По-друге, надмірні трансфертні платежі справляли негативний вплив на розвиток економіки. З одного боку, надто високі соціальні допомоги підривали стимул до трудової діяльності: значна частина працездатного населення вважала за краще жити на соціальні допомоги, а не заробляти гроші своєю працею. З іншого,- зростання трансфертних платежів вимагало надмірного підвищення прибуткового податку на дрібних і середніх підприємців та податку на прибуток корпорацій, що обмежувало інвестиційні ресурси приватного сектора, підривало заінтересованість в іноваціях та зростанні обсягу виробництва.
Тому в 70-х роках на сцену виходять такі напрями економічної політики, як рейганоміка і тетчеризм, які передбачають реприватизацію державних підприємств, скорочення соціальних програм, зниження податків на підприємців і в кінцевому підсумку – обмеження прямого державного втручання в економічне життя. До того ж нафтові кризи 70-х років, які породили стагфляцію, настійно вимагали проведення жорсткої монетарної антиінфляційної політики. Тому криза у таборі кейнсіанців супроводжувалася зростанням популярності і впливу монетаристів, насамперед чікагської школи М. Фрідмена.
Сказане не означає, однак, відмову від кейнсіанських ідей державного регулювання економіки і тих конкретних інструментів регулювання, які були розроблені послідрвниками Дж. М. Кейнса і успішно перевірені на практиці.
Велику роль в реалізації економічних функцій держави відіграють її місцеві органи, система яких сьогодні в Українській державі тільки формується. Економічні функції місцевих органів державної влади дуже широкі. В більшості країн ці органи є повноправними суб’єктами господарської діяльності. Вони розв’язують більшість проблем соціального обслуговування і забезпечення населення, охорони навколишнього середовища, розвитку інфраструктури ринку. В Україні на них також покладено сьогодні продовольче і побутове забезпечення людей та інші питання. Від того, як швидко Україна створить ефективну систему своїх місцевих органів, багато в чому залежить її доля. На нинішньому етапі необхідно, щоб центральна влада мала правові, організаційні й економічні можливості ефективного впливу на діяльність місцевих органів забезпечували їх взаємодію.
Функції центральних і місцевих органів державної влади мають бути чітко розмежовані. У всьому світі відроджується тенденція децентралізації функцій державного управління, делегування повноважень прийняття рішень з багатьох економічних питань місцевим органам влади. Проведення децентралізації функцій державного управління стало об’єктивною потребою і в Україні.
На сучасному етапі основними завданнями державних органів управління в Україні є:
- створення умов для зайнятості працездатного населення і забезпечення соціального захисту громадян;
- охорона навколишнього середовища та забезпечення раціонального природокористування;
- формування фінансово-бюджетної політики та її реалізація;
- кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом; проведення цінової політики;
- здійснення зовнішньоекономічної діяльності та організація міжурядових відносин, створення державного валютного фонду; «розвиток місцевого самоврядування;
- розміщення державних замовлень на виробництво продовольства, товарів та послуг, що фінансуються з держбюджету;
- управління виробництвом електроенергії, розвитком енергетичної бази України та забезпечення нею народногосподарських потреб;
- організація внутрішньодержавних комунікаційних мереж і шляхів сполучень (залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітряний транспорт), інженерних комунікацій (трубопроводи, лінії електромереж, кабельні мережі) та їх комутація у міжнародну систему;
- здійснення заходів щодо конверсії;
- реалізація програм роздержавлення, приватизації власності;
- державна підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції; вироблення механізмів та ефективно діючих структур захисту державного ринку;
- стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності ;
- забезпечення найраціональнішого використання земельних ресурсів;
- забезпечення належного рівня профілактики та охорони здоров'я, безкоштовного лікування хворих у державних медичних закладах;
- безкоштовне забезпечення досягнення достатнього мінімуму загальної та спеціальної освіти в державних школах і спеціальних навчальних закладах;
Аналіз економічної ситуації в Україні та практика державного регулювання у країнах з розвинутою економікою свідчить, що до складу основних елементів державного регулювання ринку включають: правове і адміністративне регулювання, цільові комплексні програми, державне підприємництво, індикативне планування, стратегічне планування, бюджетно-фінансове, грошово-кредитне та цінове регулювання, структурно-інвестиційну, галузеву, науково-технічну, соціальну політику
Параметри регулювання ринку мають певні межі, визначені самою його природою. Ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під тиском зовні, він сприймає державні заходи лише там і тоді, коли вони коригують (а не ігнорують) мотиви ринкових агентів. Світова практика проілюструвала певні недоліки надмірного втручання держави в економіку. Посилення державного втручання в економіку пригнічує ініціативу ринку. Держава, як і інші господарські агенти, не застрахована від помилок й прорахунків.
У цьому зв'язку основними принципами створення системи державного регулювання економіки в Україні є такі:
- розумної достатності — державі перепідпорядковуються тільки ті економічні функції, які ні за яких умов не можуть виконувати нижчестоящі ланки господарської системи (виробники та інші суб'єкти ринкових відносин) внаслідок обмеженої компетентності;
- адекватності — система державних регуляторів економіки та системи їх застосування мають відбивати реально існуючий стан соціально-економічного розвитку;
- поступовості — командно-адміністративні регулятори замінюються економічними у міру того, як для цього створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення, демонополізації, приватизації, стабілізації економіки, створення ринкової інфраструктури.
ВИСНОВОК
Ринковий механізм об’єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, упорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту. Ринок сприяє ефективному розподілу ресурсів та виконує велику селективну функцію серед товаровиробників. Проте ринок не є ідеальною формою організації суспільного виробництва. Він має певні обмеження, які можуть бути компенсовані лише за допомогою державного втручання. Тому на сучасному етапі розвитку товарного виробництва держава об’єктивно змушена виконувати ряд функцій, спрямованих на регулювання економіки:
1) розробка політики соціально-економічного розвитку країни, за допомогою якої визначаються головні цілі, пріоритети та засоби розвитку економіки. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин мають орієнтуючий характер;
2) формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими суб’єктами ринку, тобто виконує роль арбітра;
3) захист конкуренції, як головного мотора ринкового механізму. З цією метою держава здійснює антимонопольну політику;
4) перерозподіл доходів і ресурсів. Це обумовлюється природою ринку, згідно з якою первинні доходи окремих домогосподарств жорстко пов’язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Це породжує надмірні коливання в особистих доходах, та відсутність доходів у непрацездатних членів суспільства. За цих умов держава скориговує розподіл доходів;
5) стабілізація економіки. Виникає необхідність державного впливу на економічний цикл через нездатність ринку втручатись у цей процес. Ця функція держави виконується за допомогою фіскальної та грошово-кредитної політики. Державне втручання в економіку має бути ефективним та зваженим – необхідно визначити співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням економіки.
Економічна діяльність сучасної держави відіграє дуже важливу роль. Поряд з приватною ініціативою і громадською самодіяльністю вона є одним з вирішальних факторів суспільного прогресу. Молода українська держава лише розпочала проводити власну економічну політику. Від її успіху залежатиме доля українського народу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Політична економія: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни / За ред. К. Т. Кривенка. — К.: КНЕУ, 2003
2. Основи економічної теорії: / За ред. С. В. Мочерного.-Тернопіль, 1993
3. Курс переходной экономики/ под редакцией Л.И. Абалкина – М.: Финсатинформ, 1998
4. Курс экономики/ под редакцией Б.А. Райзберга – М.:ИН-ФРА-М,1999
5. Экономика/ под редакцией А.С. Булатова – М.:БЕК ,1996
6. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. – К., 1994
7. Морозова Т.Г, Пикулькин А.В. Государственное регулирование экономики и социальный комплекс. – М., 1997
8. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2001
9. Шишкин А.Ф. Экономическая теория Кн.2.-М: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 1996
10. Економічная теорія: Політичная економія: Підручник / За ред. В.Д. Малевича. – К: Знання-Прес. 2001