Аналіз витрат на виробництво продукції (стр. 2 из 6)

¾ витрати на ремонт та підтримку устаткування в робочому стані;

¾ витрати на придбання запасних частин до устаткування та ін.

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та побічні.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо.

Побічними є витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов'язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні, на відміну від непропорційних – це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).

Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати.

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо.

Рис. 1. Класифікація витрат підприємства

1.3 Калькуляція собівартості

Калькуляція собівартості являє собою визначення витрат за статтями собівартості.

Об'єктом калькулювання є продукція чи послуги, собівартість яких обчислюється.

Калькуляційною є одиниця кількісного вимірювання продукції (штуки, тонни, метри тощо).

Розглянемо більш докладно, як складають калькуляцію собівартості.

Стаття І. Сировина і матеріали. До цієї статті належать такі витрати:

· на сировину;

· на основні і допоміжні матеріали;

· на покупні вироби та напівфабрикати.

Стаття II. Енергія технологічна. Ця стаття включає в себе витрати на всі види енергії для роботи виробництва:

· паливо;

· електроенергію;

· пар;

· газ.

Така енергія безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, сушіння, зварювання, пошиття тощо).

Стаття III. Основна та додаткова заробітна плата основних виробничих робітників. До цієї статті належать витрати на оплату праці робітників, які безпосередньо виготовляють продукцію.

· доплати та надбавки робітникам за кваліфікацію;

· доплати та надбавки робітникам за перевиконання плану;

· доплати та надбавки робітникам за роботу в святкові та вихідні дні;

· доплати та надбавки робітникам за виконання державних обов'язків;

· оплату відпусток та ін.

Стаття IV. Утримання та експлуатація машин і механізмів. Вона включає в себе такі витрати:

· амортизаційні відрахування на машини та устаткування;

· витрати на електроенергію, пальне, мастильні матеріали для машин та устаткування;

· витрати на придбання технологічного інструменту, запасних частин та агрегатів для устаткування;

· витрати на ремонт та технологічне обслуговування;

· витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу

Стаття V. Загальновиробничі (накладні) витрати. Стаття V, як і ст. IV, також є комплексною. Вона поєднує витрати на такі потреби:

· управління, виробниче і господарське обслуговування в межах виробництва;

· заробітну плату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління, спеціалістів, службовців;

· амортизаційні відрахування по будівлях і спорудах;

· охорону праці;

· техніку безпеки, охорону, протипожежну безпеку;

· досліди, випробування, винахідництво;

· підготовку кадрів, адміністративні та канцелярські витрати;

· відрядження;

· обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення навколишнього середовища);

· придбання патентів, ліцензій тощо.

Розподіляються накладні витрати пропорційно до основної заробітної плати основних виробничих робітників, крім амортизаційних відрахувань. Вони обчислюються окремо і додаються до визначеної суми:

Стаття VI. Підготовка і освоєння виробництва. До даної статті належать витрати на такі цілі:

· освоєння нових підприємств, виробництв, цехів;

· підготовку і освоєння нової продукції;

Стаття VII. Позавиробничі витрати. До позавиробничих відносять витрати на такі цілі:

· маркетингові дослідження;

· рекламу продукції;

· заходи щодо стимулювання збуту.

Деякі з цих витрат є прямими і їх можна обчислити безпосередньо на окремі вироби (витрати на тару, пакування, транспортування, рекламу), а деякі – непрямими (на аналіз та дослідження ринку; комісійні виплати організаціям збуту; проведення ярмарків). Такі витрати розподіляються між виробами пропорційно до виробничої собівартості.

Таблиця 1.3.1. Порядок розподілу витрат

№	Стаття калькуляції	Порядок розрахунку
1	Витрати на основні матеріали та сировину	Прямим рахунком
2	Покупні напівфабрикати та комплектуючи вироби	Прямим рахунком
3	Зворотні відходи	Віднімається прямим рахунком
4	Транспортно–заготівельні витрати	прямим рахунком або % від статті 1
Всього матеріальних витрат		Алгебраїчна сума приведених статей
5	Всі види енергії на технологічні цілі	Прямим рахунком
6	Основна зарплата основних робочих	Прямим рахунком
7	Додаткова платня основних робочих	% від статті 6 (до 30%)
8	Відчислення на соціальне страхування	% від суми статей 6 та 7
9	Витрати на підготовку виробництва нової продукції	Прямим рахунком
10	Витрати на спеціальний інструмент та оснащення	Прямим рахунком
11	Витрати на утримання та експлуатацію обладнання	% від статті 6 (100% та більше)
Всього технологічна собівартість		Сума приведених статей
12	Внутрішньогосподарчі витрати	% від статті 6 (100% та більше)
13	Витрати від браку продукції (планують тільки заготівельні виробництва)	% від статті 11.
Всього внутрішньогосподарська чи цехова СВ		Сума приведених статей
14	Загально господарчі чи фабрично–заводські витрати	% від статті 6
Всього загально господарча чи виробнича СВ валової продукції		Сума приведених статей
15	Невиробничі чи комерційні витрати	% від суми всіх наведених статей
16	Інші витрати	Прямим рахунком
Всього товарна чи комерційна СВ		Сума приведених статей

1.4 Основні методи калькулювання собівартості

Позаказний методзастосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом. Продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Все витрати в межах норм враховуються без групування, по окремим замовленням. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинам и винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

При використанні кожного з перерахованих методів контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

Центри витрат представляються виробничими і структурними підрозділами, які характеризуються різноманіттям функцій і виробничих операцій, що дозволяє деталізувати облік, посилити контроль за витратами і підвисить точність калькулювання.

Центр відповідальності – організаційний підрозділ, який очолюється керівником, котрий забезпечує контроль планових, нормативних і фактичних витрат. Вони підрозділяються на головні і функціональні. Головні центри контролюють витрати по місцям їх виникнення, а функціональні поширюють витрати на інші місця їх виникнення при умові, що цей центр обслуговує кілька центрів витрат.