ВСТУП
РОЗДІЛ. 1. Теоретико – методологічні основи дослідження системи соціального захисту населення
1.1.Суть, необхідність та інструментарій соціального захисту населення
1.2. Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту··
1.3. Проблема соціального захисту в концепціях провідних економічних
шкіл.
1.4. Моделі соціального захисту населення зарубіжних країн.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
населення В УКРАЇНІ
2.1. Еволюція системи соціального захисту у відчизняній економіці.
2.2. Аналіз нормативно правової бази здійснення соціальногозахисту
2.3. Особливості соціального захисту в Україні на сучасному етапі
РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО
ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ та світі·
3.1. Основні проблеми соціальної політики України та шляхи їх подолання.··
3.2. Світові тенденції соціального захисту населення та їх вплив на
побудову моделі соціального забезпечення в Україні3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
Вступ
Актуальність теми. В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.
Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.
Процес поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в системі управління державою, складовою якої є соціально-економічна система, на основі ідеї сполучення економічної ефективності як результату дієвості ринкових сил та соціального компромісу. Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту – це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.
Стратегічна мета інтеграції України до складу Європейського співтовариства потребує серйозної роботи щодо удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.
Як уже зазначалось, однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної системи соціального захисту в Україні.
Об’єктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.
Предметом є особливості соціального захисту населення в Україні.
Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.
Завдання даної дипломної роботи є:
- визначення теоретичних аспектів здійснення системи соціального захисту:
- аналіз сучасної політики соціального захисту в Україні;
- оцінка ефективності політики соціального захисту та висування пропозиції щодо її покращення.
Методологія дослідження. Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: історико-хронологічний та системний аналіз, порівняльний економічний аналіз тощо. А також використання історико-парадигмального підходу до періодизації еволюції системи соціального захисту.
Структура роботи. Дипломна робота включає вступ, 3-и розділи, що поділяються на підрозділи, висновок, список використаної літератури та додатки.
Джерельна база. Нормативною базою для написання дипломної роботи стали наступні нормативні акти: Конституція України, Закони України“Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”(14.01.1998), “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000), та інші нормативні акти згідно списку використаної літератури.Крім нормативної бази в роботі використані підручники з економіки за редакцією Панчишина С.М, Борецької Н.П. та ін., статті українських науковців, розміщені у вітчизняних періодичних виданнях, INTERNET.
Розділ 1. Теоретико – методологічні основи дослідження системи соціального захисту населення
1.1. Суть, необхідність та інструментарій
соціального захисту населення
Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою[1]. Проголошення України соціальною державою – великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.
Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах, тощо.
Основним законом нашої країни визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека. Згідно з Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави[2]. Із змісту зазначених положень витікає, що держава не є пасивним спостерігачем при реалізації прав і свобод громадян, а активним учасником забезпечення їх реалізації. Зокрема, наша держава зобов’язується забезпечувати: право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом[3]; право на достатній життєвий рівень[4], тощо. Це, безперечно, свідчить про її соціальну орієнтацію.
Як вже зазначалося, право громадян на соціальний захист закріплене в Основному Законі України Конституції. Згідно ст.46, воно гарантується і забезпечується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування[5]. Зі змісту цієї статті Конституції України випливає, що в нашій країні розвиватиметься тристороння схема фінансування соціального захисту населення. Така схема сьогодні діє практично у всіх промислово розвинутих країнах. Відповідно до неї сторони, що беруть участь у фінансуванні соціального захисту, - це: по-перше, кожен працездатний працюючий громадянин, потенційний отримувач пенсії, допомоги, і т. д., по-друге, роботодавець і, по-третє, держава. Варто відзначити, що від колишнього Союзу РСР нам у спадок дісталася державна адміністративно-розподільча (бюджетна) система асигнувань соціального захисту, де основним суб’єктом фінансових ресурсів виступала держава. Із змісту ст. 46 Конституції України випливає, що держава не залишається осторонь від участі у фінансуванні соціального захисту своїх громадян, хоч вагоміший вклад в нього повинні вносити роботодавці, а також самі громадяни.
Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних – непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства.
Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці – головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування[6].
Вперше термін “соціальний захист” чи “соціальна безпека” появився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та ін.[7]
Теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення непрацездатних громадян розробляється в багатьох країнах в кінці XIX- на початку XX століття[8].