Функції виконавчої влади можуть реалізовуватись лише в правових формах, основними з яких є видання правових управлінських актів (адміністративних актів).
2.Порядок видання, набуття чинності та дія актів державного управління
Видання управлінського акту включає наступні стадії:
1.Перша стадія прийняття правового акту управління - підготовка проекту акту.Етапами даної стадії є:
• правова ініціатива. Акт приймається, якщо є фактичні і юридичні підстави. Підставою для прийняття або скасування акта може бути ініціатива суб’єкта ВВ, доручення вищого органа, звернення організації, заява громадянина тощо;
• аналіз ситуації і вибір варіантів правового впливу.У процесі аналізу ситуації з’ясовується фактичне положення справ, можливі варіанти рішення виникаючих питань;
• підготовка проекту. Розробка проекту покладається на орган, структурний підрозділ, посадову особу, яким необхідно підготувати проект рішення конкретного питання або створити проект нормативного положення у певний строк. Проект акта підлягає обговоренню, узгодженню і рахується узгодженим при наявності віз керівників органів виконавчої влади.
2. Другою стадією процесу прийняття адміністративних актів є- безпосереднє видання управлінського акту Вона містить у собі:
• можливе обговорення й обов’язкове голосування в колегіальних органах. Іноді рішення приймаються шляхом опитування. Більшість правових актів приймається одноосібно;
• внесення змін у проект. Проект може бути визнаний негідним, що припускає розробку нового, з урахуванням зауважень і вимог, висунутих у процесі обговорення й узгодження;
• оформлення рішення. Оформлення рішення полягає в остаточному редагуванні, підписанні адміністративного акта, присвоєнні порядкового номера і т.д.
3. Третя стадія - набуття чинності акту управління (а саме: - з моменту прийняття; - з наступом строку, зазначеного в акті; - з дня опублікування, оголошення по радіо, телебаченню; - з наступом події, певного стану, юридичних фактів, зазначених в акті тощо).
Зокрема, указом Президента України від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» визначено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: “Офіційний вісник України”; “Відомості ВРУ”, газета “Урядовий кур’єр”.
Акти ВРУ, Президента України, КМУ можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.
Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.
Нормативно-правові акти ВРУ і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їхнього опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти КМУ, які визначають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їхнього опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Відомчі нормативні акти, що торкаються права, свободи і законні інтереси громадян або носять міжвідомчий характер, підлягаютьдержавної реєстрації в Мінюсті. Метою державної реєстрації є перевірка правового акта з погляду відповідності закону.
Акти державного управління припиняють дію:
- у разі скасування чи призупинення їх дії в установленому порядку;
- у разі прийняття нового акту з даного питання;
- у разі визнання акту таким, що втратив чинність;
- у разі визнання акту недійсним (при його нікчемності чи заперечності);
- внаслідок події, яка викликає припинення дії акту;
- внаслідок закінчення терміну, на який був виданий певний акт;
- внаслідок відповідного волевиявлення зацікавленої особи у передбачених законом випадках.
4. Четверта стадія – доведення рішення до відома виконавців, зацікавлених осіб здійснюється шляхом персонального ознайомлення (усно, висилки копій, ознайомленням під розписку, ін.), опублікування в ЗМІ, у спеціальних виданнях (збірниках, бюлетенях, газетах, часописах) оголошенням по радіо, телебаченню.
3. Вимоги до правових актів державного управління
1.їх соціально-політична актуальність та виправданість;
2. доцільність та юридична обґрунтованість, корисність із погляду державних інтересів. У основі акта повинно лежати суспільне благо, він повинний бути науково обґрунтований, відповідати реальній обстановці, своєчасно прийнятий, передбачати механізм його перетворення в життя. З метою досягнення доцільності акта повинні враховуватися:
- права людини;
- рівень свідомості і культури суспільства;
- плюралізм думок, інтересів
- можливості вирішення проблем;
3. Законність - вимога, що висувається до актів ВВ, під якою мається на увазі:
- підзаконність акту, тобто відповідність його Конституції. чинним законам та нормативно-правовим актам вищого рівня;
- відповідність закону по суті та його меті;
- відповідність компетенції органів або осіб, що їх видають;
- дотримання процесуальних правил видання такого виду актів.
4. Організаційно-технічні вимоги, сутність яких полягають у тому, що:
- мова акта повинний бути чітким, ясним, лаконічним, зрозумілим для тих, якому він звернений;
- акт повинний бути оформлений граматично правильно (будь-якіпомилкиможуть спотворити його зміст);
- акт повинний бути своєчасно доведений до відома виконавців і зацікавлених осіб;
- оформлений належним чином акт повинний бути переданий на збереження.
Акти, що не відповідають вимоги, визнають дефектними і можуть бути визнані:
- юридично нікчемними – це акти з очевидною юридичною неспроможністю, абсурдні по суті, прийняті з порушенням закону. Вони не породжують ніяких юридичних наслідків і не підлягають виконанню (порушена підвідомчість, немає законної підстави (заяви, клопотання), порушено строки давнини, недійсні з моменту їх прийняття);
- відносно дійсними (так звані оспорюванні акти) – акти в які мають певні недоліки, які не позбавляють їх законної сили. Вони підлягають виконанню, але можуть бути оскаржені або опротестовані.
В юридичній практиці діє презумпція дійсності управлінських актів.
Тема 10. Адміністративна відповідальність
1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності.
2. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності.
3. Обставини, що враховуються при притягненні до адміністративної відповідальності
4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних та особливих суб’єктів
1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності
Адміністративна відповідальність поряд з кримінальною, цивільно-правовою, дисциплінарною є однім з видів юридичної відповідальності, що встановлюється державою шляхом видання правових норм, що визначають підстави відповідальності, заходи, які можуть бути застосовані до правопорушників, порядок розгляду справ про правопорушення та виконання цих заходів.
Традиційно юридичну відповідальність пов’язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають її як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію, застосування і здійснення санкцій. Застосування заходів юридичної відповідальності тягне для правопорушника обтяжливі наслідки майнового, морального, особистого чи іншого характеру, яких він зобов’язаний зазнати і фактично зазнає. Тим самим він відповідає перед державою за неправомірну поведінку.
При наявності юридичного факту – адміністративного правопорушення – включається механізм санкції правової норми, і санкція з потенційної можливості застосування покарання перетворюється у реальне покарання, тобто у адміністративне стягнення.
В адміністративному праві з багатьох різновидів заходів адміністративного примусу тільки адміністративні стягнення виконують функцію покарання і тільки їх застосування тягне настання адміністративної відповідальності.
Адміністративна відповідальність- це специфічна форма реагування держави в особі її компетентних органів на вчинення адміністративних проступків, згідно з якою особи, що скоїли ці проступки, повинні відповісти перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.
АВ характеризують також ознаки, які є загальними для усіх видів юридичної відповідальності:
являє собою державний примус, оскільки реалізація владних повноважень здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
це правовий примус, що підпорядковується загальним принципам законності та справедливості;
тягне за собою настання негативних наслідків для правопорушників, що передбачені санкцією правової норми;
в заходах відповідальності міститься остаточна правова оцінка діяння та правопорушника від імені держави;
ретроспективна відповідальність – розглядається як результат конкретного протиправного вчинку, який реально наступає щодо правопорушника у вигляді стягнення.
Особливостями адміністративної відповідальності:
це специфічна форма правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів, насамперед адміністративних проступків. Потрібно також враховувати те, що об’єктом посягання є відносини у сфері управління, а також деякі інші. АВ застосовується за порушення норм митного, податкового законодавства, за порушення норм пов’язаних з захистом прав громадян, природи, здоров’я, торгівлі. В окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки;