Незважаючи на те, що в цілому досягнуто розуміння щодо сутності процесуальних форм використання спеціальних знань в адміністративному, кримінальному, цивільному процесі, проте не досягнута єдність поглядів відносно використання самого поняття спеціальних пізнань, дискусійними залишаються проблеми, пов'язані з правовим статусом експерта, спеціаліста, ”межами” застосування спеціальних пізнань, та ряду інших.
У процесуальній науці дослідженню проблем доказування, в тому числі й експертизи, приділялося багато уваги. Дані питання розглядалися у працях вітчизняних і зарубіжних вчених як кримінально-процесуального, цивільно-процесуального, адміністративного права та судочинства, таких як: С.М. Абрамов, М.К. Александров, В.Д. Арсеньєв, Р.С. Бєлкін, В.Є. Бергер, П.Д. Біленчук, С.В. Бородін, Л.П. Булига, О.М. Васильєв, А.І. Вінберг, І.В. Виноградов, В.М. Галкін, В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзинський, А.В. Дулов, Ю.М. Жуков, О.В. Іванов, О.Ф. Клейнман, В.В. Комаров, С.В. Курильов, Т.О. Лілуашвілі, В.К. Лисиченко, В.В. Луць, Д.Я. Мирський, Г.М. Надгорний, О.В. Немировська, Ю.К. Орлов, А.Я. Паліашвілі, І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, Т.В. Сахнова, М.Я. Сегай, М.О. Селіванов, С.В. Слінько, З.М. Соколовський, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, М.В. Терзієв, В.І. Тертишніков, М.К. Треушніков, М.О. Чельцов, В.І. Шиканов, О.Р. Шляхов, Б.А. Штерн, М.Й. Штефан, О.О. Ейсман, К.С. Юдельсон та ін.
Проте, оцінюючи певні зрушення, ми мусимо констатувати, що комплексні наукові дослідження з правового забезпечення експертизи у справах про адміністративні правопорушення за часів незалежності України відсутні, а проблеми правового регулювання експертизи саме в адміністративно-деліктних відносинах врегульовані фрагментарно. Особливої актуальності вони набувають сьогодні, коли йде робота над розробкою нового Кодексу України про адміністративні проступки.
Об’єктом дослідження є особливості процесуального статусу експерта в адміністративно-деліктних правовідносинах.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади, нормативні основи та процедура здійснення діяльності експерта у справах про адміністративні правопорушення.
Мета дипломної роботи полягає у комплексному дослідженні особливостей процесуального статусу експерта як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення, а також процедурних питань, пов’язаних із призначенням та проведенням експертиз, оцінкою експертних висновків по даним категоріям адміністративних справ.
Для досягнення поставленої мети планується виконати наступні дослідницькі завдання:
1) визначити поняття, сутність, цілі, види та правову природу експертиз;
2) охарактеризувати основні елементи правового статусу експерта в адміністративно-деліктному процесі, окреслити їх проблемні питання;
3) з’ясувати місце експерта в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення;
4) виділити особливості участі експерта на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення;
5) розробити пропозиції вдосконалення чинного адміністративно-деліктного законодавства щодо процесуального положення експерта у справах про адміністративні правопорушення.
Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. За допомогою формально-логічного і догматичного методів було проведено аналіз норм чинного та перспективного законодавства України, які регулюють як проведення експертизи. Так і правовий статус експерта, вироблені пропозиції щодо їх удосконалення. Порівняльно-правовий метод дозволив встановити певні подібності та відмінності правового регулювання експертизи в адміністративно-деліктному, адміністративно-судовому, кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному законодавстві України і деяких зарубіжних країн. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, для аналізу законодавчого визначення поняття, видів експертизи, експертного висновку.
Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та одного додатку. Загальний обсяг роботи – 107 сторінок. Список використаних джерел нараховує 119 позицій.
РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ПРАВОВА ПРИРОДА ЕКСПЕРТИЗ
1.1. Поняття та цілі використання експертиз
Визначенню поняття експертизи, з’ясуванню її правового змісту приділяли увагу багато правників, які проводили дослідження у галузях кримінального процесуального, цивільного процесуального права та адміністративного судочинства. До цих питань звертаються при висвітленні проблем судових доказів [13; 32; 38; 42]; є також спеціальні роботи [32;53; 62; 72; 75]. Але загалом до цього часу в процесуальній науці не склалось єдиної думки щодо визначення поняття судової експертизи.
На наш погляд, не можна не відзначити той факт, що поняття “експертиза” увійшло в науковий та практичний оборот не тільки як правовий процесуальний термін. Він широко застосовується при проведенні різних наукових, технічних та інших досліджень, виконання яких вимагає спеціальних знань. Вимоги щодо проведення відповідних експертиз закріплені у більш як 100 законодавчих актах, зокрема в Законах України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, які вимагають проведення відповідних експертиз у певних випадках і при настанні визначених обставин.
Визначення поняття експертизи в адміністративно-деліктних відносинах, її юридичної природи має теоретичне і практичне значення, тому що правильне вирішення цього питання зумовлює й правильне встановлення порядку та меж застосування експертизи в зазначеному виді адміністративного провадження.
За останній час в Україні прийняті законодавчі акти, які регулюють проведення окремих експертиз. До них належать Закони України “Про судову експертизу”, “Про наукову і науково-технічну експертизу”, “Про екологічну експертизу”, тощо. Тому, на нашу думку, дослідження поняття експертизи неможливе без проведення відповідного аналізу законодавчих актів, що загалом дають законодавче визначення поняття експертизи.
Закон України “Про судову експертизу” в ст. 1 визначає судову експертизу як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про наукову і науково-технічну експертизу” наукова і науково-технічна експертиза – це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об’єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об’єктів.
У ст. 1 Закону України “Про екологічну експертизу” зазначається, що екологічна експертиза в Україні – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких можуть негативно впливати або впливають на стан навколишнього природного середовища, і спрямовані на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
З наведених вище законодавчих визначень видно, що під експертизою розуміють насамперед дослідження. Закони України “Про наукову та науково-технічну експертизу”, “Про екологічну експертизу” окремо виділяють також аналіз та оцінку, а Закон України “Про наукову та науково-технічну експертизу” – ще й перевірку. На наш погляд, терміни “аналіз”, “оцінка” та “перевірка” є відповідними методами проведення досліджень, тому їх недоцільно виділяти при визначенні поняття експертизи.
З приводу поняття судової експертизи, закріпленого в Законі України “Про судову експертизу” слід відзначити, що воно є недосконалим, оскільки не відображає повністю сутність судової експертизи як способу отримання доказів по справі.
Слово “експертиза” походить від латинського “expertus” та від французького “expertise”, що означає: 1) досвідчений; 2) випробуваний [13, с. 197]. Отже, можна сказати, що будь-яка експертиза, у першу чергу, є застосуванням спеціальних знань і саме таких, котрі пройшли апробацію досвідом.
Стосовно означення поняття судової експертизи у правовій науці, як ми зазначали вище, також немає єдиної думки.
Природно, що процесуальна теорія, спираючись на закон і судову практику, насамперед намагається означити саме поняття судової експертизи як інституту юридичного, але водночас і такого, який спирається на необмежені можливості інших наук.
Взагалі, під експертизою розуміється дослідження експертом якихось справ, питань, що потребують спеціальних знань, наприклад, медична експертиза, бухгалтерська експертиза, судова експертиза.
О.Ф. Клейнман визначає експертизу як “процес, спосіб сприйняття, дослідження і перевірки доказів, необхідний судові в тих випадках, коли у суду відсутні спеціальні знання, без яких конкретні факти і докази не можуть бути правильно досліджені, сприйняті, перевірені й оцінені судом [38, с. 143]”. Оскільки дослідження доказів провадиться судом, то експерт, на думку вченого, є якби помічником суду, коли для цього потрібні спеціальні знання, бо самостійно такі докази судом перевірені, сприйняті та досліджені бути не можуть. А висновок експерта є “особливим доказом”, тому що в ньому міститься додатковий до інших доказів засіб переконати суд в існуванні певного факту [38].