Економіка підприємства (стр. 5 из 10)
2.8 Відтворення основних фондів
Всі роботи пов'язані з основними фондів називаються капітальним будівництвом.
Капітальне вкладення - це грошовий вираз сукупності матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів спрямованих на капітальне будівництво.
Капітальне будівництво може бути чотирьох видів: нове будівництво, розширення, технічне переозброєння, реконструкція.
Під новим будівництвом розуміється будівництво об'єктів основного і допоміжного призначення для знову утворюваних підприємств, що після запровадження в експлуатацію повинні працювати самостійно. Будівництво здійснюється на нових площах із метою створення нової виробничої потужності.
Розширення - це будівництво додаткових виробництв на існуючих підприємствах, а також будівництво нових об'єктів на прилягаючих до підприємства територіях із метою збільшення потужності.
Реконструкція - це перебудова існуючих цехів і ділянок, як правило, без розширення виробничих площ, із метою підвищення технічного рівня виробництва на основі досягнень НТП.
Технічне переозброєння являє собою комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих цехів і ділянок шляхом упровадження засобів механізації й автоматизації, заміни морально і фізично зношеного устаткування новим.
Капітальне будівництво здійснюється за рахунок трьох основних джерел:
1) власні засоби підприємств, одержувані (формовані) за рахунок прибутку;
2) інвестиції, що залучаються шляхом продажу цінних паперів, акцій і облігацій;
1) довгострокові кредити.
На дійсний момент в Україні основним джерелом капітальних вкладень є власні засоби підприємств (більш 70%). У економічно розвинутих країнах основна роль належить інвестиціям і кредитам, серед інвестицій більш 30% складають державні.
Капітальне будівництво здійснюється в три етапи:
1) Предпроектний. На цьому етапі складається титульний список, тобто перелік об'єктів, підметів проектуванню і будівництву. Для особливо значних і складних об'єктів виконується техніко-економічне обгрунтування (ТЕО). У ТЭО обгрунтовані характеристики й об’ем того, що випускається продукції, необхідна виробнича потужність і устаткування підприємств, обгрунтовуються також терміни будівництва йоб’ем необхідних витрат, а також показник майбутньої роботи підприємства. Сучасним підходом до упорядкування ТЕО є бізнес-план.
2) Проектний. На основі інформації, отриманої з ТЕО, складається завдання на проектування і передаеться генеральному проектувальнику тієї організації, що виконає технічну частину проекту і визначить його кошторисну вартість у цілому і по роках будівництва.
Кошторисна вартість - це грошове вираз витрат на створення і запровадження в експлуатацію виробництва.
- Здійснення будівельних робіт. Може виконуватися двома засобами: підрядним та господарським.
При господарському засобі будівництво здійснюється силами і засобами підприємства, а при підрядному - сторонніми організаціями на основі договори.
2.9 Оборотні кошти підприємства
Оборотні виробничі фонди являють собою частину майна підприємства, речовим виразом яких є предмети праці.
Оборотні виробничі фонди функціонують у сфері виробництва. Крім того, підприємства розпоряджаються готовою продукцією і коштами, що обслуговують сферу обертання. Ця частина майна підприємства називається фонди обертання.
Сукупність усіх коштів, вкладених в оборотні виробничі фонди і фонди обертання, складає оборотні кошти підприємства.
По своєму складу оборотні кошти підрозділяються на:
Оборотні виробничі фонди:
1) виробничі запаси на складі підприємства;
2) незавершене виробництво - це напівфабрикати власного виготовлення, заготівлі;
3) витрати майбутніх періодів.
Фонди обертання:
4) готова продукція на складі підприємства;
5) продукція, відвантажена споживачу, але не оплачена;
6) кошти підприємства в розрахунках.
Кругообіг оборотних коштів.
СФЕРА СФЕРА
ВИРОБНИЦТВА ОБЕРТАННЯ
(ПІДПРИЄМСТВО) Запаси Гроші (РИНОК)
Незавершене Готоваа прод-я
вир-во
Головне завдання ефективного використання оборотних коштів складається в тому, щоб забезпечити безперервність процесу виробництва і процесу обертання (реалізації) при мінімальному обсязі оборотних коштів.
По джерелах формування оборотні кошти підприємства діляться на власні, зайомні і залучені.
Власні оборотні кошти підприємства формуються за рахунок прибутку. Такий метод формування оборотних коштів забезпечує оперативність і фінансову незалежність підприємства.
Зайомні оборотні кошти створюються за рахунок кредитів банків. Наприклад, під сезонні потреби в оборотних коштах.
Залучені засоби це засоби, тимчасово що вилучаються підприємством із спеціальних фондів, а також відстрочка по виплаті податків і заборгованості постачальникам. Ці засоби використовуються підприємством у якості резерву у випадку порушення безперервності в обороті оборотних коштів.
Залучені засоби називаються також стійкими пасивами.
У залежність від характеру планування оборотні кошти діляться на нормовані і ненормовані.
Нормовані - це оборотні кошти, які розміщені в сфері виробництва (гр. 1, 2, 3 + готова продукція на складі).
Ненормовані- це відвантажена, але не оплачена продукція і кошти в розрахунках, включаючи дебіторську заборгованість.
Тривалість обороту оборотних коштів (у днях) - це період від моменту надходження запасів на підприємство до одержання грошей за реалізовану продукцію. Тривалість обороту оборотних коштів дозволяє оцінювати ефективність роботи підприємства.
2.10 Показники ефективності використання оборотних коштів
Ставляться 2 завдання підвищення ефективності використання оборотних коштів:
1) скорочення запасів до мінімального розміру;
2) прискорення оборотності.
Ці завдання пов'язані між собою.
Оборотність оборотних коштів характеризують такі показники:
- коефіцієнт оборотності ОС;
- коефіцієнт завантаження ОС;
- тривалість обороту ОС.
1. Коефіцієнт оборотності ОС:
.2. Коефіцієнт завантаження ОС:
.3. Тривалість обороту ОС:
; 
.Qp - продукція, реалізована підприємством за відповідний період;
Фср.ост. - середній залишок ОС за цей період;
F - число днів в періоді, який аналізується.
Потреба в оборотних коштах залежить як від виробництва, так і від тривалості обороту оборотних коштів. Тривалість обороту ОС може бути знижена такими засобами:
1) Запаси. Їхній розмір може бути зменшених за рахунок удосконалювання постачання, прискорення перевезень, поліпшення організації складського господарства, більш точного нормування ресурсів, утилізації відходів виробництва.
2) Незавершене виробництво. Його можна зменшити, скорочуючи тривалість виробничого циклу шляхом упровадження потокових методів і гнучких виробничих систем, механізації й автоматизації, підвищення змінності, скорочення простоїв, більш ефективного використання часу робітників.
3) Запаси готової продукції. Їх можна скоротити, поліпшивши інформаційний обмін із споживачем, роботу транспорту і систему розрахунків.
4) Зниженню витрати ресурсів і запасів ОС повинно сприяти зменшення матеріалів і енергоємністі виробництва.
Існують 3 основні
1) Конструкційне; напрямки зниження матеріало- і енергоємкості виробництва:
2) Технологічне;
3) Організаційно-економічне.
Конструкційне припускає поліпшення конструкцій виробів і використання більш дешевших матеріалів при їхньому виготовленні. Технічне припускає впровадження маловідходных і безвідхідних засобів виробництва. Організаційно-економічне припускає підвищення зацікавленості робітників в економії ресурсів шляхом стимулювання, удосконалювання систем планування, обліку і контролю.
2.11 Нормування оборотних коштів
З нормуванням ОС пов'язані поняття норми витрат ресурсів і норми запасів.
Норма витрати - це раціональна обгрунтована кількість сировини, матеріалів і енергії, необхідна для одиниці продукції або виконання визначеного об’єму робіт.
Норми витрати ресурсів можуть бути розраховані трьома різноманітними засобами:
1) Метод прямого розрахунку. У цьому випадку визначається кількість вихідних матеріалів, необхідних для виробництва окремої деталі. Потім розраховується кількість деталей у готовому виробі. У результаті витрати ресурсів підсумовуються.
2) Статичний метод. Використовується в тому випадку, якщо мінливість умов виробництва не дозволяє застосувати метод прямого розрахунка (1). У цьому випадку норми визначаються виходячи з накопиченого досвіду.
3) Метод коефіцієнтів. У цьому випадку коефіцієнти використовуються для корегування норм витрати при збільшенні або зменшенні об’ємів виробництва.
Норми витрати дозволяють розрахувати матеріало- і енергоємкість продукції як загальні витрати матеріальних або енергетичних ресурсів у натуральному або вартісному виразі.
Показники матеріало- і енергоємкості можуть бути загальними, питомими або структурними. Загальна материалоемкість розраховується на виріб у цілому. Питома розраховується на одиницю найбільше важливого експлуатаційного апарата. Структурна - для окремих марок, сортів, груп виробів.