Слід, при плануванні, зважати також на зворотний напрямок дії фінансового важеля. При незначному зменшені валового прибутку рентабельність власного капіталу істотно знизиться на підприємстві з високим фінансовим важелем і несуттєво – з низьким.
2.4 Аналіз розподілу прибутку на підприємстві
Нерозподілений прибуток ЗАТ „Тканини” використовується відповідно до Статуту підприємства. За рахунок його виплачуються дивіденди акціонерам підприємства, створюються фонди нагромадження, споживання, резервний фонд, частина прибутку направляється на поповнення власного оборотного капіталу і на інші цілі.
У процесі аналізу необхідно вивчити виконання плану по використанню нерозподіленого прибутку, для чого фактичні дані про використання прибутку в усіх напрямках порівнюють з даними плану і з'ясовують причини відхилення від плану по кожнім напрямку використання прибутку (таблиця 2.4).
Приведені дані свідчать про те, що на аналізованому підприємстві на виплату дивідендів використано 20% прибутку, у фонд нагромадження - 42, у фонд споживання - 28 і в резервний фонд - 10%.
Аналіз формування фондів повинний показати, наскільки і за рахунок яких факторів змінилася їхня величина. Основними факторами, що визначають розмір відрахувань у фонди нагромадження і споживання, можуть бути зміни суми нерозподіленого чистого прибутку (НП) і коефіцієнта відрахувань прибутку у відповідні фонди (КВЧП). Сума відрахувань прибутку у фонди підприємства дорівнює їхньому добутку:
Ф = НП х КВЧП.
Розрахунки, стосовно аналізованого підприємства, представлені в наступній таблиці.
Таблиця 2.4
Дані про використання чистого прибутку ЗАТ „Тканини” у 2004р.
тис. грн.
| Показник | План | Факт | Відхилення |
| 1. Нерозподілений прибуток | 1450 | 1600 | 150 |
| 2. Використання прибутку: | |||
| - на виплату дивідендів | 290 | 320 | 30 |
| - в фонд нагромадження | 580 | 672 | 92 |
| - в фонд споживання | 435 | 448 | 13 |
| - в резервний фонд | 145 | 160 | 15 |
| 3. Доля в розподіленні прибутку: | |||
| - виплачених дивідендів | 20 | 20 | |
| - фонду нагромадження | 40 | 42 | 2 |
| - фонду споживання | 30 | 28 | -2 |
| - резервного фонду | 10 | 10 |
У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку частки прибутку, що йде на виплату дивідендів власникам акцій підприємства, самофінансування підприємства (реінвестований прибуток), фонд соціальної сфери, матеріальне стимулювання працівників, і таких показників, як сума самофінансування і сума капітальних вкладень на один працівника, сума зарплати і виплат на один працівника. Причому вивчати дані показники треба в тісному зв'язку з рівнем рентабельності, сумою прибутку на одного працівника, на одну гривню основних виробничих фондів. Якщо ці показники вище, ніж на інших підприємствах, чи вище нормативних для даної галузі виробництва, то існують перспективи для розвитку підприємства.
Важливою задачею аналізу є вивчення питань використання засобів фондів нагромадження і споживання. Засоби цих фондів мають цільове призначення і витрачаються відповідно до затверджених кошторисів. Фонд нагромадження використовується в основному для фінансування витрат на розширення виробництва, його технічне переозброєння, упровадження нових технологій і т.д.
Фонд споживання може використовуватися на колективні потреби (витрати на утримання об'єктів культури й охорони здоров'я, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів) і індивідуальні (винагорода за підсумками роботи за рік, матеріальна допомога, вартість путівок у санаторії і будинку відпочинку, стипендії студентам, часткова оплата харчування і проїзду, допомога при виході на пенсію і т.д.).
У процесі аналізу установлюється відповідність фактичних витрат витратам, передбаченим кошторисом, з'ясовуються причини відхилень від кошторису по кожній статті, вивчається ефективність заходів, проведених за рахунок засобів цих фондів. При аналізі використання засобів фонду нагромадження варто вивчити повноту фінансування всіх запланованих заходів, своєчасність їхнього виконання й отриманий ефект.
Розділ 3. Рекомендації щодо створення комплексної методики управління прибутком на підприємстві
Кожне підприємство, в умовах як ринкової економіки, так і в перехідній економіці, повинно мати комплексну методику щодо управління власним прибутком. Проте, нажаль, на сьогодні дуже рідко можна знайти підприємство керівництво якого вважає за необхідне розробити методологічні підходи до планування та розподілу чистого прибутку.
Даний розділ курсової роботи присвячено дослідженню деяких питань, які, на нашу думку, повинні бути висвітлені в такій методиці. Так, для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, щоб при розподілі прибутку була досягнута оптимальність у задоволенні інтересів держави, підприємства і працівників. Держава зацікавлена одержати якнайбільше прибутку в бюджет. Керівництво підприємства прагне направити велику суму прибутку на розширене відтворення. Працівники зацікавлені в підвищенні оплати праці.
Однак якщо держава обкладає підприємства дуже високими податками, то це не стимулює розвиток виробництва, у зв'язку з чим скорочується обсяг виробництва продукції і як результат надходження коштів у бюджет. Те ж може відбутися, якщо всю суму прибутку використовувати на матеріальне стимулювання працівників підприємства. У цьому випадку в перспективі зменшиться виробництво продукції, тому що не будуть обновлятися основні виробничі фонди, скоротиться власний оборотний капітал, що в остаточному підсумку приведе до зниження життєвого рівня працівників, скороченню робочих місць. Якщо ж зменшується частка прибутку на матеріальне стимулювання праці, то це у свою чергу приведе до зниження матеріальної зацікавленості працівників і як наслідок до зниження ефективності виробництва. Особливо гостро дана проблема постає в умовах інфляції, коли купівельна здатність заробітної плати падає. Остання визначається індексом реальної оплати по формулі
Індекс = (середня зарплата + додаткові виплати на одного працівника) / Індекс споживчих цін
Очевидно, якщо реальна оплата зменшується чи залишається на одному рівні чи збільшується, але не так швидко, як на інших підприємствах, то робітники будуть вимагати збільшення оплати їхньої праці. Тому на кожнім підприємстві повинний бути знайдений оптимальний варіант розподілу прибутку. Велику роль у цьому повинний зіграти аналіз господарської діяльності.
У процесі аналізу необхідно вивчити фактори зміни величини оподатковуваного прибутку, суми виплачених дивідендів, відсотків, податків із прибутку, розміру чистого прибутку, відрахувань у фонди підприємства, методика якого найбільше повно розроблена.
Для підтримки ефективності роботи підприємства значну роль відіграє процес планування прибутку. Запланований прибуток може стати джерелом орендної плати, відшкодування збитків і т.п. Плануючи прибуток, підприємства планують і створюють власні фонди нагромадження і споживання, резервний фонд, іншими словами планують розвиток виробництва, формування виробничих фондів, що можуть перевищувати встановлені ліміти оборотних фондів.
Визначення планової величини прибутку може здійснюватися двома шляхами (на рівні підрозділу):
· методом прямого обчислення прибутку (як різниця між обсягом реалізованої продукції і її повною собівартістю);
· пофакторним методом (прогнозований прибуток обчислюється коректуванням його базисної величини з урахуванням впливу зміни обсягу продукції, її собівартості і цін).
План про прибуток і збитки підприємства складається після прогнозування балансу. У цьому плані повинні окремо виділятися суми податків, і балансового прибутку разом з чистим прибутком. Робиться це для того, щоб показати можливості підприємства по формуванню резервного фонду й окупності капітальних вкладень. Крім цього з такого плану видні потреби підприємства в додатковому фінансуванні.
В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку – це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток – найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту.