Середній обсяг прямих іноземних інвестицій, накопичених на одному підприємстві з іноземними інвестиціями становив 441 тис. дол.., у тому числі в промисловості – 1,3 млн. дол.. (у паливній промисловості – 4,1, харчовій – 1,9, у машинобудівній та металообробці – 1,8, легкій промисловості – 0,2 млн. дол..)
Серед країн лідерами прямого інвестування в українську економіку є США(509 млн. дол.., або 18% від загального обсягу), Нідерланди (264 млн. дол.., 10%), Німеччина (232 млн. дол.., 8%).[8] Наведені дані свідчать, що кілька років лідерами прямого інвестування в українську економіку залишаються промислово розвинуті країни. За даними статистики, більшість вкладень здійснено суб’єктами з Європи – це наслідок полюсного розміщення міжнародних інвестицій. Порівняно значні вклади зроблено інвесторами з невеликих країн (Нідерланди, Кіпр, Ліхтенштейн, Швейцарія).
Аналіз даних таблиці дає змогу зробити висновок, що прямі інвестиції не відіграють значної ролі у відтворювальних процесах. Відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП коливається на рівні 1,12 – 1,69%(у розвинутих країнах – 5 – 7% і навіть більше) Незначна частка прямих іноземних інвестицій у обсязі валових інвестицій. Проте у цьому треба винити не іноземного інвестора, а мало привабливий інвестиційний клімат української економіки.(таб.2)[9]
Окремо слід зупинитися на регіональній структурі іноземного інвестування в Україні. Річ у тім, що, як свідчить практика, іноземні ділові кола враховують регіональний фактор під час прийняття рішення про інвестування. Значні прямі інвестиції у конкретну галузь у регіоні найчастіше пов’язані з упровадженням великого проекту. Київська область – “Кока – Кола Аматі” (харчова промисловість), Запорізька область – ДЕУ (машинобудування), на Тернопільщині канадським інвестором реалізується великий проект щодо виробництва будівельних матеріалів, а на Чернігівщині – проект англійського інвестора у харчовій промисловості.
На надходження прямих іноземних інвестицій у конкретний регіон впливає також його розташування. Так, у західних областях України велику питому вагу мають прикордонні або близько розташовані держави – Угорщина. Чехія, Польща, Словаччина.
Інвестори з таких країн. Як США, Великобританія, Німеччина. Віддають перевагу Дніпропетровській, Донецькій. Одеській і Черкаській областям.
Інвестори з інших країн ще вимогливіші до вибору регіону інвестування. Так російські інвестори основну частину своїх капіталів спрямували у Крим (і зокрема у Севастополь), у галузі: охорона здоров'я (будівництво санаторіїв і будинків відпочинку), будівництво житла.
Нідерландські інвестори охоче вкладають капітали у Київську і Львівську області, де їх цікавить харчова промисловість. Вибірково вкладають кошти бізнесмени з Кіпру. Основна частина інвестицій припадає на Одеську, Дніпропетровську, Львівську, Миколаївську і полтавську області. Обсяг інвестування з цієї країни такий великий, що має у кожному українському регіоні найпитомішу вагу. Наприклад, 36% іноземних інвестицій, вкладених у Миколаївську область, надійшли з Кіпру. Для порівняння: частка США-2%, Німеччини – 3%.
Можна припустити, що у вигляді іноземних інвестицій з Кіпру сюди повертається український капітал. Капітали з Кіпру надходять у такі галузі, як машинобудування і металообробка, внутрішня торгівля, хімічна і паливна промисловість, харчова промисловість, фінанси, сільське господарство.
Усі заходи, які пропонуються для підвищення інвестиційної привабливості української економіки для капіталу нерезидентів, можуть поділятися на дві великі групи: заходи, що впливають на усіх інвесторів, і заходи, що впливають тільки на іноземних інвесторів. Найгостріші проблеми підвищення інвестиційної привабливості української економіки виникають у макроекономічній сфері. Розв’язувати їх слід з урахуванням інтересів і внутрішніх, і іноземних інвесторів.
Економіка України мало приваблива для іноземного капіталу. В попередніх главах курсової роботи розглядалися чинники, що перешкоджають розвитку інвестування. Органи державної влади в Україні, особливо на місцевому рівні, ще недооцінюють ролі іноземного інвестування у зростанні економіки.
Збільшення обсягів залучених іноземних інвестицій і удосконалення їх структури буде неможливим без активізації інвестиційної сфери та поліпшення стану інвестиційного клімату вітчизняної промисловості. Шлях до залучення іноземного капіталу лежить, хоч як це парадоксально звучить, через вітчизняного товаровиробника. У країні має бути сформований платоспроможній внутрішній попит, у тому числі на продукцію промислового призначення. Залучення іноземних інвестицій допоможе розв’язати внутрішні проблеми, у тому числі соціальні та науково – технічні.
З метою подолання бюрократичних перепон, які мають місце під час реалізації інвестиційних проектів, необхідно забезпечити постійні робочі контакти між українською та відповідною іноземною стороною. На ставлення до України потенційного інвестора відчутно впливає взаєморозуміння між українським урядом та міжнародними фінансовими організаціями. Відсутність довгострокової стратегії співробітництва з МВФ та перерва у співпраці насторожують потенційних інвесторів.
Було б доцільно створити державне агентство, яке б виконувало роль інвестора при недостатності коштів у нерезидента для реалізації інвестиційного проекту. Наприклад, таке агентство могло б фінансувати частину (але не більш як половину) окремого проекту на засадах партнерства. Ризик і результати інвестування розподіляються відповідно до вкладених у проект коштів.
Крім того, від практики адміністрування органам державної влади слід переходити до ефективних методів регулювання.. Необхідно прийняти нагальні заходи з метою подальшої оптимізації та спрощення процедур отримання ліцензій, дозволів, свідоцтв тощо. Також потрібно розробити чіткий та прозорий механізм пільг іноземним інвесторам.
Необхідно реформувати і земельні відносини. І хоча на сьогоднішній день ми маємо новий земельний кодекс, в ньому ще досить недоліків з цього питання.
Державі варто заохочувати портфельні інвестиції. Проте це викликає потребу у розвитку фондового ринку.
3.2Польсько – українські інвестиційні відносини . Переваги та недоліки.
Для повного уявлення ситуації на Україні щодо іноземного капіталовкладення треба розглянути детальний приклад, на якому можна побачити всі переваги та недоліки української політики, яка регулює інвестиції, а також зробити деякі висновки у майбутньому. Розглянемо взаємовідносини України та ближчого до неї розвинутого європейського сусіда – Польщі.
Останнім часом у співробітництві України та Польщі з’являються перші ознаки інвестиційно – виробничої моделі. Так, обсяг інвестицій з Польщі в українську економіку за 1994 – 1999рр. зріс у 6,5 раза, досягнувши у 1999р. 54,4 млн. дол.. З усіх варіантів вкладення капіталу польські бізнесмени віддають перевагу прямому інвестуванню, яке гарантує участь у прийнятті рішень і є менш ризикованим порівняно з придбанням акцій вже існуючих фірм, особливо коли врахувати невисокий рівень розвитку українського фондового ринку.
У 1999р. в Україні діяло 633 підприємства з польським капіталом, з них 478 – спільні, що становить близько 12% від усіх зареєстрованих СП. Проте для польських підприємств створення СП з українськими партнерами становить тільки 9, 68% загальної вартості всіх форм економічної співпраці, тим часом як експорт в Україну перевищує 45%. Вкрай низькою є роль обміну ноу – хау і технологіями (менше 2%) І саме на це слід звернути особливу увагу. Бо коли одна з головних цілей інвестицій – сприяння НТП – просто не працює, то про ефективність таких капіталовкладень можна говорити з великим сумнівом.
На жаль, і за обсягом ПІІ Польща поступилася іншим країнам: якщо у 1992р. вона за цим показником посідала 10 – те місце, то у 1999 – 14 – те. (46,2 млн. дол..) Це свідчить про спадаючий інтерес польських резидентів щодо України.
Детальний аналіз процесу залучення польських інвестицій в Україну дозволяє виявити ряд негативних тенденцій:
1. Низькі обсяги надходжень не відповідають дійсним можливостям. Так, потреби української економіки в іноземних інвестиціях, що оцінюються експертами в 40 – 50 млрд. дол.. станом на 1999 р. задовільне ні тільки на 6 – 7%, досягнувши 2781,1 млн. дол. ..При цьому Польща зробила незначний внесок у подолання інвестиційної напруженості в Україні порівняно з іншими інвесторами – США, Нідерландами, Німеччиною, Великобританією, Республікою Кореєю та Кіпром.
2. Галузева структура польських інвестицій не враховує пріоритетів української економіки. Так, обсяги фінансових вкладень з Польщі в українську промисловість становлять 30%, у сільське господарство – 0,7%, зате у сферах, що забезпечують швидкий обіг капіталу – торгівлі та громадському харчуванні, у фінансовому посередництві, - відповідно,21, 4 і 40,3% (таб.3)[10]
Інвестування, в основі якого лежить мотив максимізації поточного прибутку, не може справити позитивний вплив на довгострокове зростання економіки.
3. Середній розмір інвестицій у конкретні проекти надто низький, що унеможливлює кардинальне поліпшення загальної економічної ситуації. Ця тенденція, тісно пов’язана з попередньою, свідчить про небажання польських інвесторів вкладати великі суми в бізнес країни, що за рівнем ризику посідає 126 місце в світі (Польща - 42). Крім того, інвестування у великих обсягах передбачає довгостроковий і здебільшого виробничий характер фінансових вкладень, що в основному доступне великим ТНК, тим часом як серед польських інвесторів в Україну переважають малі та середні фірми.