Фінансова криза 2008-2009 рр. та її вплив на банківську систему України (стр. 2 из 5)

Також цю подію пов’язують з Китаєм. Вважають, що відбувся світовий дисбаланс заощаджень, тобто в США рівень заощаджень був занадто низький, а в Китаї та інших країнах, що розвиваються, навпаки – занадто високий, а Америка не звернула на це необхідної уваги і продовжувала жити не по засобах. І внаслідок цих подій знову ж таки з’явився мильна булька, роздмухана на неіснуючому капіталі, яка не примусила довго ждати свого так би мовити „лопання”.

Інша точка зору полягає в тому, що Китай сприяв появі глобального дисбалансу не через свій торгівельний експорт, а через експорт капіталу. Китаю не вистачало не попиту на предмети вжитку, а пропозиції високоякісних фінансових активів. Він знайшов їх в США, в основному у формі цінних паперів Міністерства фінансів і інших урядових цінних паперів, у свою чергу спонукавши інших інвесторів робити більш спекулятивні інвестиції.

Саме з цих подій, як вважають аналітики, і почалася всесвітня фінансова криза. Спочатку це стало головною проблемою США як країни, через яку проходить майже весь світовий капітал і де знаходяться найглибші фінансові ринки, а потім вже й інших країн світу, зокрема й України. На відміну від інших країн Україна йшла до цієї кризи, вже починаючи з самого початку XXI ст.

Слід розпочати ще з далекого 2000 р., коли неабиякими темпами зростала грошова маса, але інфляція залишалася на низькому рівні. У подальші роки грошова маса залишалася у великому об’ємі, проте почалися серйозні проблеми з інфляцією, що можна побачити на таблиці 1. У цей час почала зростати кількість виданих кредитів економіці. Якщо в 2004 р. їх величина становила 25,7% від ВВП, то вже у 2007 р. – досягла 59,9%, при цьому дуже високими були темпи зростання кредитів, виданих фізичним особами, що не могло не вплинути на темп інфляції в бік підвищення [4].

Таблиця 1

Приріст грошової маси та інфляція в економіці України у 2000-2008 рр.

У свою чергу споживчий характер кредитів, виданий фізичним особам, значно погіршив фінансове становище держави ще до початку кризи в Україні.

Також у 2004 р. в Україні відбулися найбільш гучні президентські вибори, влада на гребні апогею вирішила підвищити пенсії тим, у кого вона менша за прожитковий мінімум. Хотілося як найкраще, а отримали як завжди. В результаті пенсії збільшили у декілька разів і відбулося розбалансування пенсійного фонду, а інфляція з цього моменту почала прискорене зростання.

У 2005 р. у макроекономічній сфері ситуація різко змінюється у бік погіршення. Зростання цін у 2004 р. і в наступних 2005-2007 рр. формує в Україні умови попиту, який з кожним роком все більше підвищувався, а задовольнити який Україна вже починаючи з 2005 р. не могла, оскільки внутрішні резерви вже давно були вичерпані. Відбувається різке підвищення показників імпорту внаслідок зменшення контролю за митницею України, а Національний банк України здійснив офіційне підвищення валютного курсу національної валюти країни, що за тодішнього стану економіки було значним ударом по банківській системі країни.

В 2007 р. на спекуляціях із житловою нерухомістю можна було заробити на 20-25% більше, ніж це було у попередні роки. Так найбільший стрибок цін був зафіксований в найбільших промислових областях: Донецьк (+38%), Харків (+33%), Дніпропетровськ (+25%) [2].

Приватні банки почали прагнути якомога більше заробити на зростанні цін на внутрішньому ринку. При цьому вони і зруйнували ж його своїми поспішними діями, вводячи все більше імпортних товарів та позикових фінансових ресурсів.

В цей же час після виборів у 2004 р. Україна знову наступає на старі граблі – запозичення грошей, але отримані кошти були дуже швидко використані, а зовнішній борг країни досяг величини майже в 60% ВВП [4].

Побачивши привабливі можливості до збагачення, в Україну почали стікатися іноземні інвестори, які вкладали свій капітал у банківську систему, що дало їм змогу скуповувати приватні банки. Частку іноземного капіталу в банківській системі України можна побачити на рис. 1.

Рис. 1. Частка іноземного капіталу в статутному капіталі банківської системи України.

В наступних роках можна було побачити щорічне збільшення індексу цін промислової продукції та індексу споживчих цін порівняно з індексом номінального обмінного курсу. Індекс номінального обмінного курсу практично всі роки аж до жовтня 2008 р. мав дуже низьке значення, що знижувало запас цінової конкурентоспроможності економіки України, і тільки завдяки тому, що долар знецінювався щодо євро, конкурентоспроможність ще трималася на більш-менш стабільному рівні. У свою чергу і тут знайшлись люди, які змогли заробити на впливі цих факторів, переважну їх кількість становили закордонні інвестори ті іноземні виробники.

Проте не все було б так погано, якби ще й українські політики не внесли і сюди свій вклад. З 2004 – 2007 рр. в Україні з кожним роком все більше зростала політична роль в житті людей. У цей період різноманітних виборів, перевиборів, мітингів та демонстрацій влада прагнула отримати найбільшу кількість послідовників їхньої політичної кампанії і для цього використовувала найрізноманітніші прийоми. Почали збільшуватися соціальні виплати та заробітна плата, проте зростання цих показників перевищувало збільшення продуктивності праці і реального ВВП.

Врешті-решт до 2008 року зовнішній борг України становив 100 млрд. дол., що наблизило його до критичної величини, і його покриття в перспективі ставало дедалі важчим, особливо після офіційного зниження державою національних грошей щодо іноземних валют. У результаті зовнішній борг країни перевищив 90% ВВП, що загрожувало кризою неймовірних масштабів [4].

Можна безумовно стверджувати, що фінансова політика 2004 – 2007 рр. була вкрай небезпечною, але можливо вона б і змогла утримати відносну стабільність в країні в найближчі часи, адже ще на початку 2008 р. частка іноземного капіталу в Україні була дуже значною, проте фінансова криза 2008-2009 рр. не дала здійснитися цьому задуму. Останнім поштовхом до темної прірви було бажання Національного банку України знизити інфляцію. Проте цей шлях зниження інфляції був дискусійним, тому що погашення її планувалося за рахунок бюджету та пенсійного фонду.

2. Підведення підсумків банківської діяльності 2008-2009 рр.

В умовах загострення фінансової ситуації у вересні – листопаді 2008 р., що виникла внаслідок різкої зміни стану платіжного балансу, а також нестабільності курсу, населення масово кинулося в банки знімати заощадження та переводити їх в іноземну валюту в очікуванні зниження курсу гривні, тим самим призводячи до ще більшого його падіння. Цьому сприяла також політика комерційних банків, які отримали значні кошти на рефінансування, тобто для того, щоб відновити свої позиції, проте гроші були витрачені також на купівлю нової валюти, для того, щоб можна було вивести її за кордон.

Паніка зробила своє і курс гривні за жовтень 2008 р. знизився до 25%. Результатом цього стало введення Національним банком України обмежень на розрив угод по довгострокових депозитах населення, а також багато інших заходів, які хоч якось стабілізували занепад банківської системи. Крім того, НБУ докладав зусиль для стабілізації курсу національної валюти, що робилося під натиском МВФ, заборонивши продавати національну валюту за власним курсом і встановивши свій курс гривні. Все ж таки це зміцнило положення валюти в України, проте через деякий час це призвело до серйозних обмежень на купівлю валюти для населення, що спричинило появу „чорного” ринку готівки, на якому курс значно різнився від встановленого МВФ і звісно ж в кращий бік для тих, хто заробляв на цьому додатковий прибуток.

Слід відзначити, що у той час, коли США вже відчула на собі фінансову кризу, українська банківська система ще до вересня 2008 р. працювала відносно стабільно за тих, не дуже сприятливих умов, які вже склалися в нашій країні, тому що фактори, які й призвели до світової фінансової кризи для нашої держави, не були настільки вагомі, щоб одразу ж підірвати фінансову систему країни.

Осінь 2008 року, мабуть, назавжди запам’ятається як період першої хвилі світової економічної кризи... Проте у вересні в Україні ще були розмови, що, мовляв, то в США — криза, а ми ще замалі в економічному плані й надо далеко від Америки, щоб відчути щось подібне. Тепер же новини зі світових фондових ринків, повідомлення про зупинення виробництв, банкрутство підприємств і цілих країн, а також прогнози різноманітних економічних експертів стосовно курсу валют чи термінів кризи стали для аудиторії українських ЗМІ таким же звичним і повсякденним явищем, як і для інших країн світу.

У 2008 р., як і в попередніх роках, в Україні не було такого попиту на іпотеку, як у більшої частини розвинутого світу, і тому не відбувалося їх масове повернення в банки та й їх сума становила всього 15% від ВВП, тоді я к у США – 75%. Фондовий ринок у нас не настільки розвинутий, як ринок банківських зобов’язань.

Тому каталізатором в Україні мав стати інший фактор. На думку Віталія Рисіна цим поштовхом стала ситуація з Промінвестбанком – одним з найбільших банків країни, який займав шосте місце за активами (близько 27,5 млрд. грн). Причому проблеми цієї фінансової установи були викликані не світовою фінансовою кризою, а беручи до уваги всі попередні події 2008 р., нагнітання паніки, яка мала за мету підірвати довіру до банку та призвела до того, що вкладники почали масово забирати з Промінвестбанку свої депозитні вклади. Всього за кілька днів вкладники вилучили понад 3 млрд. грн [3].