7) цикли Кузнеца — їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;
8) цикли Джаглера з періодичністю сім— одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;
9) цикли Китчина з тривалістю три— п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;
10)приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв'язку 9 коливаннями інвестиційної активності.
Незважаючи на всі розбіжності відносно першопричини економічних циклів, беззаперечним є визнання того, що в кінцевому підсумку циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів населення тощо.
Характеризуючи кризу як фазу, з якої починається економічний цикл, зазначимо, що цій фазі властиве безробіття.
Безробіття як соціально – економічне явище є характерним для ринкової економіки, постійно хвилює суспільство, потребує глибокого вивчення причин, що породжують його, увага з боку урядових структур усіх рівнів і ґрунтованого аналізу економічної науки.
Безробіття – це складна економічна, соціальна та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а а соціальні відносини – напруженими.
Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричиненого відчаєм.
Існує досить багато форм безробіття, але найважливішими з них є три: фрикційне, структурне і циклічне, - саме ці форми важливі для визначення природного рівня безробіття. Кожна з форм має свої причини. Тому визначення форм пов’язують з причинами, що їх породжують, тривалістю та типом безробіття.
Фрикційне безробіття виникає у зв’язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю та якістю найманих працівників, з одного боку, і кількістю та якістю робочих місць – з іншого, потребує часу. Воно , як правило, добровільне і короткострокове.
Структурне безробіття зумовлене змінами у структурі попиту на працюючих у зв’язку зі змінами структури економіки .Ця форма безробіття виникає у зв’язку з тим, що певні професії ’’старіють’’ і потреби в них значно зменшується або й зовсім зникає. Воно є переважно вимушеним і значно тривалішим, ніж фрикційне.
Циклічне безробіття – воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає.
Ми розглянули циклічність та безробіття як форму прояву макроекономічної нестабільності. Інфляція також є могутнім дестабілізуючим чинником.
Інфляція – це підвищення загального рівня цін, переповнення каналів обігу грошової маси понад потребами товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці та відповідно зростання товарних цін.
З теоретичної точки зору інфляція – це дисбаланс між сукупним попитом та сукупною пропозицією. В своїй теорії послідовники Д. Кейнса пояснюють настання інфляції надмірним попитом при повній зайнятості, а неокласики, навпаки, зростанням видатків виробництва, тобто пропозицією. Тобто виділяються дві альтернативні концепції: інфляція попиту та інфляція пропозиції (видатків).
Cуттєвий вплив на зростання цін в Україні справляли фактори, які лежать поза сферою грошового обігу, тобто витрати та інфляційні очікування. Незаперечним є той факт, що неефективна економіка завжди є потенційно інфляційною. Адже зростання виробничих витрат тягне за собою і підвищення цін. Стосовно України ця закономірність стала особливо очевидною. І в наслідок різних обставин продуктивність праці знижувалася. Водночас в умовах монополізованості нашої економіки відбувалося ослаблення інструментів, які б мали автоматично стримувати підвищення цін
На перших порах майже не існувало проблеми інфляційних очікувань домогосподарств. Але знецінення заощаджень населення дуже швидко навчило громадян України пристосовуватися до умов інфляції. Нова економічна поведінка їх проявлялася у прагненні якомога швидше звільнитися від готівки на користь інших активів, що не втрачали своєї реальної вартості.