існують свої регламентуючи документи, наприклад, Директива Ради 2001/11/ЄС від 20 грудня 2001 року щодо фруктових соків та деяких подібних продуктів, призначених для споживання людиною (далі — Директива). Ця Директива визначає задачі дер-жав-членів ЄС, відтворює координовану європейську правову систему, яка формує єдиний внутрішній ринок Європи.
У якості стандарту для оцінки фруктових і овочевих соків в ЄС використовується Code of Practice. AIJN — Звід правил для оцінки якості фруктових та овочевих соків Асоціації сокової промисловості Європейського Союзу (A.I.J.N.) (далі — Звід правил) та ін.
В Україні також поступово формується фундаментальна підтверджувальна база для ідентифікації сокової продукції, однак і сьогодні в державі відсутній нормативний документ, який би регламентував визначені показники якості фруктових та овочевих соків та їх значення. Такі показники повинні визначатися методами, встановленими відповідними стандартами. Саме Звід правил, що встановлює критерії фізико-хімічного складу для конкретних видів фруктових та овочевих соків і пюре, і є вдалим прикладом такого документу європейського рівня.
Висновки
В Україні діє 78 підприємств-виробників сокової та соковмістної продукції. 6 з них займаються виготовленням сокової продукції дитячого харчування, 2 – виготовленням концентрованих соків, 1 – сухих фруктових концентратів, 69 – сокової продукції загального призначення.
При загальносвітовому обсягу ринку виробництва соків у 2008 році – 30 млрд.літрів/рік обсяг виробництва соків в Україні у 2007 -2008 роках перейшов риску у 1,0 млрд.літрів/рік, тобто сокова підгалузь харчової промисловості України – це вагома частина національної економіки.
Біля 92% українського ринку зосереджено в руках трьох консорціумів. Залишившийся сегмент ринку розділяють між собою декілька десятків гравців (імпортери в тому ж числі), які оперують більш як півсотнею “соковитих” марок. 68% виробництв соку в Україні є власністю іноземних інвесторів, які поступово викупають та модернізують сокові виробництва. Серед іноземних інвесторів боротьбу за сокові виробництва України ведуть дві компанії США – “Coca Cola” (власниця південних заводів компанії „Сандора” та власних заводів в Київській області) та “Pepsi Cola” (власниця “Вінніфрут”, Берегівського СЗ, перспективна власниця ТМ „Біола” концерну „Ерлан”).
ТОВ “Сандора” (Миколаїв) - безумовний соковий лідер, контролюючий 47 % сокового ринку. Найбільш відомі бренди: “Сандора Ексклюзив”, “Сандора Морс”, “Сандора Мультиактив”, “Сандора Класика”, “Сандорик”, “Садочок”, “Дар”.
СП “Вітмарк-Україна” (Одеса)– другий гравець в ринковому табелі рангів, який займає 23% сокового ринку України. Найбільш відомі бренди: “Джаффа”, “Соковита” та “Чудо Чадо”.
Частка ЗАТ “Ерлан” (ТМ “Соки Біола” (Дніпропетровськ) тримається в межах 20 %.
Спільна частка компаній “Рідна марка” (Київська обл.), “Вінніфрут” (Вінницька обл.) та “Нідан +” (Закарпаття) складає близько 7%.
Іноземна конкуренція виробництву соків в Україні практично створюється трьома країнами – Росією, Білорусією, Молдавією.
Основа іноземної конкуренції – це перенесення виробництва на територію України на викуплених підприємствах з концентрованих соків, які виготовляють міжнародні сокові корпорації в країнах походження фруктів та перепродають з великим прибутком в країни, які відновлюють концентрати на контролюємих міжнародними соковими корпораціями виробництвах.
Загальна частка прямого імпорту соків вУкраїну не перевищує 10% від обсягу загального споживання та складається з:
- гранатового соку;
- айвового соку;
- соку екзотичних фруктів (папая, кокосовий та інш.)
Деякі соки не можуть бути вироблені в Україні без імпортної сировини, готового концентрату чи поставки вже готового та упакованого соку (гранатовий сік, сік айви) за відсутністю фруктів – апельсини, мандарини, лимони, ананаси, екзотичні фрукти тропічного клімату.
Українські виробники соків переходять на випуск більш дешевої продукції. Дивлячись на низьку прибутковість чи збитковість діяльності, виробники соків не є привабливими до стратегічних інвесторів. Чи є шанс виправити становище?