Таблиця 2.4
Прожитковий мінімум за період 2000-2007 рр. (грн.)
20001 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | |
1. Прожитковий мінімум на 1 особу на 1 місяць | 270.10 | 270,10;14.04. -311,30 | 342,00 | 342,00 | 342,00;27.05. -362,00 | 382,00;01.09. -423,00 | 453,0001.04. –465,0001.10. –472,00 | 492,0001.04. –525,0001.10. –532,00 |
2. Прожитковий мінімум по демографічним групам: | ||||||||
2.1.діти віком до 6 років | 240.71 | 240,7114.04. -276,48 | 307,00 | 307,00 | 307,0027.05.-324,49 | 335,0001.09. -376,00 | 400,0001.04. –410,0001.10. –418,00 | 434,0001.04. –463,0001.10. –470,00 |
2.2. діти - від 6 до 18 років | 297.29 | 297,2914.04. -345,66 | 384,00 | 384,00 | 384,0027.05. -404,73 | 422,0001.09. -468,00 | 514,0001.04. –527,0001.10. –536,00 | 558,0001.04. –595,0001.10. –604,00 |
2.3. працездатні особи | 287.63 | 287,6314.04. -331,05 | 365,00 | 365,00 | 365,0027.05. -386,73 | 409,0001.09. -453,00 | 483,0001.04. –496,0001.10. –505,00 | 525,0001.04. –561,0001.10. –568,00 |
2.4. особи, які втратили працездатність | 216.56 | 216,5614.04. -248,77 | 268,00 | 268,00 | 268,0027.05. -284,69 | 300,0001.09. -332,00 | 350,0001.04. –359,0001.10. –366,00 | 380,0001.04. –406,0001.10. –411,00 |
1 Дані наведені згідно Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000р. і введені в дію з 01.11.2000р.
Джерело: Законодавча база про розмір прожиткового мінімуму - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/.
Рис. 2.1. Динаміка зростання прожиткового мінімуму з 2000 по 2007 рік
Аналізуючи динаміку зростання прожиткового мінімуму можна узагальнити, що в порівнянні з 2000 р. прожитковий мінімум виріс в 1.9 рази по усіх демографічних групах.
Відповідно, можна зробити висновок про застосування маніпуляцій при визначенні прожиткового мінімуму і використання цього стандарту як технічного нормативу для забезпечення пенсійних виплат відповідно до реальних можливостей Пенсійного фонду та держбюджету. Крім того, поетапне підвищення прожиткового мінімуму негативно позначається на соціальних виплатах, які здійснюються на підставі гарантованого мінімуму, збільшення якого протягом року не передбачається.
Розділ 3. ефективність політики соціального захисту в Україні та світі
3.1. Основні проблеми соціальної політики та шляхи
їх подолання для України
Проблеми рухають світ, історію, думки людей. Передовсім проблеми соціальні — незадоволення рівнем життя, низькою зарплатнею чи відсутністю засобів до існування через безробіття, поганим житлом, недостатнім чи надто дорогим медичним обслуговуванням, неякісною освітою, незахищеністю в старості тощо. Як стверджує Г. Лейчер, існує універсальне визнання бажаності кращої освіти, здоров'я та безпечнішого життя для всіх, однак немає, й ніколи не було, загальної згоди щодо засобів досягнення такої мети[90].
Більш того, саме визначення соціальних проблем доволі суперечливе, а відтак цілі й цінності політики, спрямованої на їх пом'якшення, відмінні у різних країнах. Коли говорять про соціальну політику у глобальному вимірі, то найчастіше згадують про бідні країни. Проте, наприклад, одна з найбагатших та найпотужніших країн світу — США, котра надає допомогу багатьом іншим країнам, не позбавлена власних проблем. Серед них називають такі:
- проблема бідності - кожен восьмий американець бідний;
- зростає кількість звернень за терміновою допомогою в харчуванні та притулку;
- рекордно високою є нерівність доходів (крива Лоренца);
- щорічно 5 тисяч дітей гинуть від рук своїх батьків, а 30 тисяч стають інвалідами внаслідок знущання та занедбання (недосконалість соціального захисту дітей)[91].
Всі ці соціальні проблеми вважаються такими, що порушують норми та цінності суспільства. І хоча такі труднощі й перешкоди інколи розглядають та оцінюють як проблему самої людини (наприклад, звинувачують бідних у тому, що вони, мовляв, лінуються заробляти), проте досить часто провину за скрутне становище певного сегменту населення несе на собі система, оскільки вона не забезпечила адекватних програм для запобігання бідності й допомоги вразливим групам. Насправді ж., істина перебуває посередині — звинуваченнями особи й звинуваченнями системи. Адже зрештою систему формують люди й вони впливають на неї. Для розв'язання цих проблем не існує єдиного рішення, кожна країна вирішує їх по-своєму.
Варто зауважити, що науковці віддавна прагнуть об'єктивно оцінювати соціальну ситуацію та проблеми соціального розвитку, інколи й у розріз із офіційним, політичним дискурсом щодо цієї теми. Так, у 70-ті роки XX століття двоє американських учених — М. та М.-Л. Мірінгофф запропонували використовувати щорічний показник — "Індекс соціального здоров'я", який включає вимірювання стану розв'язання 16 ключових соціальних проблем. При розрахунку цього показника до уваги беруть, зокрема рівень безробіття, відсоток дітей, які зростають у бідності, середній тижневий заробіток, рівень знущання над дітьми, забезпеченість медичними страхуванням[92]. Запропонована система оцінювання була орієнтована передовсім на визначення й порівняння ситуації в різних місцевостях США, але сам підхід до вивчення соціального становища є досить цікавим, бо він враховує значно більше детермінант соціального благополуччя, аніж зайнятість та прибуток.[93]
Найвідомішим показником, який часто використовують у соціальній політиці, є Індекс людського розвитку, який розраховують, виходячи з очікуваної тривалості життя при народженні, рівня освіти та розміру реального ВВП на душу населення [див. Додаток 3][94].ООН, роблячи оцінку країни, нині зважає й на такі аспекти людського розвитку України, як подолання бідності, соціальне забезпечення, управління, збереження та охорона довкілля, подолання ВІЛ/СНІДу[95].
Сьогодні комплекс проблем соціального захисту населення України розглядається крізь призму стану суспільства, стану «перехідності», коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють старі та відживші. Для цього періоду характерне відставання розвитку нормативів та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у порівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн. І хоча, Україна вже визнана країною з ринковою економікою, нажаль в питаннях соціального захисту населення ми ще відстаємо від розвинутих країн світу.
Суспільство та його правова система не завжди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсутності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної сфери не завжди узгоджуються з проблемами соціальної гармонії, адаптації населення, перш за все його вразливих прошарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій непрацездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, багатодітні сім'ї тощо).
Аналіз існуючої ситуації свідчить, що в умовах перехідної економіки у суспільстві відбуваються два принципових інституціональних процеси [96]:
Руйнування, демонтаж та дезагрегація старих економічних, соціальних і правових інститутів.
Створення, синтез, формування та закріплення нових, раніше невідомих суспільству інститутів: власності, ринкових відносин, демократії, свободи економічного вибору, нової ролі держави тощо.
У контексті основних проблем соціального захисту населення на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптуватися до специфічних умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.
Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння розвитку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і економіки країни загалом. Ця довгострокова соціальне орієнтована політика повинна бути спрямована на зниження реального рівня безробіття, посилення економічної активності і мобільності населення, підвищення його доходів, рівня добробуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу передбачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людського розвитку[97].