Регулювання міжгалузевих і міжрегіональних пропорцій
Під постійним контролем держави мають перебувати найважливіші міжгалузеві пропорції, передусім співвідношення темпів розвитку добувних і переробних галузей.
Для гармонійного розвитку всієї економічної системи вирішального значення набуває забезпечення державного збалансованого розвитку двох найважливіших галузей матеріального виробництва — промисловості та сільського виробництва.
Теоретично пропорції між: промисловістю та сільським господарством мають визначатися такими чинниками:
1) загальним рівнем розвитку продуктивних сил у країні;
2) рівнем забезпеченості потреб сільського господарства в машинах, механізмах, устаткуванні, реманенті, мінеральних добривах, гербіцидах і матеріалах, будівельній та меліоративній техніці;
3) потребами сільської місцевості і сільського господарства в теплота електроенергії;
4) потребами в переробці, зберіганні та доведенні продукції сільського господарства та харчової промисловості до споживача.
Високий загальний рівень розвитку продуктивних сил суспільства дає змогу досягти порівняно невеликої питомої ваги зайнятих у сільському господарстві при достатніх обсягах виробництва продукції.
Так, у США частка фермерів становить 2 % загальної чисельності населення, однак вони виробляють стільки продукції, що годують решту 98% та ще й експортують її. Відтак США за обсягом експорту продовольства посідає перше місце у світі.
Для забезпечення потреб сільського господарства необхідна структурна перебудова фондостворюючих галузей індустрії. За даними міжгалузевого балансу виробництва і розподілу продукції в народному господарстві, аграрний сектор економіки споживає лише 2-3 % продукції машинобудування, продукції хімічної та нафтохімічної галузей, електро- і теплоенергетики.
З наукової точки зору розвиток малого підприємництва розглядається як базовий процес, що має забезпечити реальні структурні зрушення, поглибити ринкові відносини, підвищити ефективність та соціальну орієнтованість виробництва.
Основні переваги, що визначають роль і місце малого підприємництва у структурі економіки України, полягають у можливості:
1) реалізації суб'єктами підприємництва (юридичними та фізичними особами) своїх здібностей, власного майна, ініціативи, вільного ринкового вибору;
2) підвищення рівня мотивації праці;
3) швидкої окупності витрат та інвестицій;
4) створення широких можливостей для швидкого й якомога повнішого насичення ринку товарами та послугами;
5) збільшення кількості робочих місць;
6) кращого використання потенціалу підприємств, місцевих ресурсів, фінансово-кредитної та технічної, зокрема зарубіжної, допомоги;
7) здатності гнучко та мобільно перебудовувати виробництво відповідно до вимог ринку, що змінюється, а також до завдань розвитку великих фінансово-промислових корпорацій, інноваційних і територіально-виробничих комплексів, у складі яких діють малі підприємства;
8) розширення експортних можливостей України.
На державу покладено визначення загальних принципів, пріоритетних напрямків і методів державної підтримки малого підприємництва в Україні, встановлення порядку створення і діяльності органів державної влади щодо державної підтримки, розробку і реалізацію державних програм розвитку та підтримки малого підприємництва, зокрема в тих випадках, коли вони фінансуються щонайменше на 50 % коштів державного бюджету і спеціалізованих позабюджетних фондів України, встановлення пільг для суб'єктів малого підприємництва щодо податків та інших платежів до державного бюджету і позабюджетних фондів. Органи місцевого самоврядування можуть уживати додаткових заходів підтримки малого підприємництва.
Для організації керованого розвитку і підтримки малих форм господарювання важливого значення набувають їх класифікаційні ознаки, і зокрема розмір організацій за чисельністю працівників, вартістю основних фондів та ін.
Мале підприємництво — це будь-яка комерційна (господарська, виробнича, фінансово-кредитна, науково-дослідна, інноваційна, інвестиційна, інформаційна, торговельно-посередницька та ін.) діяльність, що здійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів (малі підприємства — МП):
1) у промисловості та будівництві — 100 осіб;
2) на транспорті — 100 осіб;
3) у сільському господарстві — 60 осіб;
4) у науково-технічній сфері — 60 осіб;
5) в оптовій торгівлі — 50 осіб;
6) у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення — 50 осіб;
7) в інших галузях і зайнятих іншими видами діяльності — 50 осіб.
До суб'єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.
З певних причин близько половини зареєстрованих підприємств не працюють. Наведемо основні з цих причин:
1) невпорядкованість чинного законодавства щодо оподаткування і кредитування малих підприємств;
2) недостатня кількість маркетингових досліджень;
3) утруднений доступ підприємців до джерел сировини і матеріалів;
4) відсутність виробничих та офісних приміщень.
Успішно працюють МП у складі великих виробничо-промислових комплексів і фінансово-промислових груп, зокрема на основі франчайзингу. Швидко змінюючи пріоритети, малий бізнес вносить істотні позитивні зміни до структури виробництва, розвиває нові наукові напрямки, створює власні робочі місця.
У розвинених країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них встановлено сприятливі законодавчі умови, відповідне інституціональне середовище.
Підвищення ролі та значення МП в економіці України висунуло нові вимоги до формування відповідної ринкової інфраструктури (фінансово-кредитних інститутів, бірж, інвестиційних фондів і компаній, торговельно-посередницьких, інформаційних, консультативних фірм і т. ін.).
Основу системи державного регулювання і підтримки малого підприємництва становлять:
1) законодавче визначення правових, економічних та організаційних основ управління зазначеним сектором економіки. Основоположним законодавчим актом має бути Закон України "Про підтримку малого підприємництва". У подальшому це буде основою для розробки законодавчо-нормативних документів щодо правової регламентації основних напрямків діяльності МП у господарському комплексі України;
2) формування раціональної організаційної структури органів державного управління і місцевого самоврядування, які відповідають за розвиток підприємництва; застосування системи економічних важелів і стимулів регулювання приватного малого підприємництва на основі державних пріоритетів;
3) забезпечення ефективного розподілу та раціонального використання міжнародної фінансової та технічної допомоги, що надається Україні через різні канали, а також безперешкодного здійснення МП зовнішньоекономічної діяльності;
4) забезпечення державних гарантій майнових прав МП, у тому числі СП, створених за участю іноземного капіталу; надання допомоги приватизованим і приватним підприємствам щодо аналізу їх діяльності, підготовки бізнес-планів, інвестиційних проектів, страхування інвестиційних ризиків; сприяння взаємодії великих, середніх і малих підприємств, банків та інших фінансово-кредитних установ у реалізації великих державних програм і проектів;
5) забезпечення (у тому числі на пільгових умовах) доступу МП до інформації, необхідної для проведення операцій на ринку, а також до комунікаційних мереж з виходом на світові ринки; розробка державної програми і підтримка малого підприємництва та відповідної інфраструктури в Україні; прискорене становлення й розвиток вільних економічних зон, що мають великі перспективи, з урахуванням природних та економічних факторів зручного геополітичного розміщення України та її окремих регіонів;
6) для стимулювання і підтримки МП необхідно створити і розвивати вузли ринкової інфраструктури, насамперед її основні матеріальні елементи — товарні і фондові біржі, біржі робочої сили, комерційні банки, телекомунікаційні системи, інформаційно-консультаційні фірми і т. ін.
За сутністю фінансові ресурси є грошовим виразом, грошовою формою виробничих відносин, важливим результатом функціонування економіки і водночас необхідним, безумовним джерелом їх розвитку. Фінансові ресурси складаються з грошових доходів (точніше, нагромаджень), амортизаційних відрахувань та інших коштів, що утворюються у процесі суспільного відтворення.
За обсягом фінансові ресурси перевищують національний дохід. Вони охоплюють увесь додатковий продукт, значну частину необхідного продукту та амортизаційні відрахування. На обсяг фінансових ресурсів впливають динаміка та обсяг національного доходу; динаміка виробничих витрат; маса товарів і послуг, що підлягають оподаткуванню, та їх питома частка в загальному обсязі продукції; видова структура основного капіталу; масштаби введення в дію та вибуття основних фондів; норма амортизації; діюча система цін; структура виробництва; фонд оплати праці та його структура; ставки відрахувань на соціальне страхування, до пенсійного фонду та ін.
До уваги слід брати також загальний зовнішньоторговельний оборот і сальдо експорту-імпорту, курс національної валюти, співвідношення між цінами внутрішнього та світового ринків.