В економічній теорії існує кілька поглядів на сутність та причини інфляції. У вітчизняній науці та у правлячих колах України нині переважають погляди на це явище виключно як на грошовий феномен, пов’язаний із надмірною емісією. Через це боротьба з нею проводиться у напрямі адміністративного скорочення емісії. Однак жорстке обмеження приросту грошової маси не могло не вплинути на стан економіки, спровокувавши подальше поглиблення системної кризи. Виявом її стали поглиблення спаду виробництва, збільшення безробіття, різке зростання бюджетної, взаємної та інших видів заборгованості, помітне посилення кризи неплатежів тощо. Проблема інфляції, хоча й змінила форму, але не зникла. Всі ці негативні процеси створюють реальну загрозу вітчизняній економічній безпеці.
Саме такий стан речей виводить на перший план комплексний підхід до розгляду причин та наслідків сучасної інфляції. Він мав багато прихильників у західній літературі, а нині його подальша розробка та застосування щодо умов ринкової трансформації економічної системи України стає надзвичайно важливою проблемою. Значимість цієї проблеми визначається тим, що темпи та характер інфляції є результатом сукупного впливу системи найрізноманітніших чинників, пов'язаних зі змінами всієї системи суспільних відносин та інституцій у перехідний період. І нинішня інфляція в Україні виявила себе як системне утворення, якому притаманні розгалужені зв'язки не тільки з грошовим обігом, а й з усією економічною системою суспільства. Тому і подолати її можна лише при комплексному, системному підході, який ураховує всю сукупність специфічно національних умов [6; 25].
Головними причинами інфляції на вищій стадії капіталізму є такі фактори, як монополізація економіки (зокрема, процеси монополістичного ціноутворення), зростання державних затрат на воєнні цілі, широке використання дефіцитного фінансування, надмірна кредитна емісія, зростання кількості безробітних та ін. Деякі з них впливають і на інфляційні процеси в Україні. Однак інфляція в нашій державі, як і в інших країнах СНД, має свої специфічні причини, основними з яких є:
1) глибока деформація основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групами «А» (виробництво засобів виробництва) і «Б» (виробництво засобів споживання). Так, якщо в СРСР у 1928 р. частка предметів споживання у загальному обсязі промислової продукції становила 60,5 % , то у 1989 р. — лише ЗО % . В Україні з 1990 по 2001 рік частка групи «Б» скоротилася з ЗО до 24 %. Це означає, що в галузях групи «А» виробляють переважно лише засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення, що свідчить про затратний характер економіки. Працівники групи «А» отримують заробітну плату, що збільшує грошову масу в обігу і, як наслідок, незадоволений платоспроможний попит населення. Така інфляція отримала назву структурної;
2) надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, в СРСР на воєнні цілі витрачалося наприкінці 80-х років XX ст. не 70 (як зазначалось в офіційних джерелах), а до 300 млрд. крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат раніше не включали витрати на виробництво устаткування для воєнних заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати у суміжних галузях (наприклад, для видобування руди, яка йшла на виплавлення металу для військових потреб). Після здобуття незалежності на території України залишилось приблизно 80 % військово-промислового комплексу колишнього Союзу, щодо якого здійснювалась поспішна, необґрунтована політика конверсії. Така політика і надмірні витрати на військові цілі (як це було в першій половині 90-х років XX ст.) призводять до дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей;
3) значна монополізація економіки України. В Україні у 2002 р. частка монополізованої продукції у ВВП становила 40 %;
4) популістські, недостатньо обґрунтовані економічно постанови Верховної Ради у 1992—1994 рр., які збільшували дефіцит державного бюджету. Нічим не забезпечена емісія грошей становила у 1992 р. 1 трлн. 325 млрд. крб., що дорівнювало приблизно 35 % ВНП (при тому, що дієздатною фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%). Головною причиною інфляції в Україні у 1991—1993 рр. була невиважена грошова емісія;
Втрата мобільності, динамічності та гнучкості економічної сис-теми, нездатність своєчасно і повною мірою пристосуватись до змін внутрішніх умов її функціонування, навколишнього середовища означає макроекономічну нестабільність.
Порушення макроекономічної рівноваги, основою якої є врів-новажена взаємодія сукупного попиту і сукупної пропозиції, при-зводить до дестабілізації економічної системи, руйнації господар-ських зв'язків, соціально-економічних потрясінь.
Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгос-трішим соціальним лихом сучасної економіки є високий рівень без-робіття і високі темпи інфляції.
Деякі західні аналітики для оцінки стану економіки або успіш-ності економічної політики використовують так званий "індекс зли-денності", що являє собою суму рівнів безробіття і інфляції. Тому невипадково, що значні зусилля вчених-теоретиків, практиків гос-подарювання, політиків та урядовців спрямовані на подолання не-гативних соціально-економічних наслідків безробіття і інфляції, знаходження і запровадження методів регулювання економіки, спрямованих на підвищення зайнятості і стабілізацію цін.
Розглянемо суть, форми, прояви, основні чинники та важелі регулювання рівнів безробіття та інфляції, а також принципи та тенденції взаємодії цих складних соціально-економічних явищ.
Особливе місце в системі функціонування сукупного працівни-ка займає безробіття. Багато представників різних напрямів еконо-мічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучас-ного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економі-ки. На сьогодні, за даними 00Н, близько 800 млн чол., тобто прак-тично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безро-біття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).
Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідка-ми його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіт-тя - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.
Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.
Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою над-виробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тоб-то з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній еконо-мічній системі, та наступною економічною політикою.
Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття. Так, класичний аналіз не вбачає у безро-бітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вва-жає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіт-тя вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рів-новаги.
Кейнсіанський підхід до розуміння проблеми вбачає причини безробіття у недостатньому сукупному суспільному попиті. Держа-ва, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що зумовить зростання попиту на ро-бочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.
Сутність іншого пояснення причин безробіття випливає з того, що безробіття вважають наслідком деформації та негнучкості рин-ку праці. В цьому випадку важливими заходами щодо подолання безробіття є створення гнучкішої структури заробітної плати, про-ведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка за до-помогою бірж праці, перекваліфікації тощо з'єднає безробітного з вільним робочим місцем.
Рівень і структуру безробіття визначає сукупність техніко-тех-нологічних, організаційно-виробничих, соціально-економічних та інших факторів. Ключовою проблемою регулювання зайнятості є досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій в умовах безробіття,
Слід розрізняти незайняте і безробітне населення. Основні по-токи на ринку робочої сили, які формуються з тих, хто не належить до складу робочої сили /; належить до складу робочої сили 2; відмо-вився від пошуків роботи 3; зазнав невдачі в пошуках роботи 4;
втратив роботу 5; шукав і знайшов її б; закінчив працювати (пен-сіонери, інваліди) 7; отримав роботу 8; показано на рис. 35.
Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатно-го віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої ро-боти, заробітку (трудового доходу), зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шу-кають роботу та здатні приступити до неї.
Підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій міс-цевості, де він мешкає. Заробітна плата й інші умови праці повинні відповідати середньому рівню за даною професією. У разі немож-ливості надати таку роботу безробітному служба зайнятості може запропонувати йому пройти професійну перепідготовку або підви-щити кваліфікацію з урахуванням його здібностей, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.
Безробіття характеризується двома основними показниками:
рівнем і тривалістю.
Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстро-ваних повністю безробітних від кількості самостійного працездат-ного населення (такого, що живе переважно на доходи від своєї праці):
Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію у сфері зайнятості. Недоліками цього показника є те, що часткова зайнятість, а також не включення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, занижує офіційний рівень безробіття. При-ховування інформації про зайнятість, наприклад у тіньовій еконо-міці, завищує показник безробіття. Тому для його оцінки треба знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, а й те, протя-гом якого часу вони перебувають у такому стані, тобто тривалість безробіття.
Рівень безробіття прямо пропорційний рівню звільнення (по-казнику частки зайнятих, які щомісячно втрачають роботу) і обер-нено пропорційний рівню працевлаштування (показнику частки безробітних, які щомісячно знаходять роботу).
Розрізняють природне і вимушене безробіття. Природне безро-біття є добровільним і фрикційним.
Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.
Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, зі зміною професій. Для нього характер-ний стан пошуку або чекання роботи в недалекому майбутньому.
Свобода вибору виду і місця діяльності є об'єктивною передумо-вою фрикційного безробіття. Щоб запобігти цьому, ринок робочої сили повинен своєчасно забезпечувати продаж і купівлю робочої сили.
Рух кадрів - неодмінна умова сучасного виробництва. Праців-ники можуть на деякий час відволікатись від безпосередньої участі у виробничому процесі (пошук нового місця роботи, пов'язані з цим просторові переміщення, час на навчання і перепідготовку, народження і догляд за дитиною тощо). Така незайнятість - ціл-ком нормальне явище, що супроводжує кадрові переміщення.-Важ-ливо лише, щоб це відволікання не було надто тривалим і не охоп-лювало б одночасно великі маси людей.
Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юн-ктури і різниться своєю тривалістю. Воно виникає в умовах не-гнучкої ціни робочої сили за наявності фіксованої заробітної пла-ти. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги оплата праці не знижується, то виникає надлишкова пропозиція робочої сили. Тільки частина робітників отримує місце, решта стають вимушено безробітними. Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважається довгостроковим. Воно переходить у так зване застіине безробіття, наслідком якого є втрата трудових на-вичок, а часто й розпад соціально-психологічних основ особис-тості.
Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне. Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм тощо). Техно-логічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочого місця внаслі-док модернізації, раціоналізації виробництва. Конверсійне без-робіття пов'язане із скороченням галузей воєнно-промислового комплексу та перепрофілюванням.
Конверсійне і технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, яке охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навич-ки і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни у структурі сус-пільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, тех-нологічних зрушень і зміни у структурі споживчого попиту.
Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, які втратили роботу внаслідок структур-них змін, не зможуть одержати її без попередньої перепідготовки, додаткового навчання, а то й зміни місця проживання. Тому струк-турне безробіття має більш довгочасний характер, ніж фрикційне.
Крім фрикційного та структурного безробіття розрізняють цик-лічне безробіття, зумовлене економічною кризою, спадом вироб-ництва. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується,
зайнятість скорочується, а рівень безробіття зростає, тобто цикліч-не безробіття пов'язане з дефіцитом попиту.
Безробіття пов'язане не лише з кількістю робочих місць, а й з якісними параметрами пропорції "сукупний працівник - система робочих місць". Наприклад, структурне безробіття не виключає наявності великої кількості вакансій. Так, у США навіть у найтяжчі часи на 10 млн безробітних завжди було близько 1 млн вакансій, які через відсутність своїх претендентів намагалися заповнити іно-земними робітниками і фахівцями.
У розвинутих західних країнах в середині 90-х років було близь-ко 35 млн безробітних. У різних країнах природним рівнем безробіт-тя вважається безробіття від 3 до 7 відсотків сукупного працівника,
Природна норма, рівень безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний швидко здійсню-вати міжгалузеві та міжрегіональні переміщення залежно від попи-ту на робочу силу і потреб виробництва.
Західні економісти вважають, що рівень безробіття за умов пов-ної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття при нульовому циклічному безробітті.
Природна норма, безробіття відбиває економічну доцільність використання трудових ресурсів, фіксуючи раціональність наван-таження виробничих' потужностей. На сучасному етапі економіч-ного розвитку цей показник має тенденцію до зростання. Однією з причин підвищення природної норми безробіття є зміни демогра-фічного складу сукупної робочої сили. Такі інституціональні зміни (тобто зміни в законах та звичаях суспільства), як розширення про-грам компенсації по безробіттю, підвищення розмірів і видів допо-моги, сприяють підвищенню фрикційного, а отже, і загального рів-ня безробіття.
Особливостями сучасного безробіття є: зростання його масшта-бів; зрушення у соціально-професійній структурі безробітних (без-робітними стають не тільки робітники, а й спеціалісти, управлінці);
зрушення у статевовіковій структурі безробітних (серед незайнято-го населення більше жінок, ніж чоловіків, більше молоді, ніж людей зрілого віку); підвищення частки вимушеної часткової зайнятості та добровільної незайнятості; збільшення тривалості безробіття.
Аналізуючи регулюючу роль і вплив безробіття на економічні процеси, глід пам'ятати, що надмірне безробіття призводить до ве-ликих негативних соціально-економічних наслідків.
Економічні втрати від безробіття як наслідок недовикористання виробничих ресурсів значно перевищують витрати, пов'язані з монополізмом. Коли люди залишаються без роботи, це означає, що виробництво скорочується, якщо порівнювати з можливо повною зайнятістю.
Американський економіст А. Оукен відкрив емпіричний зв'язок між циклічними змінами у ВНП і безробіттям. Математична залеж-ність між рівнем безробіття і падінням ВНП показує, якщо фактич-ний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1 відсоток, то відставання обсягу ВНП щодо потенційно можливого становить 2-2,5 відсотка.
Однак безробіття - це дещо більше, ніж економічне лихо. Воно завдає також великих соціально-психологічних збитків.
Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, за-вдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчування себе зайвою для суспільства людиною. Зниження кваліфікації, втрата самоповаги, бездіяльність, почуття самотності та непотрібності приз-водять до занепаду моральних основ особистості, суспільства, до розпаду сім'ї, суспільно-політичних потрясінь, погіршення фізич-ного і психологічного стану людини. Не випадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3-5 відсотків валового національного продукту. Особ-ливу роль у цьому відіграє держава. Її діяльність здійснюється в двох основних напрямах: регулювання рівня й тривалості безробіт-тя та соціальний захист потерпілих від безробіття.
Особливо негативні наслідки безробіття в країнах перехідної до ринкової економіки. Це пояснюється тим, що система матеріальної підтримки тут знаходиться в стані формування, а тому недостатньо ефективна; нестача фінансових ресурсів не дає змогу підтримува-ти допомогу з безробіття на більш-менш придатному рівні; для біль-шості населення, яке звикло жити в умовах повної зайнятості, втрата роботи стає соціально-психологічною катастрофою.
Основними рекомендаціями, спрямованими на зниження без-робіття, є:
макроекономічна політика, спрямована на скорочення бюджет-ного дефіциту, стримування інфляції та підтримання попиту;
удосконалення системи освіти і підготовки кадрів;
ліквідація бар'єрів, що заважають створенню чи розширенню підприємств;
удосконалення системи заходів щодо створення і розповсюджен-ня технології;
гнучкість в питаннях заробітної плати;
зміни в законодавстві, які б не перешкоджали вільному найму на роботу;
гнучкість в питаннях вільного часу;
розробка політики, спрямованої на підвищення рівня зайнятості, а не на підтримку безробітгя;
зміни системи соціального забезпечення в напрямі стимулюван-ня працевлаштування.
Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:
розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення
кваліфікації кадрів;
надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівни-ків на скорочений робочий день;
державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості;
стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й по-дальшого працевлаштування додаткової робочої сили;
залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капі-талу в райони зі стійким рівнем безробіття;
регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєд-нання України до міжнародного ринку праці;
стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до по-шуку робочих місць;
збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти;
введення в дію запасів невстановленого устаткування та підви-щення коефіцієнта змінності його в цілому;
заходи щодо квотування робочих місць для представників най-уразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що на-даються безробітним, які започатковують власний бізнес;
організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних
(громадських) робіт тощо.
Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці стипендії на час професійної підготовки та пере-підготовки, виплати допомоги по безробіттю.
В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку - 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків се-редньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 від-сотків мінімальної заробітної плати.
Система соціального захисту населення у сфері зайнятості по-винна охоплювати три взаємопов'язаних рівні -макрорівень, регіо-нально-галузевий і первинний - з властивими для них функціями і механізмами реалізації їх. У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення допрацездатного віку, працюючого, працездатного не-працюючого і непрацездатного.
Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціа-лістів, потенціальний надлишок її - надзайнятість - становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси вивіль-нення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей і ці-лих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне зав-дання системи захисту від безробіття в цих умовах - боротьба із -соіальним утриманством, стимулювання людини до пошуків ро-боти і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому до-помоги.
В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки від-носно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприєм-ницького господарства.