Безперечно справедливо зазначає В. Колпаков, застосовані законодавцем конструкції надали привід для постановки питання про співвідношення понять "суб'єкти провадження у справах про адміністративні правопорушення" і "учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення" [46, с. 407].
Досліджуючи ґенезу адміністративно-правового статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у вітчизняній правовій доктрині у попередньому розділі роботи, було приділено певну увагу дискусії навколо зазначеного вище питання, зокрема висвітлено позиції провідних адміністративістів з цього приводу. Найбільш усталеною видається точка зору, Т. Коломоєць, яка зазначає, що за своїм правовим статусом, місцем та структурою адміністративно-процесуальної діяльності, функціями, заінтересованістю в справі та іншими параметрами, поняття "учасник провадження" та "суб'єкт провадження" неоднозначні, й перше поняття слід розглядати як частину другого, тобто співвідношення має вигляд "учасник - це частина, а суб'єкт - ціле" [44, с. 157], а потреба розмежування цих понять пояснюються тим, що при з'ясуванні загального та специфічного, яке притаманне кожній особі в провадженні, виникає можливість конкретного визначення досить важливих не тільки в теоретичному, айв практичному плані питань щодо характеристики повноважень органів адміністративної юрисдикції, з одного боку, й прав та обов'язків інших осіб -з другого [44, с. 158].
Слід зазначити, що законодавець у главі 21 КпАП використовує більш загальну формулу, застосовуючи категорію "особи, що беруть участь у провадженні у справі про адміністративні правопорушення". Такий підхід досить довгий час зберігався і на рівні перспективного законодавства, так проект Кодексу України про адміністративні проступки № 5558 (ст. 696) використовував категорію "особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративний проступок" до яких відносив суб'єктів адміністративного проступку; їх законних представників; захисника; потерпілого. Тією ж статтею встановлювалось, що до розгляду справи про адміністративний проступок можуть залучатися свідок, експерт, перекладач [Руслан 22].Д. Лук'янець, окреслюючи концепцію Кодексу України про адміністративну відповідальність, теж використовує узагальнюючу назву - "особи, що беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення" (серед яких і експерт) [57, с. 365].
Проект Кодексу України про адміністративні проступки, підготовлений Центром політико-правових реформ, всіх учасників відповідного провадження пропонує поділити на адміністративний орган; особу яка притягується до відповідальності за вчинення адміністративного проступку і на права та обов'язки якої спрямовано адміністративний акт (адресат); особу, законні інтереси якої може зачіпати адміністративний акт, так звану заінтересовану особу, в тому числі і потерпілого; а також осіб, які сприяють розгляду адміністративної справи [45, с. 28].
М. Хавронюк дещо корегує відповідну пропозицію, виділяючи адміністративний орган, суб'єкта адміністративного проступку (бо термін "адресат" не є характерним для адміністративного провадження), заінтересовану особу і розширене уточнення переліку осіб, які сприяють розгляду справи. Як справедливо зазначає І. Сквірський фактично має місце перерахування всіх чинних осіб, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, щоправда, із певним їх групуванням [45, с. 105].
Як вже було зазначено, для визначення особливостей адміністративно-правового статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід визначити його місце у класифікаційному поділі суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, отже, необхідним є звернення до існуючих в адміністративній науці підходів до поділу зазначених суб'єктів.
Аналіз різноманітних сучасних наукових джерел, в яких приділяється увага класифікаційному поділу учасників адміністративного процесу взагалі та адміністративно-деліктному процесу зокрема, дозволяє стверджувати, що дане питання досить змістовно досліджується вченими-адміністративістами.
Так, Л. Коваль за ознакою відношення суб'єктів до адміністративного правопорушення свого часу виділяв суб'єктів - носіїв відповідальності (громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, службовців, посадових осіб) та суб'єктів правозастосування (покарання) [39, с. 114]. Поклавши в основу класифікаційного розподілу особисту та службову заінтересованість у результаті справи та здатність своєю поведінкою впливати на різні правовідносини, вчений виділяє два види осіб, що беруть участь у відносинах адміністративної відповідальності: 1) обов'язкові суб'єкти, яким властиві вищевказані ознаки; 2) факультативні, які не відповідають ознакам першої групи, тобто чиї процесуальні дії слугують лише засобом доказування (свідки, експерти). До цієї ж групи відносяться в тому числі особи, що мають юридичний інтерес у справі - суб'єкти обвинувачення та захисту [39, с. 114 - 115]. Запропонований вченим-юристом підхід до класифікації суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення мав у подальшому значний вплив на розвиток останньої у адміністративній науці.
Російський вчений-адміністративіст Д. Астахов змістовно зупинився на характеристиці правового положення учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, розробивши досить розгорнуту їх класифікацію, виходячи із наступних позицій:
1) за ознакою владних повноважень учасники провадження в справах про адміністративні правопорушення поділяються на тих, що мають державно-владні повноваження, та тих, що не мають державно-владних повноважень [9, с. 53].
2) за ступенем заінтересованості у справі учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, які не наділені державно-владними повноваженнями, вчений поділяє на тих, що мають особисту заінтересованість у результаті справи про адміністративне правопорушення, та тих, що не мають особистої заінтересованості у справі. До першої групи належать особа, яка притягується до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники правопорушника та потерпілого [9, с. 55-56]. Цікавим є те, що автор, використовуючи критерій персоналізації захисту прав та інтересів особи, що притягається до адміністративної відповідальності, та потерпілого, вказаних учасників провадження класифікує на тих, хто: 1) захищає свої права безпосередньо (особисто); 2) захищає свої права за допомогою свого законного представника; 3) захищає свої права, використовуючи юридичну допомогу захисника (адвоката або іншої особи) [9, с. 57]. До другої групи на думку Д. Астахова, належать свідки, експерти, спеціалісти, поняті, перекладачі, тобто особи, які своїми знаннями та діями допомагають основним учасникам провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснювати покладені на них функції, а також реалізовувати свої права. Ці особи притягуються для участі з метою отримання від них доказів, посвідчення підтвердження факту здійснення процесуальних дій [9, с. 57]. На жаль, проводячи класифікацію, автор, хоча і згадує експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, однак конкретно його місця та співвідношення з іншими учасниками провадження не визначає.
А. Іванюженко пропонує класифікувати учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення наступним чином:
1) основні - посадові особи, уповноважені розслідувати справу про адміністративні правопорушення; органи, які виконують постанову про накладання адміністративного стягнення; особа, яка притягається до адміністративної відповідальності; потерпілий.
2) факультативні учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення - законний представник; адвокат; перекладач; прокурор; свідок; експерт; спеціаліст; понятий [101, с. 21].
Д. Бахрах, Е. Ренов залежно від ролі та призначення, змісту та обсягу повноважень, форм та методів участі органів (посадових осіб) у справі класифікують учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення на декілька груп:
1) компетентні органи та посадові особи, які наділені правом видавати владні акти, складати правові документи, що визначають рух та долю справи;
2) суб'єкти, які мають особистий інтерес у справі;
3) особи та органи, що сприяють здійсненню провадження у справах про адміністративні правопорушення [11, с. 14-15].
Запропонована Д. Бахрахом, Е. Реновим, класифікація поступово стала однією із базових для подальших наукових досліджень у даному напрямі. Так, наприклад, Г. Забарний, В. Калюжний та В. Шкарупа у навчальному посібнику із адміністративного права пропонують аналогічний розподіл суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, [31, с. 113-114].
Як зазначає Т.Коломоєць, Р. Сінєльнік, значний вплив на розвиток адміністративно-наукової думки щодо класифікаційного поділу учасників адміністративного процесу взагалі та адміністративно-деліктного процесу зокрема, справили напрацювання в галузі теорії юридичного процесу, особливо цивільного процесу. Основним критерієм поділу учасників процесу на групи є спеціальна мета їхнього вступу в процес - для захисту своїх прав чи прав інших осіб. За одностайною позицією теоретиків юридичного процесу організатори (лідируючі суб'єкти) процесу завжди забезпечують реалізацію "чужого інтересу", тобто інтересу суб'єктів основного реалізованого відношення. Через це первісне суб'єктів процесу варто поділити на організаторів (лідируючих суб'єктів) та учасників процесу (В. Горшенєв). Відмінності правового статусу цих груп суб'єктів полягають у, відповідно, наявності чи відсутності владних повноважень.