Національний університет
“КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”
Департамент економічних наук
Курсова робота
Реформування української економіки у 97-98рр.
Виконав: Качмар Олексій Романович
(ДЕН-2)
Науковий керівник: доцент, к. е. н.
Сніжко А. Є.
Київ-1999
Тема: “Реформування української економіки в 97-98рр.”
Зміст
Вступ
1. Макроекономічна політика.....................................................….5
2. Інституційні зміни.................................................................…..6
3. Зміни в структурі економіки..................................................…..8
4. Реформи в банківській системі................................................…9
5. Реформи в соціальній сфері.................................................…....11
6. Бюджетна та податкова політика............................…...........…..13
7. Тіньова економіка....................................................................…17
8. Інтеграція в світову економіку..............................................…..18
Висновок
Література
Вступ
В процесі мирних революцій і зважаючи на нежиттєздатність народного господарства, побудованого на принципах планової економіки, поступово формувалося реальне бажання переходу до ринкової економіки. Економічні реформи починалися із відпускання цін. Це призвело до значних скачків цін, породжувало інфляційні процеси. Інфляція досягла свого апогею в листопаді 1994р. і складала 72.3%. Гроші обезцінювалися астрономічними темпами. Населення повністю втратило своє довір¢я до карбованця.
В 1994р. президентом Л. Кучмою було проголошено програму проведення реформ. Було передбачено проведення виваженої монетарної політики - такої, щоб з одного боку стабілізувати попит, але з другого уникнути надлишкової її (політики) жорсткості. Дещо покращилася координація економічної політики. Ці та низка інших заходів дали свої результати - була приборкана інфляція, стало можливим робити заощадження. Осінню 1996р. були всі економічні підстави для проведення грошової реформи.
Перераховані вище процеси, що відбувалися в українській економіці негативно вплинули на рівень ВВП в Україні. Неконкурентність українських товарів на зовнішньому ринку, неефективність використання ресурсів, а також крах системи роботи “на план” призвели до різкого спаду рівня виробництва. Державна казна почала відчувати нестачу коштів із податкових надходжень. Почався процес росту податків, що ніяк не вирішувало проблеми. Декотрі платники податків ховалися від своєї ролі переходячи у нелегальну діяльність. Деякі просто не могли працювати у такому податковому середовищі і зменшували обсяги випуску або закривалися. Актуальною стає проблема взаємної заборгованості підприємств, бартеризації економіки. Три останні роки працівникам бюджетної сфери не виплачується платня, що породило зростання соціального напруження в суспільстві.
Що змінилося в нашій економіці, які проблеми було вирішено в 97-98рр. і які, навпаки, значно поглибилися, спробую описати в наступних пунктах свoєї роботи.
1. Макроекономічна політика
За останні роки в системі національних рахунків України спостерігаються дві закономірності. ВВП з кожним роком падає, і падає воно із спадними темпами. На подолання кризових явищ спрямовується економічна політика нашої держави. Однак припинити негативні тенденції попереднього економічного спаду, доповненого політикою так званої "шокової терапії", поки що не вдається. Справа ускладнюється тим, що криза охопила по суті всі регіони країни, загострюючи як міжрегіональні відносини, так і відносини регіонів з центром. В Україні не послаблюється і соціальна напруга, пов'язана з економічною стагнацією і спадом, безробіттям, величезним соціальнисм розшаруванням населення, небаченим поширенням жебрацтва і криміналізації суспільства, доповнена до того ж невирішенням регіональних проблем.
Необхідно зосередити державне управління, ринкове і господарське регулювання на розвитку соціальноорієнтованого товаровирробництва, забезпечуючи комплексне законодавче і нормативне регулювання еконміки, перш за все промисловості, енергетики й сільського господарства, сфери послуг, включаючи банківсько-фінансову систему.
Безумовно важливим кроком до здійснення цих завдань є раціональне роздержавлення і приватизація власності, формування справжнього і більш ефективного господаря. Ці процеси в Україні останнім часом значно прискорилися.
Важливе значення має коригування валютно-фінансової і кредитної політики. Економіка України не зможе успішно розвиватися, якщо по справжньому не стабілізувати валютно-фінансове середовище, не припинити на здоровій економічній основі інфляційні процеси. Хворобливість валютно-фінансової системи підтвердила серпнева криза в Росії, що негативно вплинула на обмінний курс гривні, на купівельну спроможність громадян, паралізувала частину нашої економіки. Тенденції до невеликого приросту ВВП були різко перекреслені.
Заходи, вживані державою, звучать дещо прокламативно. І це не дивно, бо частіше всього важливі економічні документи, що є ричагами змін в Україні, чи то приймаються крізь призму певних корпоративних чи політичних інтересів, чи взагалі неухвалюються.
2. Інституційні зміни
Україна вступила в період самоврядування з багатьма недоліками. Масивний державний апарат втратив свою актуальність. Ринкова економіка вимагала дерегулювання. Однією з найбільших проблем вважалося надмірне субсидування підприємств України. Розглядалися перспективи створення спеціальних економічних зон.
Ще з радянських часів в Україні набуло широкої практики субсидування підприємств за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів. Субсидії підприємств України, щодо яких в бюджеті міститься розгорнута інформація, склали у 1997 році 7.4% ВВП. За оцінками, витрати, не обнародувані в бюджеті, складали 1.5% ВВП. У країнах, які найбільш успішно просуваються на шляху реформ, цей показник у 2-3 рази менший. У 1998 році передбачувалося знизити субсидії до 6.2% ВВП. Однак було прийнято декілька рішень, відповідно яких у бюджеті з’явилися нові види витрат: кредити на будівництво, реконструкцію та технічне переозброєння об’єктів по виробництву екологічно чистих продуктів харчування; підтримка вугільної промисловості; дотації сільськогосподарським товаровиробникам та ін.
Широко розгорнулося непряме субсидування підприємств України: податкові пільги, реструктуризація податкової заборгованості. Обсяг прямих і непрямих субсидій пидприємствам, що становить 20% ВВП, є дуже високим. Це неминуче справляє негативний вплив на стимули до праці і виробництво, стимулює продовження існуючої умови для тих, хто працює погано. Половину субсидій відкрито не вказано в бюджеті. Надання субсидій в Україні практично позбавлене трансперентності, що створює сприятливі умови для свавілля, корупції і привілеїв.
Спеціальні економічні зони (СЕЗ) в країнах із перехідною економікоюю мають сприяти швидкому і дедалі вільнішому становленню ринкових механізмів в окремих регіонах. В квітні 1998 року було ухвалено законопроект про Донецьку СЕЗ. Аналіз документу показує, що він містить елементи значної зарегульованості та державного контролю. Змальовані там заходи для залучення інвестицій насправді є непривабливими. Для заснування СЕЗ має використовуватися менш регулятивний підхід. Окреслений тут шлях призведе до численних нових органів влади, але обмежених стимулів до інвестування. Зниження податкового тиску і усунення перешкод на шляху зовнішньої торгівлі можна тільки вітати. Але для того, щоб ці заходи стали ефективними, істотно важливо, щоб їх супроводжували кроки з дерегуляції.
3. Зміни в структурі економіки
Аналіз структури економіки показав, що макроекономічний рівень України ще не вийшов з свого перехідного стану, для якого найхарактернішою ознакою є процес руйнування централізованої системи.
Оптимальність структури національної економіки значною мірою зумовлюється ефективністю співвідношення галузей, що виробляють товари та послуги. За даними світового банку, для високорозвинених країн характерний випереджувальний розвиток сфери послуг, для країн з низьким рівнем дохолів, якою є Україна - навпаки, панівні позиції займає матеріальне виробництво. У структурі високорозвинених країн питома вага, скажімо, сільського господарства не перевищує 2%, хоча продовольча проблема там повністю вирішена. В Україні хоч і має місце зменшення сільськогосп. виробництва, але це відбувається, головним чином, за рахунок скорочення абсолютних обсягів виробництва. Проте кардинальних змін в галузевій структурі ВВП ще не відбулося. Країна продовжує перебувати на стадії індустріалізму, де панівні позиції займає АПК, тоді як високорозвинені країни активно формують постіндустріальний тип виробництва. Сучасна макроекономічна структура дрейфує в бік не лише стимулювання тінізаційних процесів, а й створення блокираторів економічного зростання.
В Україні вже вжито значних зусиль щодо покращення умов для проведення змін - були знижені субсидії промисловості та різні державні інвестиційні програми, відносні ціни прямують до світових. Проте потрібно докласти ще багато зусиль, щоб структура економіки зазнала вагомих змін.
4. Реформування банківської системи
Фінансовий сектор відіграє провідну роль у розподіленні ресурсів за умов ринкової економіки. Банківський сектор України пройшов довгий шлях свого формування: було створено НБУ, відділення Держбанку реорганізовано у п’ять спеціалізованих банків, кількість комерційних банків складає близько 200.
Аналіз стану банківської системи дає такі результати. На державні банки припадає близько половини операцій банківського сектору. Проте їхня частка прибутку складає лише 28%, що наштовхує на думку про те, що банки приватного сектору менше страждають від проблем на початку роботи та від роздутого управлінського апарату. Менші банки з акціонерним капіталом від 6 до 20 млн. грн. є більш успішними. Їхня частка у загальній сумі прибутку банківської системи складає 30.2%, проте вони утримують лише 17% депозитів та 19% позик. Менші банки є також краще капіталізованими. По відношеню до ВВП банківська система займає менше, ніж 20%, та загальна сума кредитів складає 6% ВВП. На такому рівні банківськаий сектор є дуже недорозвиненим, нездатним забезпечити сучасні банківські послуги для населення. Економічні проблеми, фінансова вразливість та юридично неоформлена нива кредитування - не дозволяють розвинутися кредитуванню, з усіма негативними наслідками для підприємствПозики дорівнюють лише 30% банківських активів, тоді коли залишки інвестуються в ОВДП та іноземну валюту. Україна все ще страдає від стихійних сплесків браку довір’я з боку іноземних інвесторів, що серйозно дестабілізує внутрішні процентні ставки.